Любомир Андрійович Дереш - Намір!

коллекшн": Френк Синатра, Луї Армстронґ, Поль Моріат, The Platters, Ніно Рота і Лондонський симфонічний оркестр, що виконує "Yesturday" – ось нова музична політика закладу, переорієнтація на мажорів старше 30. Почався період занепаду, кафе потребувало відвідувачів заможніших, ніж підлітки-студенти.

Кафе безлюдне і щойно перевітрене, тому холодне. Чи то я тремтів од хвилюваня?

– Наприклад, – продовжив я, стримуючи нерівне дихання, – почати все з нової сторінки. Геть усе , ціле життя від початку. Не на словах, а по-справжньому. Наважилася б?

Здається, її очі теж розширилися від викиду адреналіну – ніби Гоца вловила той самий обрій майбутнього, за який тримався я.

– А що – думаєш, ні? Думаєш, кишка тонка? – спитала вона (надіюся) з викликом.

– Поки що не знаю. Але от так задумався: тонка, не тонка? Спонтанна провокація.

Вона розсміялася.

– Принеси нам перцівки.

– Об одинадцятій? – перепитав недовірливо, але за якийсь час повернувся зі стопариками. Охоронець приховав посмішку. Добре, що Люся не бачить.

15

Ми випили. Признаюся чесно, більшість алкоголю у своєму житті я випив із Гоцою. Горілку, наприклад, я пробував утретє. Ми перехилили різко й одночасно, ніби два заковтувачі шпаг.

Закурили. З’явилося відчуття, що Гоца забажала випити ранкової пори не через мою провокацію, а суть із власних, потаємних побуджень. Не зовсім адекватні рухи очей.

Побачивши, що тема може закритися на цій абсурдній грі у скво і мачо, я розповів анекдот:

– Вистрибнув чоловік із десятого поверху. Пролітає між сьомим і п’ятим і каже: «Поки що все йде нормально».

Гоца всміхнулася. Що ж, наразі все нормально.

– Знаєш, – кажу їй. – Ми багато говорили з тобою про спонтанність. Справжня спонтанність – вона завжди міняє життя, погоджуєшся?

Вона кивнула, і затягнулася так, що аж зашкварчала папіроска.

– Знаєш, – відповідає вона в тон. – Я не знаю, що ти собі задумав, але я вже давно хотіла зробити щось божевільне.

Ми нахилилися і поцілувалися, аж до прикушування губ.

– Ти провокатор. Я тобі це казала?

Я кивнув, не повіривши. Чому я не вірю їй?

– А як ти це собі уявляєш на ділі? – спитала вона. – Щоби взяти і змінити все?

Не знаю причин, та мною трусило, як у день нашого знайомства. Гоца з острахом глянула, як мене ковбасить, і (це вже глюк) наче відсахнулася. На секунду (теж глюк) я побачив на її обличчі мимолітню (глюк! глюк!) огиду. Вже в цю мить я усвідомив, що зісковзую по безнадійно похилій площині, але сил зупинитися не було.

– Хочеш знати? Гаразд. Ми зімітуємо нашу смерть. Нещасний випадок, в якому буцімто ми гинемо. Я вже все обдумав, ми можемо зробити це навіть тут, у кафе. Пам’ятаєш, ти хотіла зробити в кафе перформанс? Ми можемо під виглядом якоїсь таємничої вистави змусити всіх на пару годин вийти з приміщення. Коли нікого не буде в кафе, ми його підірвемо. А самі в момент вибуху сховаємсь у підвалі. Будинок старий, він обвалиться. Всі вирішать, що наші тіла просто порвало на шматки. Будуть думати, що це нещасний випадок. Спільна воля людей вважати нас мертвими додасть нам такого прискорення, що нам вистарчить сил перенестися у сусідній пояс світів. А звідти – повернемося на Землю, куди схочеш. Я зможу вибрати довільну точку для телепортації. Зможемо хоч просто в Канаду. Поселимося подалі від людей. Візьмемо собі нові імена, вигадаємо біографії. Ти будеш працювати над пам’яттю, сама навчишся творити чудеса. А далі, в один прекрасний день ми звільнимось від земного притягання і підемо у нескінченність… без повернення… Сонце моє, ти вже так близько до прориву! За короткий час ти пройшла великий шлях, я захоплююся тобою. Я бачу, як твої очі з дня на день світяться дедалі сильніше. Я думаю, це від того, що ти спілкуєшся зі мною. Ти прозріваєш, я це бачу!

Гоца мовчала.

– Ти дійсно… так вважаєш? – спитала вона здавлено.

– Авжеж! Просто нам потрібний поштовх, сильний емоційний стрес, котрий зробить нас легшими, м’якшими. Тому я пропоную такий радикальний підхід. Це в стилі кунґ-фу, три удари – і ти вже ступаєш на нову землю. Ти змінишся моментально, обіцяю тобі. Два дні – і ти будеш бачити, як світяться очі. Пару тижнів – і ти почнеш відчувати, як галузиться час прямо у тебе з-під нігтів. Ти відчуєш місце, яким ти приклеєна до вічності. – Я поплескав себе по потилиці, показуючи, де саме.

Вона вбирала поглядом кожен мій жест. Під настільки щільною увагою я почувався просто голим.

– Гоцо, серденько, я говорю все це на повному серйозі. Я відповідаю зараз за кожне сказане словом, – я показав їй чесну долоню. – Місяць часу досить, щоби ти на власному тілі відчула, НАСКІЛЬКИ ГЛИБОКОЮ Є ДІЙСНІСТЬ. А стосовно смерті… то хіба не чудовий перформенс для істинного художника? Це навіть більше, ніж мистецтво. Це – Жест життя, спонтанний і звільнюючий! Жест не для людей, а для світу. Хіба не це ти мала на увазі, коли хотіла зникнути від всіх? Зустріти щось нове?

– Це, – насилу сковтнула вона і заклала пасмо за вухо.

Яке виразне обличчя. Які свіжі губки. Як я хотів її. Я згорав від цього мозолистого вогню. Не втримався і взяв Гоцу за руку, але Гоца висмикнула її й сама відсунулась. Автоматично, не контролюючи.

Вона злякалася.

Я зрозумів, що запоров місію. Вона злякалася, я це відчув.

Щоби приховати цю шокуючу незручність, Гоца запалила сиґарету. З цигаркою в руці з нею відбулася метаморфоза. Вона стала зібраною, поспішаючою.

– Я прийду до тебе через чотири дні. Я підготую ґрунт для того, про шо ти говориш. Накидаю план, – сказала вона, дивлячись мені просто в перенісся. Її голос ледь чутно тремтів. Довкола очей завихрювався зеленкувато-золотистий димок.

– Я мушу зараз бігти. Все, цьом, – вона стала з-за столу, поспішно, перекинувши порожні келишки, розсипаючи недопалки з попільнички. Я стиснув її руку – надто сильно, вхопився за неї в німому відчаї… і на цей раз вона відповіла взаємністю. У короткий потиск вона вклала все тепло, що могла подарувати. Той потиск був прощанням… Болюче, безслівне розлучання з помираючим – вона співчувала мені. Але нічим допомогти зі своєї відстані не могла.

Ми враз опинилися дуже далеко одне від одного, і доторк тільки підтвердив це. Наші руки роз’єдналися, і, сам не знаю звідки, на