Регіна Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

відчинитися. Тим часом інші двері вже можуть бути відчиненими — навіть навстіж, однак ми відмовляємося відступати від зачинених дверей.

Багато років я була ведучою радіопрограми, присвяченої громадським справам, на місцевому клівлендському радіо. Мені подобалося працювати на радіо. Я настільки обожнювала цю роботу, що вела цю програму безкоштовно щоп’ятниці о 9 годині ранку. Та з часом у мене виникло бажання торкатися тем, що зосереджені на серці й душі, — я називаю це «внутрішніми» справами. Отож я склала план окремої радіопрограми, яка називалася б «Внутрішні справи». У мене було чимало аркушів із темами та ідеями, які можна було б використати в програмі, і я не могла дочекатися, коли ж нарешті зможу презентувати їх керівникам.

Їх це не зацікавило.

Нікого.

Натомість вони хотіли звузити фокус моєї програми до тем, пов’язаних із бізнесом, економікою та політикою. Жодна з цих тем не змушувала моє серце співати, як і мій ентузіазм — зашкалювати. Одного тижня ми робили програму, присвячену працівникам автомобільної промисловості, однак нашими гостями стали аналітики цієї індустрії, а не звичайні працівники, як це запропонувала я.

Одного разу мені запропонували обрати тему для програми — або азіатські коропи озера Ері, або будівництво Іннербелтського мосту. Я обрала міст і провела жваву дискусію, однак глибоко всередині розуміла, що якби була слухачкою, мені це не було б цікаво.

Тоді я усвідомила, що я — той самий квадратний гвинт, який намагається пролізти в круглий отвір. Мені треба було вести програми, які я сама хотіла б слухати, однак менеджери надавали перевагу тим, які подобалися їм. Ми вже не були творчим тандемом. Настав час піти. І я пішла.

А що ж робити з моїми ідеями? Я віднесла їх на іншу місцеву радіостанцію. Представникам WKSU-FM вони дуже сподобалися. Мені запропонували вести власну щотижневу програму «Шоу Регіни Бретт». Я знайшла те, що шукала, — однодумців. Гаслом програми були слова: «Розумне серце». Вони казали мені: «Будь собою. Ми хочемо, щоб у цьому шоу було більше тебе». Більше мене? Це ж треба! Тепер усе зрозуміло. Я опинилася в правильному місці.

Іноді двері перед нами зачиняються з таким грюкотом, що він іще довго лунає у наших вухах, і ми не чуємо, як тихенько відчиняються інші двері. Ми часто чуємо прислів’я: «Коли Бог зачиняє перед тобою одні двері, Він відчиняє інші». Але ми рідко чуємо слова, які продовжують цю фразу. Гелен Келлер додала до них важливу частину, сказавши, що коли зачиняються одні двері щастя, відчиняються інші, але замість того, щоб увійти, ми продовжуємо стояти перед зачиненими дверима й не бачимо тих, що вже відкриті для нас.

Іноді доводиться відмовлятися від того, ким ти є, щоб зрозуміти, яким є твоє справжнє покликання. Нам доводиться відмовлятися від чогось хорошого заради прекрасного. Мій друг Адам Шапіро саме це й зробив — обміняв хороше на прекрасне. У Клівленді він був на вершині слави, вів власну програму «Доброго ранку, Клівленде» на телеканалі WEWS-TV (ABC). А ще він був ведучим вечірньої програми, що мала назву «Живи на п’ять». Він здобув чимало нагород і як ведучий, і як репортер.

Його друзі, включно зі мною, були просто ошелешені, коли він вирішив покинути цю роботу й підкорити «Велике Яблуко». Адам їхав туди не на вже відому наперед роботу, а лише на пошуки можливості працювати. Він завжди мріяв жити в Нью-Йорку. І йому це вдалося. У результаті він отримав посаду репортера загальних новин ранкової програми «Сьогодні в Нью-Йорку» компанії WNBC-TV, а потім працював у «FOX Business Network».

Криза середнього віку?

Зовсім ні. Він назвав це корекцією середнього віку.

Іноді життя коригує твоє життя замість тебе. Протягом років мою колонку друкували в розділі міських новин. Та я поступово припинила писати колонки на тему злочинності й корупції в нашому місті, щоб зосередитися на матеріалах, які мали надихати й піднімати настрій. Кажуть, що успіх — це коли ти займаєшся тим, що вмієш робити найкраще. Настав час узятися до справи, яку я могла робити найкраще — і відчувала неабиякий ентузіазм.

Одного разу я прийшла на роботу схвильована — тоді якраз побачила світ моя збірка натхненних есе «Будь дивом». Я принесла примірники книжки, щоб подарувати кожному редакторові. Коли я простягла книжку головному редактору, він попросив мене присісти. Він повідомив, що мою колонку знято з першої шпальти. Сказав, що вона не підходить до розділу міських новин і тепер виходитиме на сторінці А-2. На якусь мить мені аж подих перехопило. О ні, тепер мої статті не з’являтимуться на головній сторінці — найціннішому місці будь-якої газети? А тоді я усвідомила: «Стривайте, та це ж подарунок!»

Переді мною відчинялися нові двері. За ними я матиму можливість писати більше колонок, які надихатимуть людей, і не обмежуватися місцевими новинами. Тепер від мене не чекатимуть коментарів із приводу злочинності та корупції. Я «відпустила» свою стару роботу, відчула себе вільною і помолилася: «Господи, дякую Тобі за все, що Ти мені дав; дякую Тобі за те, що Ти забрав у мене; але найбільше я хочу подякувати за те, що Ти мені залишив».

Тепер я бачу себе письменницею, яка надихає, а не журналісткою. Я більше не прошу вибачення за те, ким я є, а ким — ні. Я навчилася казати впевнене «ні» всьому, що не є моїм покликанням. Якщо в цьому немає відчуття радості, немає усмішки — я просто цього не робитиму.

Тобі не треба бути найкращим або найкращою в усьому. Якщо спробуєш бути такою людиною, то, найімовірніше, залишишся «середнячком». Лео Бускалья колись розповів чудову історію про те, що нам слід цінувати власну унікальність. Якось звірі зібралися разом і вирішили організувати школу. Кожна тварина відіграла свою роль під час розроблення навчального плану. Кролик хотів, щоб там обов’язково був біг, пташка пропонувала додати польоти, риба — плавання, а білка — стрибки з дерева на дерево.

І що ж було потім? Очікувалося, що кожен покаже чудові результати в усьому, однак нікому це було не до снаги. Кролик був прекрасним бігуном, але впав із дерева, коли намагався на нього видряпатись, і поранився. Це завадило йому показати гарний результат із бігу, тож коли їм видали табелі успішності, він не отримав «відмінно» з бігу і взагалі не впорався зі стрибками по деревах. Пташка зламала крило, намагаючись вирити ямку в землі, і в результаті отримала трійку з польотів і не впоралася з риттям нір.

Для мене мораль цієї історії