Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Я підняла очі й натрапила на пильний погляд темних очей.

- Це обов'язково? Я не люблю вечірки і воліла б лишитися тут, із Марією Микитівною.

- Обов'язково. Я так хочу.

Сперечатися було марно і, пам'ятаючи пораду жінки, я замовкла.

- Сукню одягнеш найкрасивішу. Ні, краще я сам виберу тобі прикид, - пройшовся по мені чіпким поглядом. - Нехай усі бики здохнуть від заздрості, яка в мене є жінка.

Я зробила ковток гарячого чаю, щоб уникнути відповіді, але здається Чорний і не чекав моєї згоди, він уже все для себе вирішив. Напій виявився дуже смачним і ароматним, тому я із задоволенням випила всю чашку.

- Дякую, було дуже смачно, - подякувала я господині.

- На здоров'я, дівчинко, йди відпочивати.

Я було піднялася, але мене втримали, взявши за руку.

- Ні, побудь зі мною, поки я каву вип'ю.

Чорний посадив мене поруч, собі на коліно, а я прикрила очі, щоб не нагрубити, адже це нічого не вирішить, тільки нашкодить мені.

Микитівна поставила перед ним чашку з чорним напоєм, що сходив звивистою парою.

- Сергію, ти хіба не бачиш, що дівчинка сама на себе не схожа, бліда й втомлена, аж пополотніла. Насидиться вона ще з тобою, відпусти, нехай іде.

Чорний відкинувся на спинку стільця, дістав із кишені пачку цигарок, прикурив і глибоко затягнувся, не випускаючи мене з поля зору, видихнув дим угору і повільно кивнув.

Я без поспіху зібрала зі столу брудний посуд, намагаючись стримуватися, щоб відразу не втікти нагору, і підійшла до мийки.

- Залиш, Андріано, я помию, мені приємно про вас подбати. 

Обійнявши на прощання Микитівну, я, не озираючись, вирушила до себе на верх.

Чи то втома взяла своє, чи то чай і справді мав заспокійливу дію, але я проспала, як убита, всю ніч. А під ранок мені вкотре наснився   Северський, та цього разу зовсім інакше, ніж зазвичай. Він був поруч і я могла відчувати тепло його тіла, потужного й твердого. Повні губи наблизилися до моїх, вологий язик лизнув мою нижню губу, потім легко торкнувся верхньої. Я так скучила за Даном, що здається застогнала в голос. І тоді відчула, що обережність пішла з чоловічих пестощів, тепер він жадібно обхопив мій рот своїми губами та повільно зводив з розуму жагучими поцілунками. Довгі сильні пальці зарилися в моє волосся, стиснули, але не боляче, гаряче дихання обпалило шию, спустилося до грудей. Я забилася в його обіймах, втрачаючи себе. Дан був моїм першим і єдиним чоловіком, після нього я нікого не підпускала до себе, не могла й не хотіла. Але це було так давно, можливо тому зараз і снилися еротичні сни, а тіло залюбки відгукувалося на вмілу ніжність. Не витримавши, я прогнулася назустріч ласкам і обхопила руками міцну шию.

- Дан, - зірвалося з моїх губ.

- Чшшш, мовчи, - широка долоня прикрила мого рота.

"Чому Данило не хоче чути, як я кличу його на ім'я? - промайнула в голові коротка думка. - Напевно, все ще вважає мене зрадницею".

Його пестощі тим часом ставали дедалі наполегливішими, але я вже не могла насолоджуватися їхнім гарячим божевіллям, а думки знов і знов уперто стукали в голові, не даючи спокою. Чому Дан цілує мене, якщо відмовився від нас, якщо зневажає мене, як останню... Ні, він і  справді вважає мене останньою тварюкою, що належить Чорному, та спить з ним.

Чорний.... Чорний.... Свердлила єдина думка і я раптом відчула, що сон розвіявся, а поцілунки й  чоловічі руки нікуди не зникли. Смикнулася, остаточно скинувши павутиння сну і широко розплющила очі, але виявилося, що я притиснута до ліжка великим тілом. Від паніки й жаху закричала, але вийшло лише глухе мугикання, бо мій рот усе ж таки був закритий долонею Чорного. Наскільки могла, я вчепилася зубами в його руку, він зашипів, але, на диво, відсторонився. Ми втупилися одне в одного, мов два суперники на рингу. Я підскочила на ліжку та хотіла заліпити нахабі ляпаса, але він спритно перехопив підняту руку.

- Ти так солодко стогнеш, дитинко, - у світлі ранку блиснула широка посмішка.

- Що ти робиш у моєму ліжку? - зашипіла я, у мені клекотала шалена лють.

- А на що це схоже, га? - гмикнув він. - І тобі, як я щойно чув, сподобалося. До речі, це моє ліжко. Тут усе моє, навіть ти.

- Ти обіцяв мені! - відчайдушно вигукнула я, втрачаючи контроль.

- Чшшш, - як у моєму сні прошипів Чорний. - Розбудиш няньку. Вона почне нервувати, переживати, а старій не можна, серце хворе.

Я мовчки втупилася на чоловіка, помічаючи в чорних зіницях відблиски не зниклого вогню. Жадібний важкий погляд раптом змістився нижче, і я одразу простежила за ним: бретелька моєї нічної сорочки з'їхала донизу, оголивши плече до грудей. Швидко натягнула ковдру до самого підборіддя.

- Іди, - процідила я.

- Навіщо, мені й тут добре.

- Тоді піду я, - відкинула ковдру, але піднятися не встигла, сильна рука стиснула мою талію.

- Ти обіцяв, - я вже не панікувала, а твердо нагадувала сталкеру його ж слова, лише голос трохи тремтів, видаючи внутрішнє хвилювання.

- А я нічого й не порушив, солоденька, - провів пальцем по моїй нижній губі, злегка відтягнувши її вниз. - Хіба зараз я робив щось проти твоєї волі?

- Це очевидно, - відсторонилася і Чорний одразу прибрав руку.

- Не вгадала, я просто вирішив спробувати, раптом тобі сподобається, і не прогадав, ти дуже дзвінка крихітка, - самовдоволено вишкірився.

- Припини, - від злості мій голос звучав здавлено. - Я спала, я думала мені все це сниться... - замовкла, зрозумівши, якими безглуздими здаються мої відповіді.

- Зробімо сни дійсністю, - він немов хижак нахилив голову на бік, придивляючись до мене. - Гайда. Не спробуєш, не зрозумієш. Та тобі й порівнювати ще не було з ким. Я постараюся лишити по собі незабутні спогади...

- Замовкни та забирайся з кімнати геть, - обірвала я скаженого.

- Я обіцяв не брати тебе силою і поки що тримаю слово, - патока пішла з низького голосу, а метал лишився. - Жодна баба не вказуватиме, що мені робити. І ти теж. Поки не заслужила такого привілею. Я спав поруч із тобою цілу ніч і, як бачиш, обійшлося без насильства. Лягай, не чіпатиму.

- Я не хочу.

- Тебе не питають. Не зли краще. Мені треба добре виспатися перед зустріччю.

Цікаво, взяв би він мене на цей самий вечір, якби знав, що там ми зіштовхнемося з Северським? А, як виявиться, ми все ж таки зіштовхнемося, міцно так, із гучним скандалом.

А зараз мені лишалося тільки влягтися, вдаючи поступливість, якщо я почну дратувати божевільного, хто знає, чим усе закінчиться. Спробувала відсунутися на край ліжка, але Чорний не дозволив, притиснув до себе, не даючи відвернутися. Втупився носом у моє волосся і зробив глибокий вдих.

- Ммм, - закотив очі. -Я тепер не відпущу тебе ні на крок. Треба було не зникати.

Пробурмотів сонно і замовк, а я лежала натягнута, наче струна, у шаленій напрузі та страху. Але Чорний не ворушився і не намагався мацати мене. Через деякий час його дихання стало рівним і дуже тихим. Заснув? Я нерішуче підняла очі: у досвітніх сутінках вимальовувався чіткий рівний профіль, чорні вії не здригалися, лежали спокійно довгим віялом, відкидаючи сірі тіні на запалі щоки. Я не ворушилася ще деякий час, що здався мені вічністю, чекаючи, щоб його сон став міцним і глибоким. Нарешті тихенько відвернулася й спробувала піднятися, але залізна рука лише міцніше притиснула мене до сталевого тіла. Я опустила голову на подушку і нарешті дала волю сльозам.