Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Коли останні хвилини раунду закінчилися, викладач подав сигнал, а потім роздав студентам по склянці еліксиру для відновлення. Наразі резерв першокурсників був не розроблений, і тому зовсім малий. Тож на практичних заняттях досить швидко вичерпувався і без цього неприємного на смак, але дуже корисного напою було ніяк.

— А тепер продовжуємо! — скомандував викладач, ляснувши в долоні, коли напарники знову встали один навпроти одного. — Готуйтеся… почали!

Щойно викладач дав команду… мені здалося, що це лише галюцинація, але ні! Дарина насправді атакувала мене з усієї дурниці з самого початку! Стиснувши зуби, виставивши руки, що спрямовують на мене пас за пасом, вона люто блищала очима і здається навіть гарчала! Щойно встигнувши виставити щит достатнього рівня надійності, я постійно концентрувалася, щоб утримати його. Ця дівчина не давала перепочинку ні мені, ні собі. Шалено, люто. Так, ніби готова була й сама зараз тут здохнути, аби всерйоз мене зачепити…

А це що за чорт?! Наступна атака була не ментальною, і далеко не перших трьох рівнів. Це справжнє бойове заклинання, причому, зважаючи на все — максимальне, на яке вистачало її сил! В останній момент я встигла змінити структуру щита та перепрограмувати його на потрібний тип та рівень захисту. Адже розпізнай я заклинання з невеликою затримкою, і як мінімум, отримала б травму — на сьогоднішньому занятті не було передбачено страховки від каліцтв, які можуть завдати бойові заклинання!

— Агов, Кошова! — гукнув викладач і сам помітивши, що тут діється. Коли Дарина, не звертаючи уваги на його крики, вже атакувала мене наступним бойовим заклинанням, відразу ж готуючи третє!

Аж раптом її саму відкинуло до стінки, а за мить руки заблокували силові фіксатори!

— Ти що твориш? — розлючено прогарчав викладач, підбігши до дівчини. Тоді як інші студенти, застигши від подиву, дивилися на нас.

— А що?! — З викликом заявила Дарина, нахабно подивившись на викладача. — У реальному бою ж противник не обмежуватиметься одним типом заклинань!

— По-перше, до реального бою вам, соплям на мотузочках, ще дожити треба. По-друге, на цьому занятті чхав я на те, що там у реальному бою, бо зараз ми вивчаємо конкретний матеріал! А вже коли самі ви чогось навчитеся — для початку, блокувати ментальні атаки — тоді вже можете викаблучуватися на практичних, що імітують реальний бій. А зараз цить! По-перше, сьогоднішнє заняття особисто ви мені перездаватимете на консультації. По-друге, чекайте на покарання. А тепер геть із авдиторії! Все зрозуміло?

Стиснувши зуби, Дарина розвернулася, щойно викладач звільнив її руки від силових фіксаторів, схопила свій планшет і, гордо задерши ніс, вийшла, голосно грюкнувши дверима.

Через кілька хвилин практичне заняття відновилося. Оскільки я залишилася без напарника, то до кінця пари викладач трохи "тасував карти". І помічаючи, що якийсь студент стомився, давав йому раунд відпочинку, а на цей час до його партнера ставив мене. Отже залишок заняття пройшов без неприємностей, і залишаючи авдиторію, я навіть трохи підбадьорилася.

— О, Марічко, привіт! — зненацька пролунало за моєю спиною. І обернувшись, я посміхнулася, даючи п'ять Мишкові — студенту п'ятого курсу, з яким ми непогано потоваришували під кінець першого семестру. Учнем він був не дуже старанним, проте успішно закінчував навчання на артефактиці як фахівець середнього рівня.

— Привіт, — усміхнулася я у відповідь.

— Якось ми давненько не перетиналися вже, — простяг він, чухаючи коротке русяве волосся.

— І то правда, — задумалась я, постукуючи пальчиком по підборіддю.

— Може, перекусимо разом? У мене саме із парами все…

— От же ж трясця, вибач, зараз не можу, — похитала головою я. — У мене ще одне заняття, лекція з перетворень. Але ти, якщо що, пиши мені в приват! Домовимося і може підемо в кімнату відпочинку, в більярд зіграємо, або в настільний теніс.

— Ловлю на слові! Тоді знюхаємось, — весело підморгнув хлопець і, поплескавши мене по плечу на прощання, зник за поворотом коридору.

Відсидівши останню пару, я швидко перекусила в кафетерії і поспішила до своєї кімнати. На сьогодні у мене були великі плани: я збиралася нарешті пройти таємним ходом, який виявила кілька місяців тому. Зрештою, поки розслідування таємниці ключа з усипальниці Жана де Шатопера зайшло в глухий кут. Можливо, я знайду ще щось, якщо повернуся до забороненої секції занедбаної бібліотеки, а може й ні. Але все ж таки варто для початку розібратися з тим, інтерес до чого і привів мене до всіх цих загадок.

Цей хід міг виявитися як зовсім маленьким коридорчиком, що не виходить за межі замку, так і величезним тунелем на кшталт того, яким я вибралася із замку тієї фатальної ночі. І від того, якою виявиться відповідь на це питання, залежало моє екіпірування для цього походу. Адже немає сенсу одягати теплу куртку і прихоплювати з собою пару бульбашок еліксиру для відновлення резервів, якщо коридор виявиться невеликим шляхом до якоїсь схованки! Але якщо за входом прихований тунель, який виведе мене до холодних засніжених околиць замку, без теплого одягу ніяк — ще в дорозі замерзну.

Єдиним способом дізнатися, що там та як, було увійти до таємного ходу. І якщо виявиться, що він справді досить довгий — не викаблучуватися і повернутися, щоб переодягнутися.

Остаточно все вирішивши, я зібралася і підійшла до того місця, де знаходилося каміння, що просідає.