Mary Kons - Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons

-Ого. Вже північ. Їдемо додому? Завтра універ. 

-Наче ти прямо горищ бажання туди іти.-сказала вона посміхаючись.

-Але ж ти напевно хотіла б .

-Ти дійсно думаєш зараз чого хотіла б я? Це дивно. Враховуючи що з самого початку наші стосунки були надто недоброзичливі через всю ситуацію.

-Погоджуюся. Це дивно, Каміла.

Між нами повисла тишина. Мертва тишина котра супроводжувалася тільки нашими поглядами один на одного.

-Якщо я запропоную завтра не іти до універу,ти погодишся?-спитала тихо.

Я посміхнувся.

-Я погоджуся.

Вона піднялася і простягла свою руку мені.

-Тоді пішли. У нас є шість годин.

-Куди? На що шість годин?

-Щоб продовжити цю максимально дивну ніч. 

 Я посміхнувся а потім піднявся взявши її за простягнуту руку.

-Зараз Катя б сказала що я погано на тебе впливаю.-сказав я.

-Це точно. 

Ми вийшли з парку. Так як зараз була ніч то траса була майже пустою.

-І куди ми поїдемо?-спитав я у дівчини.

Вона задумалася.

-Сьогодні гонка є?

-Я точно погано на тебе впливаю.-засміявся я.

Ми повернулися до машини і поїхали в одне дуже цікаве місце. Думаю що не важко додуматися куди. Я був здивований від поведінки Каміли. Вона була такою іншою. Веселою, відкритою і...екстремальною. Зараз глянувши на неї я б точно не подумав що вона вчиться у медичному,є заучкою і без хлопця. Зараз ми сиділи на капоті машини. У руках тримали дві коли, а посередині пачка чіпсів. Після гонки ми поїхали до супермаркету котрий працював 24/7 і там купили цю їжу. А зараз же дивилися на всю територію Рівного згори. 

-Тут так красиво.-сказала Каміла.

-Де ви жили до цього?-поцікавився я.

-У Львові. Це також дуже красиве місто. Місто левів. Правда я так до кінця і не дослідила його територію. Мабуть,якби потрібно було показати комусь красиве місце я б це не зробила. Бо я не знаю його. На відмінну від тебе і твого рідного міста.

-Насправді це все хлопці. Ми з ними і моїми однокласниками часто блукали містом. Знайшли багато цікавих місць.

-А в мене не було друзів. Однокласники були,але...в нас з ними розходилися погляди. Та й мені самій добре було. 

-Невже навіть хлопця не було?

-Ні. Щоб хлопця то не було. Був друг. Колишній.

-Тобто?

-Знаєш,інколи кохання може розруйнувати дружбу. Як дружба може розруйнувати кохання. Виявилося що він був закоханим у мене.Але для мене він не був більшим,ніж другом. А у тебе я так розумію дівчат і стосунків ціий стаж.-посміхнулася вон вілпиваючи з пляшки коли.

-Дівчата є. Тут не буду сперечатися. А от чодо справжніх стосунків то були тільки одні. 

-Макс, ти можеш розказати мені. Про Лію. Я ж бачу що тебе гризуть спогади про неї. Я не наполягаю. Просто знай що тобі стане легше, коли виговоришся.

Спочатку я мовчав. Це дурна ідея. Зустрічати світанок, схід сонцяя з зведеною сестрою котру мав би ненавидіти, і розповідати про свою колишню. 

-Це все почалося на першому курсі в універі. Вона навчалася на другому курсі. Проста, руда студентка. Вона чимось була схожа до тебе. Така ж мила, і самотня. Одного дня ми перетнулися в коридорі. Я ішов на пару а вона спішила до декана.Несла якісь книги. Вона зачепила мене. Навіть не знаю чим...-почав я.

-Вона була для тебе особливою.

-Так. Особливою. Я довго бігав за нею. Все ж на другому курсі ми почали зустрічатися. Весь коледж знав що Максим Боднаренко закохався в якусь заучку. А потім, в останній рік її навчання...