Ігор Маркович Росоховатський - Ураган

— Дуже зручна позиція, — проказав я тоном, в якому вчувалося невдоволення. — Кому ж тоді ви допомагаєте?

— Прогресові.

— Але ж проґрес може йти різними шляхами і в різних напрямках.

— Зрештою напрямок у нього один.

Боже мій, знову це кляте слово “зрештою”, яке так полюбляв Генріх!

— Тоді зберіть докупи справжніх служителів прогресу — найвизначніших учених, філософів, дослідників — і допоможіть їм стати на чолі людства.

— Ти знаєш їхні імена? — спитав Маас. — Ти готовий їх назвати?

— Знаю. Готовий.

Вираз його обличчя змінився, і я зрозумів, що потрапив знову до ями-пастки. Маас докірливо хитнув головою:

— Але ж тоді ми й справді припустимося тієї помилки, проти якої ти застерігав нас: опинимось у вирі боротьби.

Я помилився щодо нього з самого початку. Він був набагато хитріший, ніж здавалося. Мене підвели його очі. Чого я повірив їм? Хіба у своєму житті я не набачився яких завгодно довірливо-наївних очей, котрі потім виявлялися зовсім іншими.

І все ж я спробував довести своє:

— Ви повинні допомогти благородній справі, розвиткові прогресу.

— Благородні справи не повинні насаджувати інопланетяни, — заперечив Маас. — Та ще коли вони не обізнані з умовами розвитку даного суспільства.

— Ви просто не хочете втручатися! — вигукнув я. — Адже ваше так зване невтручання — тільки ширма. Це мовчазна підтримка сильного в боротьбі проти слабого, хитруна — протії довірливого. То чого ж варта ваша повага до свободи особи?..

— Припинімо непотрібні розмови, — мовив Маас, і я зрозумів, що мені не перекопати його. — У нас є правила і звички, яких ми дотримуємося неухильно.

Він скоса глянув на одного із своїх товаришів, і я подумав, — чомусь мені так здалося, — що навіть у них трапляються випадки порушень уславлених їхніх засад.

— Однак ти, — вів далі Маас, — переконав мене в тому, що сідати на Землю передчасно. Тим більше, що ми й так затрималися в польоті. Якщо хочеш, можеш летіти разом з нами. У нас ти, як представник планети Земля, підготуєш майбутні контакти з твоєю батьківщиною. Якщо ж ні…

— Так! — не вагаючись, мовив я.

— Тоді наш біолог огляне тебе — чи придатен твій організм до життя у нас.

— Будь ласка.

— Він має перевірити системи засвоєння енергії, ознайомитися з побудовою твого мозку, з особливостями психіки. Адже вона може змішітися в паших умовах, і, думаючи, що ми маємо справу з типовим представником Землі, ми насправді…

— Згоден на все, — перебив я Мааса, вже уявляючи себе у ролі посла людського роду.

Які можливості відкриваються переді мною!

— Тоді відпочинь. Біолог прийде до тебе.

Маас пішов. Інопланетянин, що сидів за його спиною, пропустив перед себе усіх своїх товаришів і, перш ніж вийти з каюти, обернувся до мене:

— Мене звуть Куїр, біолог. Я скоро прийду. У тебе є час все зважити і обміркувати. Адже на Землі ти лишаєш так багато: усіх, хто був тобі дорогий, з ким ти дружив, кого любив. Подумай!..

Я лишився на самоті. Останні слова біолога аж ніяк не похитали моєї рішучості; хто-хто, а я добре знав, кого лишаю на Землі. Однодумців, котрі перетворилися на недругів, рабів, котрі стали гонителями. Друзів-зрадників і тих, хто ще не зрадив, але зробить це завтра. Ні, я не полишав друзів, за якими потім сумував би, — тільки ворогів, напасників та переслідувачів.

Сім’ю? Але що таке моя сім’я?

Дружина? Типова самка, що вдавала з себе зразкову подругу. Я давно знав, що вона зраджує мене, хоч і не дуже винив її за те, бо платив їй тією ж монетою: не пропускав хвилинних радощів, котрі іноді посилає доля навіть такому невдасі, як я.

Чи сумуватиму я за дітьми?

Вони росли досить егоїстичними і любили мене рівно настільки, скільки благ я міг їм дати. Поки йшла війна, я був багатий і мав владу, а після війни всі мої достатки розвіялись, як дим. А разом із ними — і любов до мене моїх дітей.

За ким ще я б сумував? За Рексом? Його ж нема — вірного пса убив солдат. Я згадав безіменну могилку Рекса, і серце стислось від жалю. Це була істота, що таки справді любила мене. Собача любов — вищий, а може, єдиний вияв справжньої любові.

У Рекса були гострі і дуже чуйні вуха, розумні і вірні очі — карі, з іскринками. Світла пляма на широких грудях. Щоразу, повертаючись додому, я знав, що він, лежачи на килимі, насторожує вуха і піднімає голову, бо інтуїтивно відчував моє наближення. Його очі радісно спалахували, хвіст починав весело тарабанити по килиму.

Пес захищав моє життя, він плигнув на солдата, що зайшов у наш двір, і той заколов його багнетом.

Обернутися до мене солдат не встиг. Моя куля влучила його в потилицю. Безсумнівно, вона вразила довгастий мозок, негайно настав параліч дихання, і солдат навіть не встиг відчути болю. А жаль. Бо коли я ночув останнє виття вірного пса, мені захотілося помститися якнайжорстокіше. Так, я тоді пошкодував, що за давньою звичкою, набутою у концтаборі, стріляв точно в потилицю.

Та нічого, за мною помста не пропаде. Чуєте, мої численні гонителі, тепер начувайтеся! Тільки-но я оволодію знаннями і зброєю пришельців, я жорстоко помщуся!

Я зареготав, уявивши як би вони почували себе, коли б дізналися, що я, їхній вигнанець, перший налагодив контакти із позаземною цивілізацією, що тепер усе людство залежить од моєї волі.

На кораблі. День третій

Час перебування на кораблі я називаю днями умовно — просто я прокинувся і за земною звичкою назвав цю мить ранком. Розплющив очі, роззирнувся і почав згадувати останні події. Чи не привиділося все це мені? У все, що сталося, було важко повірити.

Аж ось на стіні спалахнув умовний знак — хтось питав дозволу ввійти. Тільки-но я подумки дав на те згоду, як двері розчинились і до каюти ввійшов біолог Куїр. На відміну від Мааса він рухався скрадливо, повільно, але вираз очей мінявся так само швидко, як і в Мааса, і тому здавалося, ніби вони щохвилини міняють колір.

Куїр привітався, потім спитав:

— Ти не передумав?

— Ні.

— Тоді ходімо!

Я пішов слідом за ним довгим вузьким коридором, стіни якого так само блищали, як і в моїй каюті, коли на них падали світні символи. Помітивши, що я їх розглядаю, Куїр пояснив:

— Інформація для всього екіпажу — від приладів і від кожного з нас. Ми сповіщаємо про основні свої наміри. Інформуємо про рішення — про все, що вважаємо важливим для