Жюль Верн - 20 000 льє під водою

— Хіба це можливо? — вигукнув Консель.

— Так, мій хлопче! Це черепашка-лівша!

— Черепашка-лівша! — повторив Консель тремтячим голосом.

— Поглянь на її завиток.

— О, пан може мені повірити, — сказав Консель, беручи дорогоцінну черепашку з величезною обережністю, — що я ще ніколи так не хвилювався.

Справді, було від чого хвилюватися! Адже всім відомо, що в природі рух справа наліво зустрічається найчастіше. Зірки і їхні супутники обертаються навколо своєї осі і в космосі справа наліво. Людина частіше користується правою рукою, ніж лівою, а тому всі її інструменти, прилади, сходи, замки, пружини годинників пристосовані так, щоб користуватися ними справа наліво. Природа додержується цього закону і для закручування черепашок молюсків: усі вони, за дуже рідкісним винятком, закручуються справа наліво. А в тих випадках, коли черепашки виявляються лівшами, любителі віддають за них великі гроші.

Консель і я поринули у споглядання нашого скарбу. Я вже мріяв про те, що збагачу ним природничий музей, коли раптом злощасний камінь, кинутий якимось тубільцем, розбив ущент дорогоцінний екземпляр у руках Конселя.

У мене вирвався крик розпачу. Консель кинувся до моєї рушниці і націлився в дикуна, який розмахував пращею в десяти метрах від нього. Я хотів його зупинити, але постріл уже стався, і куля розбила браслет амулета на руці тубільця.

— Конселю! — докірливо крикнув я. — Конселю!

— Що? Невже пан не бачить, що цей канібал першим напав на нас?

— Життя людини дорожче за всяку черепашку! — відповів я.

— От негідник! — бідкався Консель. — Краще б він розбив мені плече!

Консель говорив щиро, але я не поділяв його думки. Тимчасом становище змінилося, тільки ми не помітили цього. Десятків два пірог оточили «Наутілус». Ці довгі й вузькі човни, видовбані з суцільного стовбура дерева і добре пристосовані для швидкої ходи, урівноважувалися з допомогою подвійного бамбукового поплавка, який лежав на поверхні води. Пірогами управляли спритні напівголі гребці; і я з тривогою стежив, як вони наближалися.

Було очевидно, що папуаси вже мали справу з європейцями і знали їхні кораблі. Але що вони могли думати про довгий залізний циліндр, який не мав ні щогл, ні труб і ледве виступав з води бухти? Нічого доброго, бо спочатку вони трималися від нього на чималій відстані. Проте, помічаючи, що «Наутілус» лишається нерухомим, вони потроху сміливішали, виявляючи бажання познайомитися з ним ближче. Отже, необхідно було в першу чергу перешкодити цьому знайомству! Наші рушниці, що стріляли безшумно, не могли справити великого враження на тубільців, які бояться лише гарматного пострілу. Так і блискавка без громового гуркоту мало б лякала людей, хоч відомо, що небезпечною є саме блискавка, а не грім.

Піроги підійшли ще ближче до «Наутілуса», і хмари стріл обрушилися на палубу.

— Хай йому чорт! — скрикнув Консель. — Почався град! І можливо, отруйний!

— Необхідно попередити капітана Немо! — відповів я, підходячи до люка.

Я спустився в салон, але там нікого не було. Я насмілився постукати в двері, що вели в каюту капітана.

Звідти почулось: «Увійдіть!»

Зайшовши в каюту, я побачив капітана Немо, який заглибився в складні математичні розрахунки.

— Я вас потурбував? — чемно спитав я.

— Так, пане Аронакс, — відповів капітан, — але я думаю, що у вас на це є якісь поважні причини?

— Надзвичайно поважні. Нас оточують піроги тубільців, і за кілька хвилин ми, очевидно, будемо атаковані кількома сотнями цих дикунів.

— Ага, — промовив спокійно капітан Немо, — вони прибули на пірогах?

— Так, капітане.

— Що ж, пане професоре, досить тільки закрити люки.

— Саме це я й хотів вам сказати.

— Немає нічого легшого, — відповів капітан Немо.

І, натиснувши електричну кнопку, він передав відповідний наказ у каюту команди.

— От і все, пане професоре! — сказав він після короткого мовчання. — Шлюпка вже на своєму місці, і люки закриті. Я сподіваюся, що ви не боїтеся того, що тубільці розламають борти, проти яких виявилися безсилими ядра вашого фрегата?

— Ні, капітане, цього не боюся. Але існує інша небезпека.

— Яка, пане професоре?

— А така, що завтра, в цей самий час, потрібно відкрити люки, щоб поповнити запас повітря в «Наутілусі»…

— Правильно, пане професоре, бо моє судно дихає так само, як і кити.

— Отже, якщо цієї самої миті папуаси займуть палубу, я не бачу засобів, які б могли перешкодити їм увірватися всередину.

— Значить, ви вважаєте, що вони піднімуться на борт «Наутілуса»?

— Я в цьому певен!

— Що ж, пане професоре, нехай піднімаються. Чому б їм не дозволити цього? Кінець кінцем ці папуаси всього-на-всього бідні темні дикуни, і я зовсім не хочу, щоб мій візит на острів Гвебороар привів до загибелі хоч одного з цих нещасних.

Я збирався вже вийти, але капітан Немо затримав мене і запросив сісти поруч нього. Він з цікавістю розпитував мене про нашу екскурсію на острів, про полювання і робив вигляд, що ніяк не може зрозуміти, чому канадець так уперто хотів дістати м’ясо. Потім розмова перейшла на інші теми. І хоч капітан Немо і далі залишався замкнутим, але став люб’язнішим.

Між іншим, у розмові ми торкнулися становища «Наутілуса», який сів на мілину саме в тій протоці, де ледве не загинув Дюмон-Дюрвіль. Про нього капітан Немо розповів мені таке.

— Дюрвіль був одним з найвидатніших і найдосвідченіших мореплавців Франції. Його називали вашим, французьким, капітаном Куком. Нещасний учений! Боротися з крижаними бар’єрами Південного полюса, з рифами Океанії, з канібалами Тихого океану для того, щоб жалюгідно загинути під час залізничної катастрофи! Якщо ця енергійна людина могла мріяти навіть в останні хвилини свого життя, ви уявляєте, якими повинні були бути мрії!

Розповідаючи, капітан, здавалося, хвилювався. Це робило йому честь.

Потім ми простежили по карті всі шляхи плавання французького мореходця, його кругосвітні подорожі, подвійну спробу досягнути Південного полюса, яка привела до відкриття земель Аделі і Луї-Філіппа. Були згадані також його гідрографічні зйомки головних островів Океанії.

— Те, що ваш Дюрвіль зробив на поверхні моря, — сказав мені капітан Немо, — я легше і повніше повторив у глибинах океану. Безумовно, його кораблі «Астролябію» і «Ретельного», яких урагани кидали в різні боки, не можна порівняти з «Наутілусом», цим спокійним підводним робочим кабінетом, в якому ніщо не заважає працювати.

— Але ж, капітане, — зауважив я, — корвети Дюмон-Дюрвіля де в чому схожі на «Наутілуса».

— У чому ж саме, пане професоре?

— У тому, що «Наутілус» сів на мілину так само, як і кораблі Дюрвіля.

— «Наутілус» не сидить на мілині, пане професоре, — холодно відповів капітан Немо. — Він просто відпочиває на морському дні. І для того щоб зрушити його з місця, мені не доведеться провадити важкі роботи й складні маневри,