Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід

— Батько знає? — запитала вона тепер поважно й відразу скривилася від власної дурості. Вочевидь, він знав. Знав про все, що робилося в його кузні.

Обидва зверхньо посміхнулися.

— А другий? — це питання хоча б мало сенс.

Ґен’дорин зняв другий клинок з полиці біля стовпа. Ідентичний до найменшої деталі, але вже майже закінчений. Ріжучий край загартований і попередньо загострений. Завдяки трохи хвилястому візерунку блакитної сталі клинок справляв враження легкості й швидкості, незважаючи на широкий і тупий хребет. Коли метал насадять на руків’я та остаточно вигострять, він стане вбивчою і красивою зброєю.

— І коли ви маєте намір їх закінчити?

— За місяць, бо немає поспіху. Іще треба виготовити руків’я та піхви, а ще гостріння й шліфування. Все це треба зробити добре, еге ж, Фене?

Фен’дорин усміхнувся й обережно поклав обидва клинки на полицю.

Близнюки були синами коваля й власноруч виконували свої кавайо. За місяць, коли вони закінчать працю, Анд’еверс піддасть їхні ножі прискіпливому огляду та випробуванню. Перевірить гостроту, баланс, гнучкість. Якщо все виявиться добрим — а знаючи близнюків, Кайлін у цьому не сумнівалася, — обидва хлопці увійдуть у світ чоловіків. Як і решта її зведених братів. І тоді в будинку більше не буде дітей — лише самі дорослі.

Щось зміниться назавжди.

Вона щиро усміхнулася.

— Хлопці, я рада. Дуже. Саме час.

Вони уважно глянули на неї, а тоді поважно кивнули.

— Знаємо, Кайлін. Саме час.

Пізніше вона думала, що її мала б насторожити така раптова повага близнюків, які зазвичай кепкували з усього. Але було так спекотно, що вона думала лише про те, аби сховатися під дахом та випити щось, у чому буде хоча б трішки води.

— Йду до тітоньки. Ви ж тут не зіпсуйте нічого, добре?

* * *

Вона розвернулася перш ніж брати знайшлися з відповіддю. За місяць, коли вони закінчать свої ножі, вона вже не зможе так до них промовляти. З чоловіками треба говорити інакше, ніж з хлопцями.

Кухня була просто фургоном, де головувала пічка. Але незвичайна, а спеціальна конструкція із заліза та цеглин загартованих відповідним чином. Вона стояла на чотирьох сталевих ногах і підтримувалася кількома ланцюгами. В ній можна було безпечно розводити жар навіть тоді, коли фургон сунув степами, погойдуючись з боку на бік — сталеві обручі, прикріплені до стінки, не давали посуду зсунутися з краю полиць. І хоча фургони верданно давно вже не подорожували рівнинами, тітка Вее’ра не хотіла міняти цю пічку на звичайну. Що, вочевидь, не заважало їй нарікати, яким пережитком є ця пічка.

Дим ішов в залізну трубу, що була тут замість комина, й мав би застерегти Кайлін. Але вона чомусь вважала, що ніде не може бути гірше, ніж у кузні. Помилялася.

Парна спека вдарила в неї від самого порогу й на мить відібрала дихання. Здавалося, наче вона намагалася дихати юшкою. Ніби запах і заохочував, щоби вона зголодніла, але тіло відхиляло цю ідею. Краплі поту блискавично швидко вкрили її тіло й потекли в очі. Вона закліпала.

— Не стій на порозі, дівчино, бо застудишся. Заходь.

Вона ледь не забула, від кого близнюки успадкували почуття гумору. Обережно зробила глибокий вдих та увійшла.

Всередині всі вікна були широко розчахнуті. Аби ж то війнув принаймні легенький вітерець — то кухня перетворилася б на місце, хоч трохи призначене для людей. Це «аби» мало принципове значення, бо вже кілька днів повітря лишалося непорушним, немов перед грозою.

Один кінець фургона займали пічка й кілька шафок із усіляким необхідним начинням. В іншому — головував довгий стіл, оточений причепленими до стінок сидіннями. Якщо їх підняти, то тут можна було абсолютно вільно рухатися. До того ж такі сидіння легші за звичайні крісла й лавки. А коли від ваги залежить, який шмат дороги ти здолаєш за день, то важливим стає кожен фунт.

Кайлін завжди вражало, що в будинках-фургонах її названих родичів все говорило про те, що насправді це місце, де живуть номади; що ці довгі оселі повинні стояти на колесах, а тягнути їх повинні четверні запряжки у великих караванах. Стіл, прикріплений до підлоги, сидіння, які підіймалися до стіни, полиці й шафки з дверцятами, захищеними від випадкового відкривання, горнятка й пательні, прикріплені до стін спеціальними держалами. Піч. Навіть після стількох років примусової стоянки цей фургон був готовий вирушити в путь. А тітка, хоча й усміхалася широко та жартувала зі старих навичок, не могла б ясніше виразити свою тугу за мандрами.

От тільки про це тут також не говорили.

Вона присіла на розкладній лавці біля вікна. Якщо якимось дивом повіє вітерець — то її не омине жоден його подих. Піт вже стікав не лише по обличчю. Лляна сорочка прилипала до спини й грудей; вона потягнулася до зав’язок і трохи їх розпустила. Стало легше.

Тітка Вее’ра стояла до неї спиною, завзято щось вимішуючи у великому казані. Вона була красивою, високою та худорлявою жінкою. І хоча народила більше десяти дітей, але досі мала талію дівчини двадцяти років. Та зваживши, скільки часу вона проводила в сауні, на яку перетворювалася кухня під час приготування їжі, це не мало дивувати.

Вона озирнулася із усмішкою, простягаючи в її бік глибоку глиняну миску.

— Почастуйся, Кайлін. Вже має бути добрим.

Кайлін взяла посуд. Обережно сьорбнула. Суп був пречудовий: відповідним чином заправлений, із лагідним, але виразним смаком дозрілого сиру й ноткою гострих приправ і трав, що пробивалася над усіма іншими ароматами. На мить Кайлін забула про задуху й про те, що вона п’є щось, що мало відрізняється від температури кип’ятку.

— М-м-м… Яка смакота, тітонько. Ти таки повинна дати Аандурсу вмовити себе й почати працювати на нього. Хоча б двічі на місяць. Він же, кажуть, підвищив ціну пропозиції.

Власник «Вендору», який приятелював із родиною коваля, багато років пропонував Вее’рі роботу, свято переконаний, що її талант прославить його заїзд на багато миль навколо. Та наразі він так нічого й не досягнув із тими перемовинами.

— Може, колись, як буде менше проблем. Крім того, ти ж знаєш, що я в загальній кухні… — тітка стенула плечима й повернулася до перемішування супу.

За хвильку причинила розпалену пічку, прикрила казан і, спритно оминувши Кайлін, усілася біля неї на лавці.

— Що чути в широкому світі? — запитала.

— У широкому світі — як у широкому світі, тітонько, — Кайлін знизала плечима. — Краще ти мені скажи, чому я тільки зараз випадково дізнаюся, що близнюки викували свої