Міла Мур - В обіймах монстра, Міла Мур

Розділ 22

Прокидаюся наступного ранку все в тому ж халаті на голе тіло і в кімнаті Даміра. Його немає поруч, а я намагаюсь пригадати, як сюди потрапила. Пам'ятаю лише, як засинала в салоні автомобіля і… все. 

Все тіло болить, наче вчора мене поїзд переїхав. Та, пригадавши свій перший і одразу другий раз, обличчя починає горіти. Я зовсім не шкодую про те, що моїм першим чоловіком став саме Дамір. Хто знає, що зі мною буде далі й кому я дістанусь у цій боротьбі. 

А так хоча б коханому віддала найцінніше, що мала. 

Зав’язавши халат, йду у кімнату по чистий одяг. Дверей досі немає, тому доведеться деякий час жити у кімнаті Даміра. 

Прихопивши речі, йду в душ, і, поки миюсь, кадри вчорашньої ночі по колу крутяться у моїй голові. Я дуже хочу й одночасно боюсь зустріти Даміра. Не знаю, яким тепер буде його ставлення до мене. Він знає про мої почуття і, мабуть, розуміє, як для мене все це важливо. Але сподіватися на диво також не варто. Дамір не той чоловік, який буде розповідати про свої почуття. У мене навіть така думка з'явилася, що він взагалі кохати не вміє. 

Та він сам сказав, що хоче мене поряд. Можливо, таким способом він і показує мені свої почуття? Так, як вміє.

Одягаю сукню вільного крою, літню та легку, а на ноги — босоніжки на плоскій підошві. Поки спускаюсь вниз, накриває хвилювання. Здається, навіть вчора я так сильно не боялася, як сьогодні. 

— Виспалась? — питає Спартак, з’являючись у коридорі. Я чекаю від нього чергових ідіотських жартів, але не зачіпаю цю тему. 

— Так. А де… Дамір? — питає схвильовано. 

— У кабінеті, — киває у той бік. — Може, спочатку кави вип’єш? Ще встигнеш з ним поговорити. 

Мені не подобається те, що Спартак відтерміновує мою зустріч з Вороновим. Невже він знає, що не варто мені туди йти? 

— Ні, я спочатку до нього піду, — кажу твердо. Краще одразу поговорити, ніж весь день мучити себе здогадками, чи правильно я вчинила і що думає сам Дамір. 

Швидко йду до кабінету і через хвилювання навіть постукати забуваю. Переступаю поріг і різко завмираю, напоровшись на важкий погляд Даміра. Він якраз переглядав якісь папери, а тут я заявилася. 

— Доброго ранку! — мені дуже страшно, але якщо прийшла сюди, треба бути сильною. Дороги назад у мене немає. 

— Виспалась? — Дамір відкладає папери та відкидається на спинку крісла. Потирає підборіддя і розглядає мої голі ноги. 

— Так, — кажу. — Ми можемо поговорити? 

— Говори, — дає добро, а мені кортить показати йому язика. Ну справді, як можна залишатися таким холоднокровним після того, що між нами було? 

— Ти серйозно? Взагалі-то, я думала, що це ти щось скажеш, — випалюю сердито. 

— І що ти хочеш почути? Що я закохався як хлопчисько? А може, що після цієї ночі я переглянув власні стереотипи й ти тепер на першому місці? 

— Досить! — зупиняю його і від злості стискаю руки в кулаки. Я, звісно, знала, що буде щось таке, але все одно на краще сподівалася.. — Ти взагалі не можеш бути нормальним! Я дійсно думала, що ця ніч щось змінить між нами, але вкотре помилилася. Ти монстр, Воронов. Як шкода, що я тебе кохаю! 

Розвертаюсь, щоб піти, і навіть встигаю зробити кілька кроків, але несподівано Дамір з'являється поруч і хапає за руку. Так різко тягне на себе, що я просто врізаюсь у його сталеві груди. 

Дамір обхоплює моє обличчя своїми долонями та впевнено вривається до мого рота. Вся злість миттєво розвіюється, а бідне серце б'ється об груди з останніх сил. 

Одна рука чоловіка пробирається під сукню і до болю стискає сідниці. Ще мить — і він знімає з мене трусики, і ті падають до наших ніг. 

Дамір діє занадто швидко, і я не встигаю вчасно зреагувати. Щойно ми цілувались, а вже за мить він саджає мене на стіл і дістає зі штанів свій член. 

— Даміре… — я дійсно хочу його зупинити, але не встигаю. Воронов різко наповнює мене до країв, а мені нічого не залишається, як схопитись за його плечі. 

Сильні та швидкі поштовхи швидко доводять мене до оргазму. Я просто падаю на стіл, а Дамір продовжує вбиватися у моє тіло. Він мовчить і холодно спостерігає за тим, як я б’юсь у конвульсіях. Ще кілька поштовхів — і він також кінчає… у мене!

— Блять! — гиркає, зрозумівши, що наробив. Він відступає і ховає член назад у штани. Я ж повільно сідаю, а тоді зістрибую на підлогу. Поміж ніг гаряче і мокро. Я не знаю, що тепер робити, тому розгублено дивлюсь на чоловіка. — Скажу Спартаку, щоб купив тобі пігулки. 

— І все? Більше нічого не скажеш? — після пережитого оргазму думки в'яло крутяться в голові, але злість переповнює. Я знову піддалась, а Дамір просто взяв те, що я сама йому віддала. 

— У мене багато роботи, — заявляє так, наче нічого не сталося. 

Швидко залишаю кабінет і біжу сходами на другий поверх. Знову в душ, щоб змити з себе його дотики. Сильно тру мочалкою місця, де Дамір торкався мене найчастіше, але, згадавши весь процес, складається враження, що його руки були усюди. 

Після душу йду на кухню і вмикаю кавоварку. Єдине моє бажання зараз — більше ніколи не бачити Даміра. Я все ще не розумію, як могла так сильно облажатися. Закохатися у монстра, який не здатний на почуття. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍