Ана-Марія Еріш - Королівська кров, Ана-Марія Еріш

- Моє ім'я Ітан Вікаріс, я принц королівства перевертнів. Мій дядько посідав трон, але після його смерті тато отримав трон. І я наступний на черзі. - так он воно що, вони родичі. - В нас мешканці можуть перетворюватись на якусь тварину. Для королівської родини - це вовки.                                                     

- Грегорі. Принц королівства крилатих людей. Я спадкоємець престолу, і згодом маю стати королем. - сказав він. - Особливість - кожен має крила. Але у всіх вони індивідуальні. Не можливо знайти двоє абсолютно ідентичних пар. - він посміхнувся.                                                                                                

Тепер прийшла черга Мелісси. Кожен з нас знав хто вона, але все ж потрібно було представитися. І це їй не дуже подобалося.                                                                                                                                      

- Я Мелісса де ЛаФельт. - ну нічого собі, скільки пафосу. - Я спадкоємиця престолу королівства ельфів. У нас дуже багато особливостей, та серед нас зовсім не має людей. Ми єдина раса, що зберігає чистоту крові. Однак нормально ставимося до смертних.                                                                              

Я перевела погляд на подружку Мелісси. Вона завжди поруч з нею, проте поводить себе тихо. Якщо чесно, в красі вона могла з нею зрівнятись. Гарна брюнетка з неймовірними фіолетовими очима та стрункою фігурою. І більш приємна, адже не дивиться на всіх зверхньо.                                                    

- Я Ізабель, принцеса Візарії. Ми стихійники. - в неї був дуже приємний голос. - Особисто я можу керувати Повітрям. Я стану королевою, хоча в мого молодшого брата все вийшло б набагато краще. В нього це добре вдається.                                                                                                                                

Так, а ось це вже цікаво. То її подружка теж не так проста. Я чула про стихійників, адже в них живуть духи природи.                                                                                                                                                  

- Я Олівер. - це був добродушний хлопець зі світлим волоссям та голубими очима. - Я принц країни майстрів. Ми можемо створювати будь-що з різних предметів. Нічого особливого, але я люблю свою особливість.                                                                                                                                                    

- Ровена. - дівчина мала довге кучеряве руде волосся та очі, морського кольору. - Я принцеса русалок. Але, в нас лише королівська родина може жити як на суші, так і у воді. Лише коли представники нашого народу збираються навчатися, на них накладаються спеціальні чари, що і дають їм можливість жити серед людей.                                                                                                                                                       

Я перевела погляд на хлопця, на вустах якого грала диявольська посмішка. Ще б, темне волосся, помаранчеві очі з вертикальною зіницею та гарною фігурою. Я одразу ж здогадалася, хто саме переді мною.                                                                                                                                                                

- Чарльз, і я не спадкоємець престолу Нерії. Мій старший брат закінчив Академію рік тому. - сказав він. - В жилах наших мешканців тече кров демона.                                                                                               

І чого вони боялись Аларіка? Вампір не найстрашніше, що може бути тут. Перед нами хлопець з силою демона.                                                                                                                                                                

- А я Матіас з королівства Фаєнс. - він був гарним блондином зі світлими зеленими очима. - В нас королівство світлої магії, тому ніколи ні в кого немає темного дару.                                                             

Мені здалось, чи остання фраза прозвучала дуже сумно? Що ж його настільки бентежило? І чому він говорив про темний дар? Є в мене здогадки, але поки я не збираюся їх озвучувати. Далі прийшла черга одразу двох. Хлопець та дівчина, що були ну дуже схожі один на одного. Проте, хлопець сидів тихенько, а от дівчина все намагалась щось робити. В них було темне волосся, а от очі... Щось середнє між червоним та коричневим.                                                                                                                         

- Я Луїза, але люблю коли мене називають просто Лулу. А це Ронан. - вона вказала на брата. - Ми з королівства воїнів, але не станемо правителями.                                                                                        

- Ми ще поки не обрали, ким будемо. - вперше подав голос хлопець. - Проте в нас ще є час. А от наша сестра посяде трон вже за кілька років.                                                                                                         

Всі такі різні, але від того не менше цікаво. Я навіть й не думала, що наша група може бути настільки різними. Наступним взяв слово хлопець, який не зводив погляду з Ілларії. І я його бачила вже не раз. Навіть ім'я запам'ятала.                                                                                                                                    

- Я Бен, принц драконів. Наймолодший з трьох братів. Тому трону мені ніколи не бачити. Але я й не проти. - посміхнувся він. - Особливість саме королівської родини в тому, що ми перетворюємось на драконів.                                                                                                                                                             

Не погано. І, крім нас, лишився ще один хлопець. Найтаємничіший з усіх. Він мав темне волосся та чорні очі, в яких танцювало полум'я. Я взагалі ніколи не чула, аби він говорив. Але щось мені підказує, що переді мною дуже небезпечна людина.