Валентин Терлецький - В.І.Н. (Вибору іншого немає)

вертітися, вимогливо заглядаючи в очі, підозрілого вигляду сірі чоловічки у однакових благеньких пальтах і капелюхах — вочевидь, таємні агенти різноманітних спецслужб, які останнім часом на диво активізувалися і складали трохи не чверть усіх присутніх на подібних збіговиськах.

Шульц, піднявши комір куртки, відразливо сплюнув під ноги одному з таких «сіроманців» і рішуче пішов геть. Останнє, що він почув з боку підвалу, були істеричні вигуки керівників фан-клубу:

«Всі ми — це Він! Він живе у кожному з нас! Подивіться на себе, спробуйте зазирнути углиб своєї душі, і ви побачите, ви зрозумієте, що Він — це ви! Це ж очевидно, це просто і зрозуміло, варто лише уважно прислухатися до себе і відкрити свою душу...»

Не зупиняючись, Шульц йшов пішки крізь вологу заметіль, що помітно посилилася, аж до самого дому. Він йшов і напружено думав, що сталося з усіма цими людьми, що відбулося за такий короткий проміжок часу, змінивши, перевернувши з ніг на голову цілий світ, що за хвороба вразила це і так хворобливе суспільство? На всі ці питання він не знаходив відповідей, його думки змішалися в суцільну в’язку і доволі несмачну кашу, яка клекотіла на великому полум’ї його душевних сумнівів, вихлюпувалася назовні із просмаленого казана його голови, обпікала все навкруги смердючим клейким нерозумінням.

Отямився Шульц вже біля свого дому, і то лише коли ледь не наштовхнувся на худорлявого низенького чоловіка, що різко затулив йому дорогу. Шульц відірвав погляд від засипаного свіжим снігом асфальту і впізнав таємничого незнайомця з лікарні, що називав себе Посвяченим.

«Cum principia negante non est disputandum — з тим, хто заперечує очевидне, нічого і сперечатися», — несподівано промовив чоловік, хапаючи журналіста за руку, — «Ви марнуєте час на спілкування з тими, хто не вартий і краплини вашої уваги! Чи ви ще й досі не усвідомили вашого особливого призначення? Прокиньтеся! Озирніться довкола! Уже сам час підказує вам — треба діяти! Не можна гаяти ані секунди».

Шульц відсахнувся від несподіваного гостя і притулився до стіни свого будинку, захищаючись руками, немов у боксерському поєдинку. Посвячений обережно доторкнувся до нього і спокійним рухом опустив руки журналіста вниз.

«Ось бачите, ви вже не опираєтеся фізично. Тепер лишилося подолати духовний спротив. Ви лише повірте у те, що ви — обраний, і тоді все інше буде здаватися легким завданням, наче ви опинилися на екзамені у молодших класах школи. Предмет іспиту вам знайомий, але трохи призабутий. Поставтеся до цього, як до необхідної, але легкої й незначущої формальності…»

«Господи, що ви таке верзете? Які завдання, які формальності?», — Шульц випростався на повен зріст і спробував обійти Посвяченого, але той затримав журналіста, вхопивши за руки.

«Послухайте! Фінал всього цього наближається. Незабаром настане момент істини і тоді ви нарешті зможете відкритися світові! Але цей момент аж надто близько. Вам треба негайно готуватися. Прямо зараз. Рахунок пішов не на дні, а на години!»

Шульц все-таки вивільнив руки із міцних долонь Посвяченого і відійшов до лавки перед своїм під’їздом. Присівши на її припорошений снігом край, він витягнув з пачки останню цигарку і спокійно поглянув на співрозмовника, щосили намагаючись тримати себе в руках:

«І все ж, що вам від мене треба?»

«Мені особисто не треба нічого. Перш за все, це потрібно вам — аби світ, кінець кінцем, дізнався про вас всю правду!»

«Яку правду?!! Що саме повинен дізнатися світ?», — не витримав Шульц, підхопився з лавки і підійшов до Посвяченого впритул.

«Правду про те, хто ви є. Уже час відкритися! Більше не можна ховатися і мовчати, бо ви ж самі бачите, до чого може призвести ваша бездіяльність. Інші назвуться вами і підкорятимуть світ! Інші привласнять ваше ім’я, досягнення, ідеї, мрії та доїтимуть їх у своїх інтересах! Інші потім користуватимуться всіма благами, на які могли б претендувати лише ви! Хіба вам цього замало? Які ще аргументи потрібні, аби спонукати вас до активних дій? Та прокиньтеся ви нарешті! Зрозумійте, що настала пора діяти!»

«Як діяти? Я не розумію, не розумію!»

«Все дуже просто. Оскільки ви маєте вплив на громадську думку, вам потрібно якомога повніше використати його. Тим більше, із вашими зв’язками у журналістському середовищі. Зробіть це руками ваших колег! Нехай вони самі донесуть світові, що ви повернулися. А вам залишиться тільки спостерігати, як люди визнають вас і схилять перед вами голови. Головне ви вже зробили — ви справді повернулися!»

«Але я був і раніше, хіба ні?»

«Були? Ні, раніше ви просто існували, не тямлячи своєї істинної місії. Але з часом вас осяяло розуміння того, навіщо ви у цьому світі. І ви вигадали геніальний план з драматичним щезненням і тріумфальним поверненням. Саме так можна змусити людство отямитися, зрозуміти, хто увесь цей час жив поруч з ними і кого вони могли раптово втратити. Вони вже цілком готові до цього розуміння, залишилося трохи підштовхнути їх до вашого остаточного визнання. Залишилися дрібниці! Але тепер все залежить тільки від вас».

«Гаразд», — несподівано для самого себе здався Шульц, миттєво відчувши, як в душу заповзає якесь крижане збайдужіння до всього, що з ним відбувається, — «Отже, що мені робити далі?»

«Ось воно, нарешті!», — очі Посвяченого радісно засяяли, — «Нарешті ви зрозуміли, що настав час діяти, брати ситуацію в свої руки, контролювати все, що відбувається… Я радий вітати вас із цим найважливішим кроком у вашому житті!», — Посвячений раптово низько вклонився перед Шульцем і завмер у цій позі.

Шульц урочисто поклав обидві руки на лисувату голову Посвяченого, поцілував його в потилицю і промовив, розтягуючи і смакуючи кожне слово:

«Віднині ти в усьому коритимешся мені, будеш виконувати кожен мій наказ, служитимеш мені тілом і душею! Відтепер нарікаю тебе