Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » На уходах 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "На уходах" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 150
Перейти на сторінку:
class="book">Розв’яжи і пусти його в степ.

— Кинь його, Тарасе, — говорили уходники, — не варто такою марницею забивати собі голову.

— О, ні! — відповів Тарас. — Я обіцяв його пощадити…

А яка ж би то була пощада, коли б він згинув голодною смертю. Отаман Тарасівки не сміє не додержати слова, хоч би і ворогові.


XVIII

З того часу три роки підряд уходники вибирали Тараса Партиченка військовим отаманом. Нікому й на думку не спадало висувати когось іншого до вибору, ніхто б навіть не наважився мріяти про визначне становище серед уходницького війська, бо і справді не було нікого кращого. З усіх великих пригод за той чималий час, які доводилося уходникам переживати, Тарас виходив завжди переможцем, все йому вдавалося, все виходило на користь селу.

До того часу Тарас мало займався працею в полі. Його виручала сім’я. Та не тому, що соромився хліборобської праці (бо він її добре знав), а тому, що в нього на це не вистачало часу. Не раз, бувало, підійде сонце високо, а Тарас ще спить, але всі знали, що тоді, коли село безпечно спало, отаман з кількома товаришами ганяв степом довкола, наглядав за вартовими, пильно дивився, чи не загрожує небезпека, і вертався над ранком.

Так само мало коли брав він участь у молодечих забавах своїх ровесників. Хоч до всіх щирий та привітний, він не раз серед веселої забави молоді сідав у кутку і впадав у задуму, а тоді забував про цілий світ. Він тямив добре, що орда не вибачить уходникам своїх невдач і розгромів.

Коли інші люди забували про татар, то Тарас сподівався кожної хвилини набігу. Він без упину непокоївся думкою, коли це станеться і яка буде тоді сила у ворога.

Тарасівка прославилась на ввесь далекий простір.

Напливали нові уходники. Число людей збільшувалось з кожним роком. Село треба було щороку розбудовувати, як розпорядився Тарас, у бік лісу, бо другий бік вважав небезпечним. Тому уходники мусили рубати ліс для своїх потреб не зараз під селом, а далі, щоб коло села лісу не проріджувати, бо його вважав Тарас найкращим захистом перед ворогом.

Та надто широкого села не можна було окопати валом.

Це була б зайва праця, бо не було стільки війська, щоб такий розлогий вал обставити оборонцями. Згодом почали будуватися за валами. В разі небезпеки всі мали ховатися за вали, хати залишати на риск, або вони устоять, або підуть з димом.

Журавель, що його вибрали по Кіндраті Мусі головою села, слухав у всьому Тараса і ніколи йому не перечив.

Старий Кіндрат Муха охляв зовсім і не мав уже сили такою великою громадою керувати.

Одначе у важливих справах рада зверталася до нього по розумне слово, і він їй ніколи не відмовляв, його слухали всі — від малого до великого. Доживаючи свого пізнього віку, він тільки мав розради, що всі його шанували і любили.

У нього жив старий пустельник Гарасько. Були обидва і однолітки, то тепер, сидячи взимку біля печі, а влітку на призьбі під хатою, гріючись на сонці, або під яблунькою в садку, розмовляли про давнину.

Про минуле Гараська ніхто не знав, бо він про це нічого не згадував.

Якось на третьому році його перебування в Тарасівці старий важко занедужав. Збирався вмирати і говорив кожному, що години його життя вже почислені і що вже не довго людям заважати буде.

Прикликали панотця. Висповідав його та відправив маслосвяття. А проте він не заспокоївся, і що ближче до смерті, то дужче непокоївся і не міг собі знайти місця.

Видно було, що в нього щось на сумлінні важке лежить, що він не хоче того брати з собою на той світ.

Вістка про близьку смерть Гараська розійшлася селом, кожний хотів побачити його востаннє. Люди почали його провідувати. Він так підтоптався, так змарнів і виснажився, що годі було його тепер пізнати. Залишилася сама тінь від колишнього чоловіка.

Аж раз він не видержав і заговорив до свого приятеля — старого Кіндрата:

— Важко мені, брате, сходити з цього світу, поки не скину з моєї душі важкого каменя, що стискує мою душу.

Будь ласка, приклич людей, хай я перед усіма голосно висповідаюся і розкажу те, чого ніхто не знав і не знає.

Кіндрат задовольнив його просьбу, і незабаром наповнилася хата уходниками.

Підперли старого подушками, і він продовжив:

— Я вже вам казав, мої добродії, що я з купецького роду, та не з Черкас, а таки з самого Києва. Мій покійний батько, Михайло Сищук, провадив широку торгівлю між Сходом і Заходом. Сім’я в нас була велика, я був наймолодший. Батько привчав мене теж до купецтва, виручався мною, як я вже дещо розумів, та посилав мене з крамом у світ. Я їздив до Вільна, в Москву, до Львова, а по тім боці в Бахчисарай, ханську столицю, в Кафу, а то й до Царгорода. Цей великий світ поміряв я, ведучи цілі валки возів з товаром. Вдома я побував узимку… Я мав товариша Ониська, трохи не побратима, однолітка. Його батько теж крамарював, і ми частенько разом наш крам перевозили з одного кінця в другий. Нещастя хотіло, щоб ми обидва влюбилися в одну дівчину, влюбилися на смерть, один не хотів другому поступитися. З тої причини я з приятеля став йому завзятим ворогом. Гафійка (так називалася дівчина) схилялася більш до Ониська. Я любив її до одуріння і вирішив, що хоч би це коштувало життя моєму суперникові, та вона мусить бути моя. Між нами розпочалася така завзята ворожнеча… Тоді і піддав мені диявол думку прибрати Ониська з цього світу. Ця страшна думка

1 ... 45 46 47 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уходах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На уходах"