Ярослава Дегтяренка - Лицарі Дикого Поля. Том 2

Та ну що ти таке, пані, кажеш? — обурився отець Антоній. — Та як я можу таке неподобство вчинити?!

— Ну, тоді я розповім гетьманові, як ти про нього говорив, коли він в опалі був, — весело підморгнула йому Гелена, але водночас блакитні очі гетьманші недобре блиснули.

Отець Антоній помертвів — він дійсно погано говорив про Хмельницького, коли того всі переслідували, щоби його не запідозрили у співчутті бунтарям. І звідки ця Чаплинська тільки дізналася про це?!

— То ти повінчаєш цю пару, чи нам тут до ночі стояти? — нетерпляче запитала Гелена.

— Так! — вигукнув нещасний піп, адже зрозумів, що йому набагато легше повінчати цих двох, ніж розраховуватися за свою легковажність.

— Ну ти і сволота, — сказала Гелена з презирством. — Ти торгуєш благочестям гірше, ніж торгує собою остання шльондра! Вінчай, і лишень спробуй бовкнути зайве або скаржитися кому-небудь, відразу дуже гірко пошкодуєш про це! — і пішла до притвору, де її чекали Ліора та два молодих козаки.

— Батюшка визнав можливим освятити ваш шлюб! — урочисто промовила Гелена.

Марко хмикнув, Влад глузливо посміхнувся, дивлячись на попа, який обережно виглянув у притвор, немов побоюючись, що його тут покусають. Ліорі стало страшно: «А раптом Бог розгнівається на мене? Адже я... Та хіба я щось погане роблю? І хіба мене Бог осудить за те, що я хочу вийти заміж за коханого чоловіка? Яка різниця, за яким обрядом це станеться!» — подумала жінка.

Отець Антоній почав виконувати обряд. Перелякана і збентежена Ліора за звичаєм тричі обмінялася з Владом обручками, а потім вони обидва зробили крок під покров храму.

Марко галантно подав Гелені руку зі словами: «Прошу, пані гетьманше!» — «Зовсім як Красунчик!» — шепнула йому пані Хмельницька, пустотливо блиснувши прекрасними очима й укладаючи свою ручку в його долоню. «Та ну, мені до нього далеко!» — придушивши смішок, шепнув Марко. «Не прибіднюйся!» — теж пошепки відповіла Гелена, уважно спостерігаючи за таїнством.

Дивовижним було це вінчання! Порожня церква, освітлена свічками з потемнілими іконами, святі лики з яких дивилися на здійснюване таїнство шлюбу з добротою, немов благословляючи незвичайну пару, переляканий священик і не менш перелякана наречена, задоволений наречений і двоє нахабних глядачів.

Ліора, яка вперше опинилася у православному храмі та ще й брала участь в одному з християнських таїнств, відчувала себе немов у іншому світі. Вона боязко хрестилася слідом за Владом, не зовсім уміючи це робити правильно, але батюшка волів за краще цього не помічати. Раніше молода єврейка нізащо не посміла б піти проти звичаїв і законів свого народу, боячись гріха, але з деяких пір багато що для неї перестало мати значення — людська думка, релігійні звичаї та забобони. Для Ліори тільки цей козак і її маленька донечка стали сенсом життя й містили в собі цілий усесвіт.

А Владові взагалі було байдуже на якісь там церковні принципи й заборони — він стільки гріхів скоїв у своєму житті, що одним більше, одним менше — однаково раю не бачити.

До кінця обряду отець Антоній уже заспокоївся, осмілів, пригадавши, що йому ще й грошей обіцяли за це заплатити, тому навіть знайшов у собі сили прочитати молодятам маленьку повчальну проповідь про те, як слід ставитися християнському подружжю одне до одного. А читати проповіді він був майстер, хоча й не вмів почерпнути з них щось корисне для самого себе.

Влад задоволено вислухав поздоровлення Гелени та Марка, щедро заплатив отцю Антонію, який одразу поспішив забратися подалі, і повів свою дружину з церкви з таким гордим і щасливим виглядом, немов вів саму польську королеву.

Уже у дворі Гелена шепнула Ліорі, що накаже своїй служниці всю ніч наглядати за її донькою і, підморгнувши, утекла до хати, де її теж чекав чоловік. А Ліора, досі не пам’ятаючи себе після вінчання, збентежено пішла до своєї маленької кімнатки, де її вже чекав коханий чоловік.

Удосвіта Влад, попрощавшись із дружиною, тихо вислизнув із дому через чорний хід, аби не привертати зайвої уваги. І зразу потрапив до рук гетьманської охорони. Однак Влад зрозумів, що краще здатися, оскільки нічого поганого не зробив, а гетьман його неодмінно відпустить. Соромитися йому теж було нічого — він же від дружини йде, а не від коханки. Щоправда, йому не хотілося стати предметом усяких непристойних жартів, але все ж він уважав за краще дати себе скрутити, ніж влаштовувати бійку, з якої неодмінно вийшов би переможцем. Утім, козаки, що несли варту, його впізнали, бо Влад був частим гостем на гетьманському подвір’ї. А дізнавшись, чому він тут у таку рань, зареготали. Влад стоїчно витерпів і поздоровлення, і жарти, і регіт. А потім безперешкодно залишив будинок Хмельницького. «Ох, як шкода, що мені треба їхати! — думав він, прямуючи до будинку Завади. — Не хочеться залишати Ліору так швидко!»

А через дві години Влад із Марком покинули Чигирин. Тепер Влад міг не турбуватися про Ліору з Ревекою — красуня єврейка була його цілком законною дружиною, а Гелена пообіцяла, що залишить її жити в себе, доки він не повернеться.

Розділ ХХI. 
БАР

Якщо ми хочемо користуватися миром,

доводиться боротися.

Марк Туллій Цицерон

Мешкаючи в Барі, Орися з Михайликом чули страшні звістки — подейкували, що селяни та міська біднота збираються у ватаги, вибирають собі отаманів і грабують маєтки шляхти, розоряють католицькі та уніатські церкви, жорстоко розправляються із ксьондзами, шляхтичами, євреями та уніатами, не жаліючи ні малого, ні старого. Ці збіговиська називали себе козаками, але насправді ними не були та дуже відрізнялися за своїми поняттями і світоглядом від тих, хто практично з народження був воїном. Ще ходили чутки, що деякі безчесні шляхтичі збираються в загони і, теж назвавшись козаками, грабують євреїв та шляхетські маєтки, а в інших місцях жорстоко розправляються з православними селянами й міщанами.

Ці