Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

-Прийди до  тями, ну ж бо, прокидайся. - хтось легенько струсив мене за плечі.
-Мммм. - протягнула протестуюче, непритомність плавно переходила в солодкий сон, давно мені так спокійно не було.
-Зараз не час для сну, Кетрін, ну ж бо.
  Розплющила очі, і наткнулася поглядом на кам'яне, нічого не виражаюче обличчя Ара. Шалено захотілося висловити цьому нахабному змію в обличчя все що про нього думаю в конкретний момент, але дивлячись у блискучі очі, вирішила що не так воно мені і треба, можна іноді і промовчати, з мене не вбуде.
-Скільки я була непритомна? - спитала, і кинула погляд туди, де ще недавно бився лич. Там залишилася тільки жменька попелу, якось малувато для такої великої нежиті.
-Близько години. - відповів Ар, підводячись з дивана, на якому розпласталася я. Він навіть дбайливо прикрив мене покривалом, мабуть щоб не замерзла, ось тільки від цього я навпаки спітніла, тут було дещо спекотно.
-І що зі мною сталося?
-Твій зв'язок з личем обірвався, будь ми в цей момент на поверхні, тебе цілком могло потягнути назад в лихоліття.
  Мене пересмикнуло, ніби знову пахнуло затхлим повітрям, яке зовсім не в'язалося з диким холодом. В той же час відчула дике полегшення, ніби гора з плечей впала, і в грудях більше нічого не тиснуло і не заважало.
-Ти все дізнався? - у мене були деякі сумніви щодо цього, якщо брати до уваги жменьку попелу на підлозі.
-Практично все.
-Хто? - це питання мене цікавило найбільше.
-Верховна відьма, за сумісництвом дружина голови ради Еріана Победосного, і мати відомого нам адепта Еріна.
  Я не змогла стримати здивованого вигуку.
-Але навіщо?
-Цього я з'ясувати не встиг. - відповів Ар з досадою. - Стара відьма щось відчувши сама розірвала прив'язку з нежиттю, на шкоду собі, і знищила сліди.
-Ти впевнений? - Ппростягла з сумнівом. - Навіщо їй вбивати свого ж сина?
-Бо вона відьма, і для досягнення власних цілей не гидує нічим. Не здивуюся, якщо вона стала дружиною Еріана тільки щоб народити дитину - ні темного, ні світлого прикордонника, жертву на заклання.
  Я вражено дивилася на викривлені злістю красиві риси обличчя, і все не могла повірити, що таке взагалі можливо.
-Але ж він її син. - прошепотіла, намагаючись усвідомити наскільки жорстокий цей світ.
-Вона відьма-повторив Ар з натиском, ніби це все пояснювало, і потерши долонями обличчя, продовжив. - Магія, будь-яка, накладає свій відбиток на носія, сильні пручаються роками, пригнічуючи в собі найгірше, а є ті, хто піддається темній стороні медалі, і тоді зміни безповоротні. Змінюється все – поведінка, мислення, перестає існувати таке поняття як мораль.
  Ось тепер у скарбничку моїх страхів додався ще один, дякую. Ар ніби зрозумів про що я думаю.
-Ти сильна. - вирішив він мене заспокоїти. - І надто добра, щоб піддатися і одного разу переступити межу.
  Не стала питати, що за межу він має на увазі, щось мені підказує, що це безпосередньо пов'язано з вбивством.
-І що нам тепер робити?
-Змія зараз вичікуватиме, не знаючи напевно хто міг схопити її таємну зброю, вивести з гри лича дорого їй коштувало, вона швидше за все тиждень з ліжка піднятися не зможе, спустошивши свій резерв. Я припускаю, що останню жертву принесуть у день найдовшої ночі, через тиждень на балу в академії. Перепустку отримують за раніше надісланими заявками від родичів, тому народу буде багато. Ніхто не зверне уваги на сторонній шум, до того ж для оформлення буде вкладено чимало магії, тож і фонуватиме не так сильно. Тож бал-маскарад ідеальне прикриття для темних справ.
-І чому ти думаєш, що все має статися саме там?
-Бо мало хто знає, але академія побудована на місці стародавнього поховання, тим самим вона стала вартою, яка не випустить тварюку назовні. Це щось середнє між божеством і демоном, щось що уявило себе вершителем доль, і свого часу дуже багато було відано щоб загнати цю тварюку під землю і запечатати назавжди. Але вона знайшла лазівку, знати б яку. Адже ми все передбачили, навіть зробили обманку в забороненому лісі, поставивши там маяки для виявлення активності поплічників тварюки.
  Перед очима виник образ темної, міхурливої субстанції, з м'яким, призовним голосом. Похитала головою, не може бути ця мерзота, яка якось мене ледь не зжерла в лихолітті, напівбожеством, нехай навіть і мерзенним.
-Що нам робити? - спитала тихо.
-Тобі нічого. До балу ми не повернемося на поверхню, про решту я подбаю.
  У голові роїлися сотні думок, одна похмуріша за іншу, але одне я знала точно.
-Я не можу пропускати навчання, ще не вистачало, щоб мене виключили, і автодафе на радість інквізиторів відбулося.
-Ніхто тебе не чіпатиме. - з упевненістю, якої зараз мені так не вистачало, відповів Ар. - Я про все подбаю.
  Хотіла заперечити, і ще запитати про дивну прив'язку Еріна до мене, але двері відчинилися, являючи нашому погляду напрочуд гарну рудоволосу жінку з яскраво-червоними очима.
-Діти, мама повернулася. - проспівала вона, змушуючи руки холонути. Не готова я буда зараз для знайомства с батьками.