Ден Браун - Джерело

відчув, що йому послало порятунок саме Провидіння, підбіг до автобуса й зайшов. Автобус був набитий веселими студентами, і двоє з них увічливо пропустили Кьовеша й дали йому сісти попереду.

— Köszönöm[50], — видихнув рабі.

Однак не встиг автобус від’їхати, чоловік у джинсах і бейсболці підбіг і в останню мить скочив на підніжку.

Кьовеш завмер, але той пройшов повз нього, навіть не глянувши, і сів позаду. У передньому склі відобразилося: незнайомець повернувся до свого смартфона, вочевидь, захоплений відеогрою.

«Не будь параноїком, Єгудо, — посварив себе рабин. — Ти йому не потрібен».

Коли автобус прибув на зупинку «Вулиця Дохань», Кьовеш дивився на шпилі захищеної синагоги, яка височіла буквально за кілька кварталів від нього, але не міг набратися мужності вийти з людного транспорту.

«А якщо я вийду, а він за мною?»

Кьовеш лишився на місці, розсудивши, що в гурті безпечніше. «Можу трохи покататися, перевести подих…» — подумав він, хоча тепер пошкодував, що, поспішаючи, не сходив перед виходом з дому в туалет.

Минуло кілька секунд після того, як автобус рушив з вулиці Дохань, — і рабі Кьовеш зрозумів, як гірко прорахувався.

«Зараз субота, в автобусі самі студенти…»

Тепер до Кьовеша дійшло: практично всі вийдуть у тому самому місці — на наступній зупинці, в серці старого єврейського кварталу.

Після Другої світової війни район лежав у руїнах, але тепер ці розвалені споруди стали однією з найяскравіших барних сцен Європи — славетними «руїн-барами», модними нічними клубами в розбомблених будинках. У вихідні юрмища студентів і туристів збиралися в цих кістяках складів і старих особняків, обладнаних найкращими звуковими системами, кольоровим освітленням, прикрашених еклектичними витворами мистецтва.

Як і слід було очікувати, коли автобус із рипом загальмував на наступній зупинці, студенти юрбою пішли на вихід. Чоловік у бейсболці й далі сидів позаду зі своїм смартфоном. Інстинкт підказав Кьовешеві вийти якомога швидше — він зірвався на ноги, поспіхом пройшов салоном і спустився в натовп студентів на вулицю.

Автобув рушив, але раптом різко зупинився, з сичанням відчинив двері й випустив останнього пасажира — того самого, в бейсболці. Серце в Кьовеша знову шалено закалатало, але чоловік навіть не глянув на нього. Натомість він розвернувся спиною до юрби й швидко пішов в інший бік, комусь телефонуючи.

«Не вигадуй!» — сказав собі Кьовеш, намагаючись дихати спокійно.

Автобус рушив, а студенти одразу пішли по барах. Заради безпеки рабі Кьовеш залишався з ними якомога довше, а тоді врешті-решт повернувся й пішов до синагоги.

«Лише кілька кварталів», — підбадьорював він себе, не звертаючи уваги на стомлені ноги й важкість у міхурі.

У барах голці ніде було впасти, гамірливі відвідувачі товклися й на вулиці.

Зусібіч навколо Кьовеша гриміла електронна музика, повітря сповнював пивний дух разом із солодким димом цигарок Sopianae і кюртьош-калачів[51].

Підходячи до рогу, Кьовеш знову відчув страх: за ним наче хтось стежив. Він сповільнив крок і нишком озирнувся. На щастя, чоловіка в джинсах і бейсболці видно не було.

——

У темній брамі навпочіпки сидів чоловік. Він не рухався десять довгих секунд, а потім обережно визирнув із-за рогу.

«Гарна спроба, діду», — подумав той, розуміючи, що саме вчасно сховався.

Чоловік перевірив шприц у кишені. Тоді вийшов з тіні, поправив бейсболку і пішов за своєю ціллю.

Розділ 41

Командор Гвардії Дієго Ґарса побіг до апартаментів, не випускаючи з рук планшета Моніки Мартін.

На планшеті був запис телефонної розмови між угорським рабином Єгудою Кьовешем і якимсь онлайн-інформатором. Зміст цього запису шокував і практично не лишав командорові вибору.

Був чи ні Вальдеспіно причетний до змови щодо вбивства, як це стверджувала анонімна особа, Ґарса розумів: щойно цей запис оприлюднять, репутації Вальдеспіно настане кінець.

«Треба попередити принца й уберегти його від імовірних наслідків такої ситуації.

Вальдеспіно має залишити палац до того, як усе почнеться».

У політиці репутація вирішує все, — а торгівці чутками, справедливо чи ні, збиралися поставити Вальдеспіно у вельми невигідне становище. Ні в якому разі не можна допустити, щоб сьогодні хтось бачив принца-спадкоємця в товаристві єпископа.

PR-координаторка Моніка Мартін настійливо радила Ґарсі зробити так, щоб принц прокоментував стан справ негайно, — інакше є ризик, що його вважатимуть причетним до вбивства.

«Це правда, — розумів Ґарса. — Треба, щоб Хуліан пішов на телебачення. Зараз же!»

Ґарса опинився нагорі і, віддихуючись, пішов коридором до апартаментів Хуліана, поглядаючи на планшет.

Крім зображення франкістського татуювання і запису дзвінка до рабина, ConspiracyNet збиралися випустити на люди третє й останнє одкровення, яке Мартін видавалося найбільш вибухонебезпечним.

«Сузір’я даних», як вона це назвала, маючи на увазі набір на перший погляд випадкових і нічим не пов’язаних між собою фактів, які теоретики змов аналізують і пов’язують у певний значущий спосіб.

«Як ті містики-ворожбити! — обурювався про себе Ґарса. — Сузір’я в них, зодіаки, леви й тельці з випадкових груп зірок складаються!»

На жаль, ті дані від ConspiracyNet, які висвітлилися на екрані планшета в руці Ґарси, видавалися спеціально дібраними для чітко окресленого «сузір’я» — і з точки зору палацу вельми неприємного:

ConspiracyNet.com

Убивство Кірша:

що нам відомо на цей момент

• Едмонд Кірш поділився своїм відкриттям із трьома поважними духовними особами: єпископом Антоніо Вальдеспіно, алламою Саєдом аль-Фадлом і рабином Єгудою Кьовешем.

• Кірш і аль-Фадл мертві, рабі Єгуда Кьовеш не відповідає на домашній телефон — імовірно, зник.

• Єпископ Вальдеспіно живий і здоровий, востаннє його бачили на площі перед королівським палацом, куди він прямував.

• Убивцю Кірша ідентифіковано. Це адмірал військового флоту Луїс Авіла, татуювання якого вказують на зв’язок з ультраконсервативними франкістами. (Може, єпископ Вальдеспіно, відомий консерватор, теж є франкістом?)

• І нарешті: за даними джерел у музеї Ґуґґенхайма, список запрошених був закритим, однак убивцю Луїса Авілу внесли туди в останню хвилину на прохання когось із королівського палацу. (На місці це прохання виконала майбутня королева Амбра Відаль.)

ConspiracyNet відзначає важливий внесок у ці новини небайдужого громадянина monte@iglesia.org.

«Monte@iglesia.org?»

Ґарса вирішив, що вказаний мейл має бути вигаданим.

Iglesia.org — великий веб-сайт католиків-євангелістів: інтернет-громада священиків, мирян і студентів-богословів, вірних ученню Христа. Інформатор, схоже, прикрився цим доменним ім’ям, аби здавалося, що підозрілі новини надійшли з iglesia.org.

«Розумно!» — подумав Ґарса, знаючи, що єпископ Вальдеспіно дуже шанує побожних католиків, які ведуть цей сайт. Ґарса замислився, чи не той самий «доброзичливець» телефонував рабинові.

Підійшовши до дверей апартаментів, Ґарса став гадати, як переказати такі новини принцу. День почався цілком нормально, аж тут раптово палац неначе опинився в розпалі війни з привидами. «Безликий інформатор Монте? Добірка