Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

class="p">— Рун-віра — найдавніша арійська релігія, заснована на рунах [Рун (санскр.) — «світло», «блиск», «блискавка»], тайних письменах, зміст яких — «нетутешнє», тобто дане шляхом Божого одкровення, знання. Вона — від друїдів, прадавніх європейських сонцешанувальників, одним з яких спочатку був Рама. Рама, як я вже говорив, облагородив друїдські культи, але «сонячний» зміст цієї релігії зберіг.

Це не тривіальне язичництво, не «народна» віра, заснована на примітивному обожненні сил природи, а «висока» релігія, закон, даний «згори» (як, наприклад, закон Мойсея, канони Будди чи заповіді Магомета). Релігійні одкровення завжди складні, засновані на глибоких філософських принципах і нетривіальному розумінні дійсності. Тому вони вимагають «книжного» вчення, і звідси разом з релігійними канонами «згори» дається й писемність. Друїдам спочатку були дані таємні (руничні) письмена, зрозумілі лише жерцям, потім — ведичний санскрит і шрифт девангарі.

У легендарній країні Куш сповідували світлу, «сонячну» релігію, засновану на вірі в Трійцю (санскр. — Тримурті). Брахма, Вішну, Шива — ці божества складали нероздільну єдність, подібно до християнських Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Згодом, коли частина аріїв мігрувала в Тибет і далі в Індію, їх релігія, злившись з місцевою вірою Дзен (джайнізм), дала світові буддизм (V століття до н. е.) — симбіоз прадавніх вірувань брахманізму й джайнізму. Він став однією з трьох світових релігій. Що ж до індуїзму, то ця релігія й нині залишається дуже близькою до арійського мітраїзму.

У Тибеті, як уже мовилось, справа набула іншого повороту. З одного боку, тут народився так званий ламаїзм, який є симбіозом буддизму, що прийшов сюди з Індії в IV столітті н. е., і монгольського язичництва. Ламаїзм взагалі пов'язаний з Шамбалою і прихильниками лівоарійської «Криги й Полум'я — тими самими, до речі, яких гітлерівці вважали своїми духовними вчителями. Особливо слід відзначити ламаїстську секту Бон-по, яка вульгаризувала арійське віровчення, звела його до расистських уявлень про надлюдину і надрасу, покликаних «врятувати й облагородити» людство. Ця секта — головний оплот Шамбали, а її представники — махатми — були прямими вчителями Гітлера і Гіммлера. Отже, йдеться про відгалуження арійського «сонячного» віровчення на тибетському ґрунті, тісно пов'язаного з лівими аріями (расистського напряму) і з їх духовним центром Шамбалою.

Але є й друга гілка, пов'язана з Агарті (духовним центром правоарійського крила). Це мітраїсти — представники «сонячної» релігії з її верховним богом Мітрою. Мітра — трансформований Вішну. Але Мітра не лише володар Сонячного Світла, а ще й любові та гармонії (санскритською Мітра означає також «друг»). У цій своїй іпостасі Мітра дуже близький до Ісуса Христа. Адже Христос, за Новим Завітом, — це Світло, це Любов, це Слово, що дає гармонію. І не випадково день народження Ісуса Христа — 25 грудня (Різдво Христове) збігається з днем народження Мітри (у персів народження цього сонячного Бога святкують 25 грудня).

На цьому я дозволю собі завершити теологічний екскурс, хоча розумію, що багато речей, пов'язаних з буддизмом, ламаїзмом, «бонпізмом», я сильно спростив. Але зверніться до відповідної наукової літератури. Я ж продовжу розповідь про вашу Україну, — вів далі Гуру.

Так от, на землі України арії принесли «сонячну» віру — мітраїзм. І він тут швидко прижився, став, якщо хочете, державною вірою Аратти. Імена божеств в Аратті були інші, але зміст віри той же, що й у країні Куш і пізніше в мітраїстському Тибеті.

Була в Аратті Свята Трійця — Тримурті — Дажбог (Брахма), Велес (Вішну, або Мітра), Стрибог (Шива).

Дажбог — це абсолют, «податель усіх благ, володар Сонця», і він же міфічний родоначальник росів — «Дажбогових дітей [Див.: Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси. — С. 247].

Велес — бог Землі, яка плодоносить, квітне під Сонцем забезпечує добробут людям. У «Слові о полку Ігоревім» русичі названі «Велесовими онуками». Стрибог — бог вітру (в духовному смислі, тобто вітру як Святого Духа).

І відповідно символами Аратти були тризуб (що позначав святу Трійцю — Тримурті) й арійський хрест (диск з чотирма променями). Рун-віра довго-довго жила в народі після офіційного прийняття християнства і, можу сказати, ще й нині живе. Автор «Слова о полку Ігоревім» — явний адепт Рун-віри й не приховує цього, сумуючи за часами Трояновими, згадуючи Дажбога, Велеса і Стрибога. Класичні богатирі руські вимальовуються по-різному, то як прихильники Христа («вклоняються і хрестяться по-писаному»), то як палкі прибічники Рун-віри, вороги християнської церкви (Ілля Муромець у билинах іноді погрожує зруйнувати церковні маківки).

В одній із билин київського циклу ми читаємо про Іллю Муромця — головного богатиря:

Он начал по городу похаживать — На божий храмы да он постреливать. А с церквей-то он кресты повыломал, Золоты он маковки повыстрелял. С колоколов языки-то он повыдергал. Заходил Илья в дома питейные, Говорил Илья да таковы слова: «Выходите-ка, голь кабацкая, А на ту площадь на стрелецкую, Подбирайте маковки да золоченые, Подбирайте вы кресты серебряны, А несите-ка в дома питейные…»

Але це вже інша тема — тема «перунізму», котрої ми торкнемось пізніше. Справа з тому, що мітраїстська віра має тенденцію вироджуватись у язичництво. На Русі в княжі часи так і сталося: князі, які приходили з півночі (ті ж Рюриковиче, примітизували «сонячну релігію», зводили її до схиляння перед ідолом Перуна. Перун — той же Зевс, або Амон. [Перун відповідає «лівоарійському» Індрі.]

Він — громовержець, бог грому і блискавки (пе — грім, рун — світло, блискавка). Це вже не світлоносний, люблячий Мітра, а те, що лякає і карає, вимагає поклоніння за страх, а не за совість. Але «перунівщина» оволоділа Північною Припонтидою за князівських часів, проте мало зачепила трудовий люд, народ залишився вірним Сонцю і Світлу.

Ось одна з молитов, якої волхви навчали народ: «Роде наш арійський, від Світлого Мітри, батька нашого Дажбога. Слава Роду нашому, Дажбогу й Урусваті! Слава наставникам нашим Велесу і Ладі та їх втіленням Волоту і Полоту, і Лелі, і Полелі!»

Довго ще так молилися в лісах України після Володимира Великого.

МОЛІТЬСЯ БОГОВІ ОДНОМУ…

Подай же руку козакові І серце чистеє подай! І знову іменем Христовим Ми оновим наш тихий рай. Т. Шевченко

Від автора:

Зараз немало людей в Україні переходять в Рун-віру (чи Мага-віру), яку вважають «своєю», «батьківською» вірою, а християнство — чужинською («іудейською»). Замість Ісуса Христа пропонується Дажбог [До речі, у праукраїнському пантеоні був не один «головний» бог (Дажбог), а три: Дажбог, Сварог і Велес, тобто Свята Трійця. І на зміну цій «народній Трійці» прийшов Перун — «князівський бог»». А останнього «усунув» уже Христос], замість Божої Матері