Станіслав Лем - Едем, Станіслав Лем

цікавився нами! Був охоплений панікою, згоден, але зовсім не через нас. Ми опинилися йому на дорозі абсолютно випадково. Звісно, ми від самого початку були певні, що це через нас погасло світло й настав той хаос — усе, що там бачили. Але це неправда. Усе було інакше.

— Доведи, — сказав Інженер.

— Спершу я хотів би почути, що скаже мій супутник, — відповів Лікар, дивлячись на Хіміка.

Той сидів у дивному заціпенінні, беззвучно ворушачи губами, немовби промовляючи щось сам до себе. Від несподіваного звертання аж здригнувся.

— Так, — мовив Хімік. — Значить, так. Так. Увесь час аж до цього моменту мене щось мучило, не давало мені спокою — я відчував, що там виникло якесь зрушення, якесь непорозуміння, чи якби це сказати... що... я немовби читав переплутаний текст і ніяк не міг уловити, де переставлено речення. Тепер усе стало для мене на свої місця. Все відбувалося саме так, як розповідає він. Я боюся, що ми цього не доведемо — це неможливо довести. Треба було опинитися там, у тому натовпі. Вони взагалі не бачили нас. За винятком кількох найближчих, певна річ, але саме ті, які мене оточили, не піддалися загальній паніці — я сказав би, зовсім навпаки: мій вигляд їх навіть трохи отверезив, бо поки вони дивилися на мене, це були дуже здивовані, надзвичайно вражені жителі планети, які побачили невідомих істот. Вони зовсім не збиралися зробити мені щось погане — я навіть пригадую, що допомагали мені вибратися з тлуму, наскільки це, звичайно, було можливо.

— А якщо цей натовп хтось нацькував на вас, якщо він виконував тільки роль нагонича? — припустив Інженер.

Хімік заперечливо похитав головою:

— Там нічого такого не було — жодних обертових дисків, ніякої озброєної охорони, ніякої організації — був цілковитий хаос, і нічого більше. Так, — додав він, — я справді дивуюся, що тільки тепер зрозумів це! Ті, які бачили мене зблизька, немовби потроху отямлювались, а як навіжено поводилися всі інші!

— Якщо все було так, як ви кажете, — озвався Координатор, — то це означає дивний збіг обставин: чому вогні погасли саме в той момент, коли ми туди приїхали?

— Ага, теорія ймовірності, — усміхнувся Лікар і голосніше додав: — Я не бачу в цьому нічого незвичайного і висловлюю не позбавлене підстав припущення, що такі стани виникають порівняно часто.

— Які стани?

— Всеохоплюючої паніки.

— І що ж її може спричиняти?

— Ну, наприклад, відхилення в процесі розвитку цивілізації планети, — порушив загальне мовчання Кібернетик. — Період регресивного розвитку, скажімо, спрощуючи: цивілізацію роз’їдає щось на зразок... соціального раку...

— Це дуже туманно, — сказав Координатор. — Земля, як ми знаємо, — цілком пересічна планета. На ній були епохи інволюції, цілі цивілізації виникали й занепадали, але, інтегруючи тисячоліття, ми одержуємо картину ускладнення життя та зміцнення засобів його захисту і називаємо це прогресом. Прогрес відбувається на пересічних планетах. Але, згідно із законами великих чисел, є й статистичні відхилення від пересічного, позитивні та негативні. Не треба вдаватися до гіпотез про тимчасову дегенерацію, про рух назад. Можливо, хвороб, що супроводжували виникнення цивілізації, тут було і є значно більше, ніж десь-інде. Можливо, ми з вами сіли саме на зразок «негативного відхилення...».

— Математичний демонізм, — буркнув Інженер.

— Але той завод таки є, — зауважив Фізик.

— Той, перший, я згоден; існування другого — гіпотеза, яку не вдасться довести жодними аргументами.

— Одне слово, потрібна нова експедиція, — сказав Хімік.

— Щодо цього в мене не було ніякісіньких сумнівів.

Інженер роззирнувся довкола. Сонце вже схилялося на захід, тіні на піску видовжувалися. Повіяв легкий вітерець.

— Може, сьогодні?.. — запитав він, дивлячись на Координатора.

— Сьогодні треба було б поїхати хіба що по воду, — сказав той і підвівся. — Дискусія пройшла дуже цікаво, — додав він з таким виразом обличчя, немовби думав про щось зовсім інше, підняв комбінезон і відразу ж кинув його — комбінезон розпікся на сонці. — Я гадаю, — повів далі, — що надвечір прогуляємося на колесах до струмка. Ми не повинні ухилятися від виконання визначеного плану ні за яких умов, хіба що нам загрожуватиме безпосередня небезпека. — Він повернувся до товаришів, які сиділи на піску. Хвильку пильно дивився на них і нарешті повільно мовив: — Мушу вам сказати, що я трохи... неспокійний.

— Чому?

— Мені не подобається, що нам дали спокій після того позавчорашнього візиту. Нас виявили більше ніж добу тому і... нічого. Так не поводиться жодне суспільство, на голову якому падає з неба корабель із живими істотами.

— Це певного мірою підтверджувало б моє припущення, — зауважив Кібернетик. — Про «рак», що роз’їдає Едем. Ну, з нашого погляду це було б не найгірше, тільки...

— Що?

— Нічого. Займімося нарешті Захисником. Скинемо з нього ту лавину уламків. Усередині, мабуть, уціліли діоди.

9

Понад дві години довелося попрацювати членам екіпажу, перш ніж вони повиносили з нижнього відсіку частини потрощених автоматів, спресованих, покручених, сплющених до невпізнанна запасних деталей, які при ударі вирвалися з кріплень і поховали під собою Захисника. Найбільший тягар підіймали малим важелевим підйомником, а все, що не вдалося протягти в двері, Інженер з Координатором спершу розбирали. Дві броньовані плити, котрі заклинило між башточкою Захисника і ящиками зі свинцевими брусками, які придавили його, вони зрештою порізали електричною дугою, підвівши кабелі з розподільного щита реактора. Кібернетик та Фізик сортували те, що вже було видобуто з купи уламків, які жалібно скреготали. Частини, що не піддавалися ремонтові, викидали в брухт. Хімік сортував цей брухт залежно від роду матеріалу. Час від часу, коли треба було винести якийсь дуже масивний елемент конструкції, всі кидали свою роботу й поспішали на допомогу «носильникам». За кілька хвилин до шостої доступ до сплющеного лоба Захисника відкрився настільки, що можна було підіймати його верхній люк.

Кібернетик першим зістрибнув у темне нутро автомата й за хвилину попросив лампу; йому спустили її на кабелі. За хвилину знизу, наче з дна колодязя, долинув його здушений вигук:

— Є! Є! — і на мить із люка висунулася його голова. — Тільки сідай і їдь! Усе устаткування діє!!

— Нічого дивного — адже Захисник для того й створений, щоби багато витримати, — відповів Інженер і весь аж засяяв.

— Любі мої, вже шоста година. Якщо їхати по воду,