Деніел Кіз - П'ята Саллі

Так само номер соціального забезпечення, договір про страхування, пенсійні збереження колишніх посад — все записано на неї. А ще ж комунальні послуги, медичні записи, податки, кредитні картки та рахунки в банку. Ти не зможеш довести свою кредитоспроможність без її задокументованого імені.

Нола відчула, як щось всередині неї смикнулось, а потім майже проти власної волі вона розповіла йому про Помічника.

Роджер замислено слухав її, тоді сплеснув у долоні та кивнув.

— Чесно кажучи, я все очікував, коли ж з’явиться щось на кшталт Внутрішнього Особистого Помічника. Спочатку я думав, що то Деррі, але, за словами одного психіатра, який працював із багатьма пацієнтами з множинною особистістю, ВОсП відрізняється від звичайних особистостей, він більше нагадує персоніфікацію спільної свідомості, те, що фройдисти називають суперего.

— Думаю, тут більше релігійний аспект, — сказала Нола. — Хоча переважну частину свого життя я була атеїсткою, я мала чітке відчуття індуїстського концепту Атмана — частини окремого духу чи душі, що існує всередині нас, і об’єднується з Брахманом, який є абсолютною душею чи розумом. Помічник з’явився у момент безнадійної тиші, й тепер я думаю, чи не буде моє злиття тим, що індійські мудреці називають нірваною — згасанням полум’я життя, що дозволяє нам також згасити наші окремішні буття та злитися з вищим духом.

– Є тільки одна можливість це дізнатися, Ноло…

Вона відчула, що піддається, і стиснула кулаки.

— Ну ж бо, — м’яко промовив він. — «Та що ім’я? Назви хоч троянду, не зміниться в ній аромат солодкий»[85].

Вона глянула на нього та засміялася.

— «Та хто у мене ім’я вкраде, у мене ж відбирає все…»[86] — Але після довгої тиші вона розчепірила пальці, подивилася на них та кивнула: — Зроби це швидко.

— Без питань, — сказав він, піднімаючи золоту ручку. — Саллі, вийди на світло. Ноло, ти також залишся. Ви обидві усвідомили, що для того, щоб вирішити цю проблему, мусите об’єднати сили і стати єдиною особою. Це можливо тільки, якщо ваші свідомості об’єднаються, взаємопроникнуть та зіллються в єдиний розум із особливостями та рисами вас обох, як і було до того, як Нола від’єдналася. Уявіть себе двома озерами. Ти, Ноло, — те, що наповнене освіченістю, культурою та гордістю. Ти, Саллі, — інше — позбавлене цих речей, які витекли в озеро на ім’я Нола, але наповнене материнською любов’ю, відчуттям того, що правильно, а що — ні, та смиренністю.

— Тепер я викопаю рів між двома цими озерами. Ви побачите це очима власного розуму. Почну з озера Саллі. Це важка робота, але я копаю все ближче та ближче до озера Ноли. За мить я дістануся до Ноли, й ви знаєте, що станеться, коли обидва озера об’єднає рів. Скажи мені, що станеться, Саллі?

— Води… змі… шаються.

– І ти, Ноло, скажи мені, що станеться, коли води змішаються?

— Змішаються наші риси.

— Ти погоджуєшся на цю суміш, Саллі?

Вона кивнула.

— А ти погоджуєшся на цю суміш, Ноло?

Вона завагалася.

— Ноло, ти мусиш зобов’язатися зараз без вагань. Як тільки води змішаються, їх неможливо буде розділити. Ви з Саллі станете єдиним розумом і тілом. Ти погоджуєшся, Ноло?

— Так.

— Гаразд. Тепер я копаю, заручившись допомогою вашого Помічника. Отак. Ми прокопали рів. Води ринуть із обох озер до його центру. Свідомість Саллі рине до Ноли. А усвідомлення Ноли — рине до Саллі. Ви бачите стрімку течію, води змішуються та розсіюють свої риси через єдину, суцільну масу води. Відтепер і надалі не існує ані Ноли, ані Саллі. Є тільки друга Саллі — єдина особа, освічена, горда та впевнена, що може сама впоратися з роботою та життям і тими, хто перешкоджатиме їй у цьому, але разом із тим — скромна та милосердна. Коли я дорахую до чотирьох, вона розплющить очі. Саллі, ти запам’ятаєш саме стільки з цього сеансу, скільки сама захочеш. Можеш запам’ятати частину ваших минулих життів, але тільки як єдину історію. У теперішньому і майбутньому ви об’єднані в єдиний розум, в єдине тіло, в єдину особистість, що відрізняється від вас обох. Ти — нова жінка, друга Саллі. І ти нас всіх тішиш, а також свого Помічника. Один… два… три… чотири…

Її очі спалахнули. Вона трохи покліпала, а тоді широко їх розплющила.

— Як почуваєшся? — запитав він.

— У голові паморочиться. Так, ніби я потрапила у чорторий і мене там покрутило, а потім викинуло у водоспад.

— Розслабся та розкажи мені, що пам’ятаєш.

Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися.

— Небагато.

— Як тебе звуть?

— Саллі Портер. — Вона промовила це та глибоко зітхнула.

— Що останнє ти пам’ятаєш?

— Як запросила інших на чай. А тоді все потемніло.

— Що думаєш про те, що трапилося?

— То була жахлива помилка. Треба було добре подумати, а не втручатися.

— Не хочеш пояснити?

— Я завжди була самітницею. Прошу, пробач мене, Роджере, не хочу звучати зверхньою, але все, що я в житті любила, і все, чого досягла, — все це я робила самотужки. Знаю, у мене ще є проблеми, та маю сильне відчуття, що коли мене залишити на самоті, дати все обдумати, я зможу з ними впоратись.

— Зрозуміло.

— Звісно, це я не про тебе. Не сприйми мене неправильно. Я маю на увазі, що було б набагато доцільніше, якби ми могли робити важливі рішення вдвох, замість того, щоб скликати всіх інших на групову терапію.

— Дякую, що пояснила. Я думав, ти мала на увазі, що хочеш, щоб я тебе залишив на самоті на певний час.

Саллі глянула просто на Роджера.

— Зовсім ні. Я вважаю тебе найрозумнішим чоловіком, якого я будь-коли зустрічала. Твоє товариство мені імпонує.

— Дякую.

— Я… я не знаю, чому це сказала. Дивне відчуття.

— В якому розумінні — дивне?

— Я невпевнена в собі, в тому, що кажу та чому я так розмовляю. Це особливе відчуття, ніби я говорю так, як ніколи раніше не говорила, — кажу речі, яких ще ніколи не казала.

— Це нормальна річ після злиття. Я б хотів, щоб ти дещо зробила. — Він подав їй блокнот та олівець. — Будь ласка, напиши своє ім’я.

Без вагань вона вивела Саллі Н. Портер.

— Не знав, що в тебе є середній ініціал, — сказав Роджер. — Що означає це «Н»?

— Не знаю, чому я це зробила. Я ще ніколи не використовувала серединний ініціал.

— Що він означає?

— Думаю, це Нола.

— Чудовий жест. Ти свідомо вирішила взяти це середнє ім’я?

Вона похитала головою.

— Воно щойно з’явилося, але я відчуваю, що так і має бути. Як думаєш, то нічого, що я ним користуватимусь?

— Поки що