Роберто Сав'яно - Ґоморра

Сініскалькі, його радники та найактивніші прихильники пройшлися маршем від виборчої дільниці до району Бросагро повз фасад будинку Артуро Ґраціано на прізвисько guaglione, тобто Хлопчина. Однак радісні привітання були адресовані не йому, а жінкам родини Ґраціано. Вишикувавшись за віком, вони стояли на балконі, а новообраний мер засвідчував їм свою відданість після того, як смерть так вчасно прибрала Ольгу Сантаньєлло. В червні 2002 року Антоніо Сініскалькі заарештували в ході блискавичної операції, здійсненої Неапольським антимафіозним відділом. За даними неапольської прокуратури, новообраний мер використав перший транш відбудовчого фонду на ремонт вулиці та огорожі навколо родинної вілли Ґраціано, більше схожої на бункер.

Схожі вілли розкидані по всьому Квіндічі — таємні криївки на мощених вулицях із встановленими за рахунок місцевого бюджету ліхтарями; усе це було споруджено за рахунок програми громадських робіт, які вельми посприяли бізнесу сім’ї Ґраціано і допомогли їм стати невразливими до нападів та засідок. Члени цих двох родин жили, сховавшись за укріпленнями з височенних огорож та під невсипним оком цілодобових камер стеження.

Боса клану, Б’яджо Каву, заарештували в аеропорту Ніцци, коли він сідав на літак до Нью-Йорка. Після того як Б’яджо опинився за ґратами, вся влада перейшла до його дочки та дружини. Тільки жінки насмілювалися з’являтися в місті; вони були не лише закулісними адміністраторами та організаторами оборудок, вони стали також офіційним символом родин, обличчям та очима влади. Коли представники конкуруючих родин зустрічалися на вулиці, то вони обмінювалися лютими впертими поглядами — хто кого передивиться. Абсурдна гра, випробування на те, хто перший не витримає й опустить очі. Напруженість в місті сягнула верхньої позначки. Жінки з родини Кава збагнули, що настав час взятися за зброю і з ділових людей перекваліфікуватися на кілерів. Вони тренувалися в коридорах своїх помешкань, на всю увімкнувши музику, щоби заглушити постріли з пістолів у мішки з горіхами, зібраними довкола їхніх сільських помешкань. У 2002 році, під час місцевих виборів, Марія Шкібеллі, Мікеліна Кава та її доньки — шістнадцятирічна Кларисса та дев’ятнадцятирічна Фелічетта — стали носити зброю. Якось на віа Кассезе автомобіль «ауді-80» з жінками клану Кава натрапив на авто з жінками Ґраціано, в якому їхали двадцятирічна Стефанія та двадцятидвохрічна К’яра Ґраціано. Представниці сім’ї Кава почали стріляти, але Ґраціано різко загальмували, неначе передбачали такий поворот подій. Вони заклали різкий віраж, розвернулися і, натиснувши на газ, утекли. Кулі пробили скло та корпус автомобіля, але в пасажирів не влучили. Двоє дівчат повернулися до своєї вілли в стані істерики. Їхня мати, Анна Шкібеллі, та бос клану, Луїджі Сальваторе Ґраціано, вирішили помститися за цей напад. Вони виїхали на своїй «альфа-ромео» в супроводі броньованого авто з людьми, озброєними автоматами та гвинтівками. Вони перехопили «ауді» з Кавами і стали гепати радіатором у багажник, а тим часом авто підтримки заблокувало втікачів спочатку збоку, а потім — і спереду, позбавивши їх будь-якої можливості втекти. Жінки Кава, боячись, що їх заарештують карабінери після невдалого нападу на суперниць, уже встигли на той час повикидати зброю, тож коли їм перекрило шлях якесь авто, вони різко взяли вбік, порозчиняли дверцята і кинулися бігти. Ґраціано теж повискакували з авто і стали поливати свинцем утікачів. Кулі уразили жінок Кава в ноги, голови, плечі, груди, обличчя та очі. Їх скосили буквально за кілька секунд — аж туфлі порозліталися навсібіч. Мабуть, несамовита лють засліпила очі представникам сім’ї Ґраціано, бо вони прогледіли, що одна з жінок Кава була й досі жива. Фелічетті Каві вдалося вижити. В одній із сумочок жінок Кава було знайдено пляшку з кислотою: схоже, вони збиралися не лише встрелити своїх суперниць, а й спотворити їхні обличчя.

Жінки більше здатні мати справу із злочинністю, наче це щось скороминуче, чиясь думка, якою можна знехтувати, або ж якийсь буденний крок, який робиш та йдеш собі далі не озираючись. Це добре видно на прикладі жінок мафіозних кланів. Вони страшенно ображаються і вважають себе жертвами лихослів’я, коли їх називають каморристками чи кримінальницями, наче «кримінальний» — це просто характеристика якоїсь дії, несправедливе судження, а не об’єктивний та конкретний спосіб поведінки. Більше того, на відміну від чоловіків, наразі жодна з жінок-босів Каморри так і не розкаялася, не почала співпрацювати з правоохоронцями. Жодна.

Ермінія Джуліано, яку прозвали Челесте за небесний колір очей, завжди робила все від неї залежне, щоби захистити маєтність та активи своєї родини. Згідно з даними розслідування, прекрасна і схильна до рисовки сестра босів Форчелли — Карміне та Луїджі, відповідала за їхню нерухомість та фінансові інвестиції. Челесте схожа на типову неаполітанську жінку, каморристку з центру міста: біляво-платинове волосся, холодні сіро-блакитні очі, сильно наквацьовані тушшю. Вона керувала економічним та юридичним секторами клану, чиї бізнес-активи були конфісковані 2004 року: 28 мільйонів євро, які були економічними легенями організації. Сім’я володіла низкою універмагів у Неаполі та сусідніх районах, а також однією відомою фірмою, чий успіх завдячував метикуватості клану та його збройній та економічній протекції. Ця фірма з гучним ім’ям мала роздрібну мережу з п’ятдесяти восьми привілейованих реалізаторських точок в Італії, Токіо, Бухаресті, Лісабоні та Тунісі. © http://kompas.co.ua

Клан Джуліано зародився в Форчеллі, м’якій підчеревині Неаполя, в районі, оповитому північноафриканською міфологією, в легендарній прогнилій пуповині старого центру міста. Родина Джуліано була домінуючою силою в 1980-х та 1990-х. Вони поволі вибиралися із злиднів, займаючись контрабандою, проституцією, дрібним рекетом та розбоєм. Таким чином їм вдалося започаткувати династію з кузенів, племінників, дядьків та інших родичів. Хоча пік їхньої влади припав на кінець 1980-х, їхня харизма і досі не зблякла. Навіть сьогодні той, хто хоче зайнятися якоюсь діяльністю в центрі міста, має узгодити це з сім’єю Джуліано. З кланом, що й досі відчуває на своїй потилиці подих злиднів і страшенно боїться знову в них скотитися. Найкраще ту відразу до бідності, що її відчуває цар Форчелли, Луїджі Джуліано, передає його висловлювання, яке зафіксував Енцо Перец: «Мені подобаються різдвяні картки, але я терпіти не можу отих злиденних пастухів, що на них зображені!»

Обличчя надзвичайно сильної та впливової Каморри дедалі більше набуває жіночих рис, але це стосується і тих, хто потрапив під цей безжальний владний коток. Анналіза Дуранте потрапила в перестрілку, що сталася в районі Форчелли 27 березня 2004 року. Їй було чотирнадцять років. Чотирнадцять років. Коди повторюєш цю фразу, то наче хтось проводить тобі по спині мочалкою, просякнутою крижаною водою. Я був на похороні Анналізи Дюранте. До церкви я прийшов рано. Квіти ще не привезли, зате скрізь були сльози, вислови співчуття та болісні