Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь

Семеновичу, хіба у мене не така сама руська кров, як і у вас? Хіба я можу відчути в мої найвищі хвилини щось інше, як не те саме, що здатні відчути і ви в такі? Хіба я не стою зараз перед вами в мою найвищу хвилину? Службу мою закінчено; я лишаю театр, у якому служив двадцять років. Ви самі мене увінчали вінками, самі мене зворушили. Ви самі мене майже змусили сказати те, що я зараз сказав. Дивіться ж: я плачу. Комічний актор, я раніше смішив вас — тепер я плачу. Дайте ж мені відчути, що й моє поприще таке саме чесне, як і кожного з вас; що я також служив землі своїй, що не пустий я був скоморох, а чесний чиновник великої Божої держави і збудив у вас не той пустий сміх, яким пересміює людина людину, але сміх, що народився з любові до людини. Миколо Миколайовичу! Федоре Федорчу! Семене Семеновичу і ви всі, товариші, з якими поділяв я час праці, час напутливих розмов, від яких я багато дечого навчився і з якими розлучаюсь тепер! Друзі! публіка любила талант мій, але ви любили мене самого. Заберіть, заберіть після мене цей сміх, — заберіть у тих, котрі перетворили його на блюзнірство над усім, не розбираючи ні хорошого, ні поганого! Кажу вам: вірте цим словам… Він добрий, він чесний, цей сміх, його дано саме для того, щоб уміти посміятися з себе, а не з інших. І в кому вже нема духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися!.. Інакше сміх стане наклепом, і, як за злочин, дасть він за нього одвіт!..

Переклад Д. Бобиря

Коментарі

Драматургія М. Гоголя

Інтерес до театру в М. Гоголя прокинувся досить рано. Цьому захопленню сприяло раннє знайомство з вертепом — фольклорним театром із багатовіковими християнськими традиціями. Вертепні вистави Гоголь міг бачити на Різдвяні свята на Полтавщині й Чернігівщині. Стимулювала його ранній інтерес до театру і творчість батька — Василя Опанасовича, який був автором комедій з українського життя і побуту, виступав як актор і музикант. Вистави ці відбувались у маєтку поміщика і мецената Д.П. Трощинського у Кибинцях.

Під час навчання у Гімназії вищих наук кн. Безбородька Гоголь жваво цікавився театром, грав у спектаклях ліцеїстів, особливо вдалими були його жіночі ролі. Гоголю передрікали акторську славу. Репертуар гімназичного театру включав п’єси російських, німецьких та французьких авторів XVII—XIX ст., зокрема Мольєра, Коцебу, В. Озерова, Д. Фонвізіна, М. Загоскіна. Резонанс театральних вистав був таким потужним, що неодноразово викликав негативну реакцію викладачів гімназії (М. Білевича, П. Нікольського), доки театр не був закритий навесні 1827 р., про що Гоголь написав у листі до матері (X, 93).

Пізніше, в Петербурзі, Гоголь у пошуках служби зробив спробу поступити до імператорського театру як драматичний актор, але не був прийнятий, бо не виявив «жодних здібностей до театру» (Мундт Н.П. Попытка Гоголя / Н.В. Гоголь в воспоминаниях современников. — М., 1952. — С. 68).

Однак про акторський талант Гоголя свідчать численні спогади сучасників: під час читання власних творів він демонстрував блискуче перевтілення у своїх героїв. Його читання у петербурзьких салонах відзначались справжньою майстерністю. Іноді присутні не помічали, коли Гоголь переходив від звичайних фраз, звернених до слухачів, до читання своїх текстів, настільки органічною, невимушеною, природною була його манера викладу п’єси чи прозового уривку. Про це є свідчення В. Жуковського, М. Погодіна, О. Тургенєва, П. Вяземського. Видатний актор М. Щепкін радив своїм дочкам (які в той час готувались до театральної кар’єри) вчитись читати саме у Гоголя.

Письменник полишив багато цікавих теоретичних розмислів про театр і його естетичну природу, викладених у драматичній формі діалогів:

«Театральний роз’їзд» і «Розв’язка “Ревізора”», названих дослідниками своєрідними додатками до «Ревізора» (І. Вишневська).

Письменник залишив також прописані до найдрібніших подробиць указівки для акторів, які готувались до виконання ролей у його п’єсах. Він дуже вимогливо аналізував виконання кожної ролі, іноді суворо критикуючи навіть славетних у той час акторів.

В основу всіх драматичних творів Гоголя покладено комізм. Сміх — первинне в кожній п’єсі. Він головний «інструмент» впливу на глядача. Гоголь вважав його універсальним і навіть радив М. Погодіну, який в той час писав історичну драму, додати боярам «дурної фізіономії» для того, щоб вони виглядали смішними (лист від 1 лютого 1833 р.).

Одночасно комізм — головний принцип і засіб у створенні кожного героя. С. Аксаков згадував, що взагалі російська комедія надзвичайно цікавила Гоголя. Саме тому він писав про можливості комічного, оскільки «комізм ховається всюди» і «якщо перенести його на сцену, то ми самі від сміху над собою повалимось…» (Аксаков С.Т. История моего знакомства с Гоголем. — М., 1960. — С. 12). Тут можна згадати славнозвісну фінальну репліку з «Ревізора» : «Над ким смієтесь? Над собою смієтесь?» як втілення теоретичних міркувань Гоголя.

До появи п’єс Гоголя художній світ у комедії тримався на двох полюсах — негативному і позитивному. І тому навіть у комедіях В. Капніста і Д. Фонвізіна обов’язковою була присутність персонажа позитивного — функціонального резонера. Гоголь не мав потреби у його присутності, бо всі герої його комедій були виписані з такою виразністю, були настільки типові для свого часу, що на сцені кожного разу відбувалось їх самовикриття, а резонер — носій моралі вже був тут зайвим. Із цим пов’язана і послідовна відсутність автора в комедії. «Комічну новелу Гоголь міг закінчити фразою: “Нудно на цьому світі, панове!” (“Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем”). У комічній п’єсі подібна фраза для Гоголя була неможливою», — писав Ю. Манн (Диалектика художественного образа. — М., 1987. — С. 281). Окремі риси героїв: честолюбство, жадібність, підлабузництво, хамство, втілені у діючих особах комедії, за слушним висловом Ю. Манна, відтворюють світ цілком однорідний. При цьому Гоголь не створював маски-амплуа, як це робилось в українському вертепі або в італійській комеді дель арте. Кожен його персонаж своїм корінням, своєю сутністю виростав із певного прошарку соціуму, відкривав його суттєві риси. У кінцевому результаті самовикриття кожного героя викривало життя всього соціуму і найсуттєвіші риси часу. Невипадково сам Гоголь називав театр «кафедрою», з якої треба донести до глядача правду і добро. Але й тут драматургія Гоголя відрізняється від творів безпосередніх попередників — В. Капніста, Я. Княжніна, Д. Фонвізіна, І. Крилова. Над ними ще тяжила дидактика, статичність характерів.