Ольга Соболєва - Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва

І доки відьмолов вирішував, як саме розправитися з занадто обізнаною в його житті дівчиною, Лідія дозволила собі стомлено присісти на лаву. Такого вона явно не очікувала. Розлучення, повернення до знахарства, може, невеличку подорож до інших храмів – так.  Життя, яке зависло на волосині – ні.

- Ясно, - нарешті заговорив Раймар.

Але він процідив це крізь зуби настільки холодним тоном, що легше дівчині не стало. Тим часом відьмолов повільно сховав меча у піхви та зробив декілька кроків назад.

- Ти куди? – розгубилася Лідія.

- Знайду Ворона, - кинув через плече чоловік і зник у коридорі.

Храм виглядав, як довга печера. Але насправді кам’яні стіни весь час звужувалися, перетворюючи деякі його відрізки на коридори. А ще за розлогими кущами олеандру ховалися повороти до невеличких кімнаток. В декотрих протікав струмок. Можливо, кінь відпочивав біля одного з них.

Коли Раймар покинув приміщення, Лідії стало легше і навіть затишніше. Та хіба таке щастя надовго? Однаково буде косо дивитися. А при першій же нагоді знову звинуватить у відьомстві. Усвідомивши цей факт, дівчина вкотре скочила на ноги. Знаєте що? Вона не договорила! Їй є що пред’явити упередженому герцогу! І він вислухає її, хоче того чи ні!

Стиснувши кулаки, Лідія рушила слідом за чоловіком та досить скоро знайшла його. Той вже відшукав Ворона і зараз копирсався у сідельній сумці.

- І це все? – зухвало вигукнула знахарка, взявши руки в боки. – А як же чергові хворі теорії, звідки в мене така інформація? Може, якісь спільники чи дар передбачення? Або раптом я зачарувала когось і той вибовкав мені усю історію твого життя? Хм?

- Ні, - серйозно хитнув головою Раймар, нарешті звертаючи увагу на дівчину. – Деякі подробиці не знав ніхто. Мабуть, і справді богиня розпатякала.

- Тоді дякую, що сказав «Лідіє, я передумав. Ти не злостива відьма, що хоче захопити владу. Хоч я й не знаю, для чого вона тобі. Вибач, що не довіряв. Більше так не буду. А ще я бовдур!».

Донедавна насуплені брови відьмолова здивовано поповзли догори. Проте чоловік майже одразу опанував себе і промовив:

- Ні, я й надалі не довірятиму тобі.

Щелепа Лідії буквально відвисла:

- Що? Це ще з якого переляку?

- Навколо тебе постійно відбувається щось незрозуміле. Завжди якась брехня та таємниці. І моє життя частенько в небезпеці. А це вже показник для мене.

- Твоє життя? – сердито фиркнула дівчина. – А нічого, що якраз  я  і врятувала його. У мене був вибір між тобою та моїм прикриттям. І вочевидь я обрала не той варіант

- Взагалі-то саме ти зробила так, що я ледве не помер у страшних муках, - нагадав відьмолов.

- Так, бо ти дурив мене!

- Лише тому, що ти прикидалася тією, ким не була.

- Скажи я тобі правду, то вже диміла б на ефіті.

- Ми не спалюємо…

- Тобі б хто дупу підпалив! – сердито вилаялася Лідія.

Підлетівши до коня, вона ривком зняла свою сідельну сумку та попрямувала геть.

- Ти куди? – насторожився чоловік.

- Не твоя справа!

- Лідіє!

- Відтепер я теж тобі не довіряю. То ж задля своєї безпеки переночую за зачиненими дверима

- Ми залишаємося тут до ранку? – розвів руками відьмолов.

Звичайно ж його не удостоїли і словом. Через декілька секунд Раймар зрозумів, що краще тримати молоду знахарку у полі зору. Вискочивши у коридор, він спробував наздогнати її. Але дівчини, як то кажуть, і слід простив.

- Просто прекрасно! – абсолютно безрадісно вигукнув герцог. – І що далі?

Але у відповідь отримав лише косий погляд від жеребця. Що ж, треба розгнуздати його, а потім приготуватися до ночівлі. На всякий випадок Раймар визирнув назовні. Поряд з храмом не було ані душі. Злива ж розігралася з ще більшою силою. Литиме, мабуть, до самого ранку. Відьмолову раптом подумалося, що Лідія залишилася у мокрому одязі і може, чого доброго, захворіти. Та він швидко відігнав цю думку. Не маленька – порадить собі. Поблукавши ще деякий час по закутках храму, Раймар нарешті знайшов двері, про які говорила дівчина. Ті, звичайно ж, були замкнені. Тому, обравши найбільш підходяще місце, відьмолов постелив плащ та влігся спати. Непрохані думки та спогади з минулого настирливо лізли в голову. І якби Раймар не відганяв їх, не давали заснути. Врешті-решт, він здався їх натиску та поринув у вир пам’яті.

Тим часом неподалік у ліжку вертілася Лідія. Невелика кімната була створена якраз для випадків, коли жрицям чи то служителькам треба було залишитися у храмі на ночівлю. Тут поставили декілька дерев’яних каркасів, на які кинули солом’яні матраци з подушками. Все краще, ніж на горбатій підлозі спати. Дівчина щиро сподівалася, що у Раймара зараз під спиною є декілька десятків камінців, що не дають заснути.

Їй же не давала відпочити образа. Хоча на що вона розраховувала? Що відьмолов став її другом? Це ж смішно. Він з самого початку був впертий, як осел! Принаймні вона тепер точно знає, чому в Раймара такий дивний характер. Немов би дві людини в одному тілі! Цікаво, він по знаку зодіаку часом не близнюк? Нарешті відмахнувшись від дивних думок, Лідія заснула. Чи надовго, вона не знала. Адже коли прокинулася, то зрозуміла, що знаходиться у зовсім іншому місці…