Майкл Крайтон - Загублений світ

механізмів попередження інших рослин і справжньої хімічної зброї.

Келлі нахмурилася.

— Сигнальні механізми? Це як?

— О, є багато прикладів, — сказав Левін. — В Африці акації розвинули дуже довгі гострі колючки — три дюйми або близько того — але це лише спровокувало тварин, таких як жирафи та антилопи, розвинути довгі язики, що могли пробратися крізь ці терни. Самі по собі шипи не спрацьовують. Тоді в еволюційній гонці озброєнь у акацій з’явилася токсичність. Вони почали виробляти велику кількість таніну в листі, що спричиняє смертельні метаболічні процеси у тварин, які їх їдять. Тобто просто вбивають їх. У той же час акації виробили між собою систему хімічного попередження. Якщо антилопа починає їсти одне дерево в гаю, це дерево випускає в повітря етилен, що служить для інших дерев сигналом для вироблення таніну. Протягом п’яти або десяти хвилин інші дерева виробляють більше таніну, роблячи себе отруйними.

— А що потім відбувається з антилопою? Вона помирає?

— Ну, вже ні,— сказав Левін. — Оскільки еволюційна гонка озброєнь тривала, то зрештою антилопи зрозуміли, що можуть пастися лише короткий проміжок часу. Після того, як дерева починали виробляти більше таніну, їм доводилося припиняти свою трапезу. І тоді тварини виробили нову стратегію. Наприклад, коли жираф їсть дерево акації, він потім уникає всіх дерев, що ростуть за вітром. Натомість він переходить до іншого дерева, що знаходиться подалі. Таким чином тварини теж пристосувалися до цього захисту.

— У теорії еволюції це називається гіпотезою Червоної Королеви, — сказав Малкольм. — Бо в книжці «Аліса в Країні Чудес» Чорна Королева каже Алісі бігти щодуху, щоб залишатися на тому самому місці. Це, здається, і є еволюційна спіраль. Всі організми розвиваються в шаленому темпі просто для того, щоб підтримувати рівновагу. Залишатися на тому ж місці.

Арбі сказав:

— І це поширені випадки? Навіть серед рослин?

— О, так, — сказав Левін. — Рослини по-своєму надзвичайно активні. Дуби, наприклад, виробляють танін та фенол, захищаючись від гусені. Щойно вони обсядуть одне дерево, як цілий гай вже попереджений. У такий спосіб захищається весь гай — можна сказати, така собі співпраця між деревами.

Арбі кивнув і виглянув зі схованки на апатозаврів, що й досі паслися біля річки.

— Отже, — мовив він, — саме через це динозаври не з'їли усі дерева на острові? Бо цим великим апатозаврам потрібно чимало рослин. У них довгі шиї і вони можуть дотягтися до листя на висоті. Але на деревах майже ніяких слідів.

— Дуже добре, — сказав Левін, киваючи. — Я й сам це помітив.

— І це через те, що рослини захищають себе?

— Ну, може й так, — погодився Левін. — Але я думаю, що є дуже просте пояснення, чому дерева збереглися.

— Яке?

— Просто подивися, — кивнув Левін. — Це просто в тебе перед очима.

Арбі взяв бінокль і подивився на стадо.

— Що це за просте пояснення?

— Серед палеонтологів, — сказав Левін, — тривають нескінченні дебати щодо того, чому завроподи мають довгі шиї. У цих тварин, яких ти бачиш, шия сягає двадцяти футів завдовжки. Традиційно вважається, що завроподи мають довгі шиї, щоб їсти листя на висоті, до якого не можуть дотягтися менші тварини.

— І що? — не зрозумів Арбі.— Через що дебати?

— Більшість тварин на планеті мають короткі шиї,— мовив Левін, — бо довга шия означає ще й біль. Через нього купа проблем. Структурні проблеми — як розташувати м’язи і зв’язки, щоб підтримати довгу шию. Поведінкові проблеми: нервові імпульси повинні пройти довгий шлях від мозку до тіла. Проблеми з ковтанням: їжа повинна пройти довгий шлях від рота до шлунка. Проблеми з диханням: повітря проходить крізь дуже довгу трахею. Проблеми з серцем: кров потрібно перекачувати до голови, інакше тварина знепритомніє. В еволюційному плані все це дуже важко зробити.

— Але ж жирафи це роблять, — заперечив Арбі.

— Так, роблять. Хоча жирафова шия і близько не стояла поряд з такою довжиною. Жирафи розвинули великі серця та дуже товсті оболонки зі з’єднувальної тканини навколо шиї. По суті, шия жирафа — це як манжет для вимірювання кров’яного тиску, що увесь час піднімається вгору.

— А в динозаврів є такий манжет?

— Ми не знаємо. Але припускаємо, що апатозаври мають величезні серця, можливо, триста фунтів або більше. Та є інше можливе рішення проблеми прокачування крові в довгій шиї.

— Правда?

— Ти бачиш це просто зараз, — сказав Левін.

Арбі сплеснув у долоні.

— Вони не піднімають шиї!

— Правильно, — посміхнувся Левін. — Принаймні, не роблять цього часто або на довгий проміжок часу. Звичайно, зараз тварини п’ють, тому вони опустили шиї, але гадаю, що якщо ми спостерігатимемо за ними довше, то виявимо, що вони не піднімають шиї надовго.

— Ось чому вони не з’їли листя на деревах!

— Так.

Келлі нахмурилася.

— Але якщо вони не використовують свої довгі шиї для того, щоб їсти, то навіщо вони їм взагалі?

Левін знову усміхнувся.

— Для цього мають бути серйозні підстави, — сказав він. — Я вважаю, що це пов’язано з захистом.

— Захищатися? Довгими шиями? — здивовано глянув на нього Арбі.— Не втямлю.

— Подивіться ще, — відповів Левін. — Це насправді дуже очевидно.

Арбі уважно глянув у бінокль і сказав Келлі:

— Ненавиджу, коли він каже нам, що це очевидно.

— Розумію, — зітхнула вона.

Арбі глянув на Торна і зловив його погляд. Торн зробив пальцями літеру V, а потім штовхнув один палець, нахиляючи його. Цей рух потягнув за собою і другий палець. Отже, два пальці пов’язані між собою…

Це була підказка, але він її не розумів. Не розумів. Він насупився.

Торн самими губами промовив:

— Міст.

Арбі глянув, як подібні до батогів хвости гойдаються над молодими тваринами.

— Зрозумів! — вигукнув він. — Вони використовують свої хвости для захисту. А довгі шиї їм потрібні, щоб врівноважити довгі хвости. Це як підвісний міст!

Левін скоса глянув на Арбі.

— Щось ти дуже швидко здогадався, — буркнув він.

Торн відвернувся, ховаючи посмішку.

— Але ж я правий… — сказав Арбі.

— Так, — погодився Левін. — Твоя думка по суті правильна. Довгі шиї існують тому, що існують довгі хвости. У тероподів, які стоять на двох ногах, ситуація інша. Але в чотириногих повинна існувати противага для довгого хвоста, інакше тварина просто перекинеться.

Малкольм сказав:

— Насправді у цьому стаді апатозаврів є щось, що збиває з пантелику значно більше.

— Справді? — здивувався Левін. — І що ж?

— Серед них немає справжніх дорослих, — сказав Малкольм. — За нашими мірками тварини, яких ми бачимо, дуже великі. Але насправді ніхто з них не досяг повного розміру дорослої особини. Я вважаю, це спантеличує.

— Справді? Мене це анітрохи не турбує,— мовив Левін. — Безумовно, це через те, що в них не