Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Андріана.

Про те, щоб заснути поруч із Чорним не було навіть мови. Я не почувалася в безпеці, не могла заспокоїтися і розслабитися, щохвилини чекаючи, що мені передумають давати спокій. Вранці задзвенів його смартфон, прийшло повідомлення. Чорний нарешті забрав від мене руку, матрац прогнувся під вагою. Він не ворушився, просто мовчки сидів поруч. Я знала що саме в цю мить він дивиться на мене, роздивляється. Я не бачила цього, ні, просто відчувала і напружилася ще більше, але очей не розплющила, вдавала із себе сплячу. Пролунав вхідний дзвінок, Чорний впівголос  вилаявся і безшумно піднявся. Якийсь час слухав абонента.

- Ти недоумок? Що ти мені по вухах пиляєш? - тихе шипіння порушило ранкову тишу. - Я маю двічі казати, на який склад відправити волини*? Легше закачати тебе в асфальт... Що Скажений? Зараз буду. Все перевірю і тобі краще, що я був задоволений.

Мафіозі залишив кімнату, напевно пішов до душової. Я швидко сіла на ліжку, очі відшукали великий чорний смартфон. Схопила його з тумбочки, але одразу ж завмерла: навіть якщо на ґаджет пароль не встановлено - що вже зовсім було б неймовірним - кому мені дзвонити, хто чим допоможе? Я повернула телефон на колишнє місце і тихо вляглася.

Бандит повернувся швидко. З-під напівприкритих повік я спостерігала, як він квапливо накидає на плечі чорну сорочку, застібає на рельєфному торсі ґудзики.

Підійшов до телефону, прибрав його до кишені джинсів.

- Спи, я скоро повернуся, - моїх губ торкнулися теплі й жорсткі.

Я з усієї сили стиснула пальцями простирадло, ледь стрималася, щоб не сіпнутися, не відвернутися, тим самим видавши себе. Можливо, Чорний і здогадався, що я не сплю. Нехай. Мені не хотілося розмовляти з покидьком, бачити його. Я взагалі нічого не хотіла, тільки б він швидше забрався геть.

Нарешті двері в кімнату зачинилися і я залишилася сама. Полегшено видихнула й одразу піднялася, не могла ні секунди знаходитися там, де спав мій переслідувач. Підійшла до дверей та прислухалася, внизу йшла розмова: Марія Микитівна із її Сергієм щось обговорювали. Незабаром діалог перервався, грюкнули вхідні двері й у квартирі встановилася тиша. До слуху долинало лише віддалене побрязкування посуду. Я взяла одяг та пішла до ванної кімнати. Стоячи під струменями теплої води, відчайдушно терла себе мочалкою, мені здавалося, що волосся й тіло просочилися ним. Я намагалася зібратися, намагалася згребти себе до купи - виходило погано. Можливо від того, що я дуже втомилася боротися, що після невдалої втечі більше не могла уявити майбутнє ні світлим, ні радісним. Не виходило. Я потрапила з руками і ногами до павутини, яку павук сплів для мене і що більше смикалася, то сильніше в'язла в ній. Абсолютно не уявляла, що мені робити, до кого звернутися по допомогу. Якщо якимось дивним дивом вдасться вислизнути із загребущих лап бандюгана, то куди мені йти, до кого, на що жити? Без документів мене, найімовірніше, і в прибиральниці не візьмуть, і в гуртожиток не оформлять.

Я донизу не спустилася, вважала за краще лишитися в кімнаті, раз по раз прокручуючи в голові мізерні варіанти втечі. Навіть якщо втечу і спробую відновити документи, Чорний миттю дізнається, на який паспортний стіл робили запит і одразу ж схопить мене. У двері тихо постукали й до кімнати зазирнула  Микитівна.

- Не спиш, - кивнула вона, не запитуючи, а стверджуючи. - Так я й думала. Ходімо снідати. Ми самі, зможемо й поговорити спокійно.

Сперечатися й відмовлятися сил не було. У найгіршому настрої я спустилася вниз і пройшла на кухню.
Марія Микитівна розлила нам по чашках гарячий напій, на тарілці гордовито красувалася гірка рум'яної здоби.

- Бачу, дитинко, ранок не склався в тебе. Поїж, бо на голодний шлунок усе безрадісним здається, а як підкріпишся, дивися й краще стане.

- Та чим же краще?

- Сили з'являться, а з ними надія. Та й розум швидше запрацює.

Я з сумнівом зітхнула, але пиріжок усе ж узяла і чай ковтнула.

- Думала нині всю ніч, дівчинко, як допомогти тобі. Ти вірно вже знаєш, що Кречетов старший шишка велика, дуже велика?
- Так, знаю, - я згідно кивнула і няня продовжила.

- Я жила в будинку старшого Кречетова, поруч з Ганнусею моєю. Мені свого часу багато дверей було відкрито і відтоді залишилися хороші знайомі. Так от, документи будуть, це я тобі обіцяю.

Я слухала не перебиваючи та затамувавши подих.

- Два тижні. Так мені пообіцяв Ост.... Швидше кажучи, паспорт буде готовий протягом чотирнадцяти днів. Ось. Тільки фото твоє треба.

- Якби в мене був мобільний, я б подругам зателефонувала, у консерваторії в моїй теці з навчальними документами є фотки. Думаю, вони дістали б для мене. Та я без зв'язку.

- У мене є мобільний, - бабуся дістала з кишені халата кнопковий телефон і простягнула мені, - старий, але робочий. Дзвони зараз і говори сміливо, прослуховування у квартирі не встановлено, я перевірила, не до цього Сергію було.

Розмова з дівчатами відбулася коротка: я боялася, що будь-якої миті може повернутися Чорний і весь план завалиться, так і не розпочавшись. Домовилися, що фото подружки покладуть у мою поштову скриньку, у будинку, де я жила з мамою, а бабця забере. Адресу я їй назвала, місто жінка знала як свої п'ять пальців. Чорний за нянею ніколи не стежив, усе мало спрацювати цього разу.

- Дякую вам велике!

Я схопилася зі стільця і кинулася до Микитівни, цілуючи її в зморшкуваті пухкі щоки.

- Ну, досить тобі, радість моя, - обіймала мене у відповідь старенька, добросердечно посміхаючись. - Я ж казала, стривай списувати нас, старих, з рахунків. Люди колишнього гартування багато чого можуть.

- Марія Микитівна, ви мені надію подарували, нові крила. Спасибі вам величезне! - посміхалася я.

- Я хочу, щоб хоча б ти була щасливою, дитинко. Своїй Ганнусі я допомогти не змогла. А Сергійко пропадає, та ти йому не рятівниця, - бабуся важко зітхнула. - Що воно буде, одному Богу відомо. А я для тебе, що в моїх силах, усе зроблю. Дивишся ти на мене і ніби Аня дивиться. У неї оченята теж такі великі були, тільки сині, а в тебе, зелені, немов листочки берізки після дощу.

Я посміхнулася, знову відпила чай і вже з апетитом доїла пиріжок. На дорозі мого життя з'явився світлий промінь надії.

Коли, через деякий час, я робила вправи для зміцнення кисті, у двері подзвонили, а на порозі моєї кімнати з'явився міцний високий чоловік середніх років. Я здивовано подивилася на Микитівну, що маячила за його спиною.

- Це лікар до тебе, Андріано, масажист, - пояснила вона.

І я згадала, як Чорний сказав, що оплатить для мене найкращих лікарів. Ясно. Отже, лікування відбуватиметься вдома, у медустанови мені вхід заборонено, щоб ні з ким не домовилася й знову не втекла. Я б зраділа наявності лікарів, дуже важливим було повністю відновити травмовану руку, якби ця послуга не надходила від Чорного. Від нього не хотілося приймати нічого, але вибору мені не залишили. Спеціаліст справді виявився дуже уважним, професіоналом своєї справи й провозився зі мною биту годину.

Після обіду повернувся Чорний, без стуку увійшов до кімнати, поставив на ліжко пакети та підійшов ближче.

- Як тобі лікар? Задоволена? - оглянув мене з ніг до голови.

- Так, хороший фахівець.

- Як він поводився? Ліз до тебе? - примружився хижо.

Я на якийсь час просто втратила дар мови, заціпеніла та пам'ятаючи вказівки хазяйки, погасила спалах обурення. Глибокий вдих і повільний видих. "Бути слухняною та поступливою", - нагадала собі.

- Як ти це собі уявляєш? - нарешті змогла вимовити я. - Оплачений лікар приходить у чужу квартиру і тільки й думає, як би помацати пацієнтку?

Очі Чорного затягнулися мороком хворих ревнощів.

- Він ліз лише до моєї руки, - я ледь стримувалася, щоб не зірватися в гнів. - До того ж Іван Дмитрович не молодий.

- Отже, уже Іван Дмитрович.... Швидко ти знайомишся з мужиками.

- Припини звинувачувати людей у вигаданих гріхах. Ти по собі судиш! - усе ж вибухнула я, коли Чорний підступив впритул і стиснув мої плечі.

- Ні, крихітко. Ти просто не бачила, як вони витріщаються на тебе, як роздягають очима.

Я не знала, чи правда те, що він каже, чи ці картинки домальовує сталкеру нездорова фантазія, але те, що сам бандит завжди дивився на мене з голодною жадібністю, було правдою.

- Це не має жодного значення. Припинімо цю тему. Будь ласка, Скажений.

Я відвернулася й підійшла до вікна, роздивляючись небо та поодиноких птахів, що розсікали вільними крилами повітря. Чорний став впритул до мене, я відчула на своїй шиї його дихання, швидке й рване.

- Сергій... - несподівано підкоригував він.

- Що? - здивувалася я, різко розвернулася до Чорного і просто тицьнулася носом в розчахнуту на грудях сорочку. Відступила назад на крок.

- Я. Хочу. Щоб ти. Називала. Мене на ім'я. Тільки на ім'я, - відповів нетерпимо, з паузами на кожному слові.

Ми дивилися одне на одного, не зронивши ні слова. Я мовчала, і Чорний, напевно, сприймав моє мовчання, як черговий виклик. Та насправді, я просто розмірковувала, що змусило його змінити рішення. Він нікому, окрім няні, не дозволяв називати себе інакше, як Скажений, а тут... Гаразд, нехай буде Сергій. Мені без різниці.

- Будь ласка... Сергію, - повторила прохання.

Я не ворушилася, він мовчав. Пауза затягнулася. Очі вели боротьбу.

- За дві години ми їдемо, будь готовою, - зрештою різко сказав Чорний і стрімко вийшов із кімнати.

"Два тижні, - подумки нагадала я собі. - Потрібно потерпіти два тижні".

У пакетах традиційно знаходилася мереживна білизна, настільки відверта, що мої щоки мимоволі стали пурпуровими. Але вибір сукні вперше здивував: модель не була "голою", не мала червоного кольору. Кремова, завдовжки трохи нижче колін, сукня трохи відкривала плечі, а ось виріз на грудях хотілося б зробити меншим. Рукав три чверті дозволяв почуватися більш-менш захищеною. Я зрізала цінники  і жахнулася: за таку суму люди купують машину. "Одним нічого їсти, а інші десятки тисяч доларів на ганчірки викидають", - подумала з гіркою усмішкою, але я обіцяла няні бути поступливою. Ніжно-блакитні туфлі-човники на підборах і сумочка в тон сукні завершували мій образ. Фарбуватися не захотіла, лише торкнулася губ світло-рожевим блиском, скрутилала волосся у вільний вузол і слухняно спустилася вниз. Я зібралася за дві години, як і хотів Чорний. Мафіозі палив, одягнений у все чорне, Господиня на взір вичитувала його за те, що у квартирі не димлять. При моїй появі старенька сплеснула руками, а Чорний сильно затягнувся сигаретою і випустив дим вгору, пильно роздивляючись мене з напівприкритих повік.
Погляд кримінального боса повільно ковзнув по мені від верху до низу, очі з темно шоколадного враз стали неосяжно чорними. Нарешті він задоволено кивнув, кинув цигарку геть, абсолютно не звертаючи уваги на обурений вигук няньки та неквапливо підійшов до мене.

- Повернися, - це було не прохання, а наказ.

Я зітхнула та терпляче розвернулася. За мить мою шию холодило тонке кольє, я торкнулася пальцями грудей - діаманти, Скажений собі не зраджував.

- Ти дуже красива, крихітко, - пролунав біля вуха його хриплуватий голос.

Шорсткі пальці торкнулися пасма мого волосся, шиї, несподівано шкіру подряпав жорсткий поцілунок. Я здригнулася й почервоніла, Чорний абсолютно не соромився присутності Марії Микитівни. Він відсторонився і гмикнув, помітивши рум'янець, що зайнявся на моїх вилицях. Я мигцем поглянула на жінку, вона лише трохи хитнула головою, нагадуючи про нашу домовленість.

- Одягни сережки. Моя жінка повинна сьогодні виблискувати, -  і мені простягнули оксамитову коробочку.

Я виконала наказ, Чорний підхопив мене під руку та вивів із квартири. У кабіні ліфта я намагалася не підіймати очей, вогонь чорного погляду безжально проїдав у мені опіки, злизував кожен сантиметр тіла. Я на фізичному рівні відчувала, яким неймовірним зусиллям волі мафіозі стримує шалене бажання накинутися на мене і зжерти живцем. І короткий спуск здався мені нескінченним. Під парадним господаря вже чекала чорна іномарка. За кермом був один із бандитів, який брав участь у моєму викраденні з кафе, але його прізвиська я не пам'ятала. Здоровань голосно присвиснув, відкриваючи мені дверцята машини, але бос обдарував його таким похмурим поглядом, що шибеник миттю  опинився за кермом і автомобіль зірвався з місця. Мовчання в дорозі нічого не переривало, я час від часу скидала зі свого коліна нахабну руку Чорного, але той раз у раз повертав долоню на місце, спрагло погладжуючи та мнучи пальцями шкіру.

- Не буди в мені звіра, Ан-дрі-а-ноо, - на розспів зі злістю протягнув моє ім'я. - Я й так на межі свого терпіння.

Я відвернулася від нього та втупилася у вікно.

Благо поїздка тривала не довго, цього разу за місто ми не виїжджали. Автомобіль зупинився біля скляного хмарочоса, найімовірніше, зустріч було призначено в головному офісі якогось концерну. Чорний першим вибрався з автомобіля, відчинив переді мною дверцята і щойно я ступила на асфальт, одразу взяв мене за руку. Я спробувала звільнитися від абсолютно власницького захоплення, але мафіозний бос лише сильніше стиснув мою долоню. Я бездумно йшла слідом за Кречетовим,  просто підкорилася, у фоє він допоміг мені зняти верхній одяг і я відчула дежавю. Усі події здавалися повторенням тих, що вже відбувалися зі мною восени. Але тоді в мені ріс малюк Дана, а тепер я була порожньою і душа моя теж. Сльози мимоволі защипали очі, я опустила голову, крадькома змахуючи самотню краплю, а коли підняла погляд, то мені здалося, що світ під ногами валиться в глибоку безодню, бо в той самий хол щойно увійшов Дан.

* Волина - зброя (крим. жаргон)