Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Коли чоловік повернувся додому, він втомлено зняв з себе верхній одяг і плюхнувся на стілець.

 —О, ти повернувся -Марія підійшла до нього і поклала руки на сильні плечі чоловіка, роблячи йому легкий масаж.

 —Хм, - Провів рукою по її руці не повертаючись.

Дівчина поклала голову йому на руку і ніби котик ніжно привела головою по його шиї.

Влад усміхнувся і посадив її до себе на руки, ніжно притискаючи до себе. Її очі грайливо глянули в його очі.

—А я вже думала ви не прийдете, мій князю.

Чоловік залишив багряний слід на її шиї і вдихнув запах волосся. Напевно, це одне з тих речей, які йому подобалися, насолоджуватися спокійними вечорами, з родиною. Шкода, але обставини вкотре не дозволяли робити цього часто.

—Влад, а ти відчуваєш щось до Лідії? -подивилася на нього засмучено, він взяв її за підборіддя і зітхнув.

—Про що ти говориш? Я люблю тебе, ти моя дружина та мати моїх дітей. А вона для мене ніхто. Але, я відчуваю провину, бо зіпсував її життя.

—Чому вона постійно знаходиться тут, чому не їде? -задала питання їй.

—Марія, я не можу, просто взяти і виставити її - відповів Влад і трохи відсторонився. Вона зітхнула.

—Дуже шкода, що ти не можеш цього зробити! 

—Перестань, досить Маріє, іди до сина. - вже було не крикнув він.

—Влад! Не смій мене виганяти, я твоя дружина!

—Так, ти моя дружина, але я не тільки твій чоловік, я ще і князь, не забувай про це.

—Я ніколи не забуваю про це, Владе, ти не даєш забувати.

—Дуже добре, -закотив очі чоловік і вийшов з кімнати.

Марія манула рукою і перекинула свічку, та впала і папери на столі почали горіти.

—О, Господи, що я наробила. -вона намагалась затушити вогонь,  але він перескочив на її сукню, і легка тканина почала загоратися, обпалюючи шкіру жінки.

У спальню увійшов Влад і закотив очі побачивши цю картину, він спокійно підійшов і взяв ковдру з ліжка, загасив вогонь спочатку на її сукні, а потім і на наказах і записах, що згоріли до тла.

 —Ну дякую - подивився на неї невдоволено, добре що всі вони не були такими важливими, їх можна було переписати.

— Я не хотіла… - опустила очі жінка.

— Ну як завжди, Маріє, ти не жінка, а біда. Скільки вже разів ти потрапляєш у такі ситуації? Залишив тебе на декілька хвилин і весь палац загориться. Ось скажи, чому я не можу нормально розсердитися на тебе?

— Напевно тому, що... -зробивши паузу, домовила — Тому що дуже любиш!

Тепер уже посміхнувся він, хоча був ще трохи сердитий на неї.

— І як би я жив без тебе? Що не день суцільні пригоди - посміхнувся.

—Ніяк.

— Ох, за то доведеться міняти підлогу в цій кімнат, тепер ти маєш оплатити завдану шкоду. — всміхнувся він.

—Як накажете, мій пане. Але в мене немає грошей, вони всі в мого чоловіка, нажаль ми сім'я звичайних рибаків.

—Тоді сплачуй не так.

—А як же? 

Він закинув її до себе на плече.

— Ну що ви робите... Адже я заміжня!

—Думаю твій чоловік не буде проти, все ж, борг дружини, це борг всієї сім'ї. Не знаю, як він віддасть мені таку суму грошей.

—Охх..

Він заніс її до себе в кабінет, і скинувши зі столу непотрібні предмети посадив її на нього, ніжно цілуючи пухкі губи. 

У кімнату зайшов Міхня, його не відразу помітили, бо батьки були... Так сказати зайняті.

–Мамо, батьку, а що ви робите? — потер очі малюк, видно тільки прокинувся.

Марія різко відскочила від чоловіка і стала на ноги, відразу розпрямивши підняту сукню.

— Міхня... Ти чого не спиш? - Задала зустрічне запитання вона.

—Я спав, а потім мені стало страшно і я пішов тебе шукати.

—Чому ти не зі служницями? Де їх чорт носить?

—А я сам від них пішов, з ними не весело. Краще спати з мамою. 

Міхня взяв Марію за руку і повів у дитячу.

—Пробач,  -виходячи з кімнати сказала Марія.

–Нічого, йди.