Тарас Антипович - Помирана

що все тепер стане цілком інакшим, навіть не важливо, яким, і відчула справжню впевненість у майбутньому. Кротодилове виття ставало дедалі сильнішим, луною билося об стіни бункера. Хамса вирішив відволіктися від приготування купелі. Він визирнув у коридор. На одній із труб, що вилися під стелею в ошімках скловати, у петлі висів доктор Фрезе, витягнувши носки черевиків вертикально, як балерина. Вогник лампади жеврів у його окулярах, що з’їхали на ніс.
* * *

Хамса добру годину провозився, щоб стягнути доктора на підлогу. Він поклав його під стіною, сівши поруч. Не знав, що робити з окулярами, крутив їх у руках, приміряв на себе, але врешті поклав їх у нагрудну кишеню докторового піджака. У двері бункера несильно постукали.

— Ей, вродила вже красава, чи нє? Впустіть, то гостинця передам, — фальшивила Тузиха.

Хамса якусь мить вагався. Він співчутливо дивився на Рекса, що заричав у відповідь на її слова, упершись передніми лапами в двері. Хамса погладив кротодила по загривку, торкнувся шипів, що виткнулися на хребті.

— Рекс, молодчина… Кусай! — з важким серцем вимовив і відсунув засов.

Двері посунулись уперед. Першим на порозі опинився Базука, він кинув загострений прут у Хамсу, Рекс перехопив його руку і хруснув нею, як сухою гілкою. Базука горлав, вириваючись із пащі, що тримала його, поки кротодил пазурями не розпанахав йому живіт. Хамса встиг замкнути двері зсередини і звалився з ніг. Він уже не бачив, як Тузиха, накиваючи п’ятами, зламала свій протез і, кличучи колоба на поміч, поповзла по чорному, просякнутому земляним маслом, снігу. Як Скирта, вгативши молотком по голові кротодила, отримала у відповідь розірване стегно. Як витанцьовував із ломом у руках Кабигроб, завдаючи Рексу ударів з дистанції і, поки той із ревищем вертів сліпою головою, таки зумів перебити звірові хребет.

Усе це вже не обходило Хамсу. Жіночі руки волочили його в операційну, рвали марлю на клапті, тримали над ним лампаду. Знадвору долинали звуки людської агонії, що змішалася з тваринною і нічим від неї не відрізнялась.

— Новий чоловік родився… про нього думай, — тихо, але твердо сказав Хамса Божені.

— Шо ж думать, коли кров із тебе витіка! — крикнула вона, притискаючи марлевий ком до рани на його грудях, поки Майя присвічувала.

— І не нужна мені та кров. Хай тече, — прибрав він її руку.

— Туфту городиш, — відказала Божена. Вона промочила його рану — раз, і другий, і третій. Хамса не мав нічого проти. Не говорив. Не дихав. Не існував.

* * *

Запала тиша, яку порушували тільки рівномірні удари ломом у двері. Божену здолала кволість, хилило в сон.

— Ти чого ше тут? — раптом запитала Божена у Майї.

— Я? — розгублено відказала вона.

— Нору бачила? Лізь — надвір виходь і не вертайся. Іди, куди Нельсон ходив.

— А ти?

— Слаба я, не дойду. Бач — «прогрес» мій всім хороший, тільки ходить не дає, — дзенькнула протезом Божена. На її запалих почорнілих щоках прорізалась нездорова усмішка.

Майя вийшла в коридор, глянула на монументально спокійного доктора Фрезе, закуталась у кожух. Кабигроб уже відігнув верхній кут дверей і несамовито розхитував їх далі, скрегочучи ломом.

— Ей, мала! — покликала Божена. — Ти Зефіра бери.

Вона вклала Майї в руки замотане в одяг немовля і відвернулась. Майя схилилась над норою Рекса, що вела кудись під стіну, і шуснула туди разом зі своєю живою ношею. Божена дошкутильгала до операційної, витягла з комірчини банку зі спиртом, надпила її і крякнула, скривившись. Винесла в коридор, потім повернулась по лампаду. Кабигроб побачив усередині світло і перестав гамселити. Він прикипів до щілини, важко хекаючи.

— Одкривай, ханаврук. Усіх, хто на Кориті родиться, тре’ до автономіки прилучать. Ти дитину од жиді темної не сохраниш. Я сохраню. Не враг я тобі! — Кабигроб ударив ломом у вічко, і його дверцята злетіли із завіс.

Він просунув руку в отвір і дотягнувся пальцями до головного засову дверей. Божена завмерла з ємністю спирту в руках. Щойно Кабигроб переступив поріг, вона линнула на нього з банки, а ногою вдарила по лампаді. Вогонь з розбитої лампи лизнув ногу Кабигробу, той кинувся на Божену, шарпнув її, але враз спалахнув і заскавулів, махаючи руками.

Божена відступила кілька кроків назад, відчула опік і побачила, що вже горить і сама — спирт потрапив на коліна. З останніх сил вона вирвалася надвір і, пробігши десяток метрів, упала в чорний вар, що розлився калюжею довкола бункера.

* * *

Заграва за спиною росла, але Майя не озиралася. Вона, як зачарована, брела вперед. А десь там, позаду, горіло Коритне, викидаючи в небо стовпи ядучого диму. Тріск споруд, протятих вогнем, розлягався порожніми тихими околицями.

Надвечір’я видалося сухе і морозне. Затверділа кірка снігу тримала її легку постать. Лиш подекуди ноги провалювалися по коліно. Вона вгляділась у зморщене личко в коконі з ганчір’я. Далекий стовп полум’я відбився в темних очах немовляти. Воно кліпнуло і ледь чутно втягнуло повітря.

квітень 2015 — травень 2016

Про автора

Тарас Антипович — прозаїк, сценарист. Народився 10 липня 1978 р. в Полтаві. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. І. Франка. Працював у різних періодичних виданнях. Його перший роман «Мізерія» (2007) був відзначений Всеукраїнським рейтингом «Книжка року» як найкращий прозовий дебют. Цикл оповідань Тіло і доля» (2008) розкрив цікаві підходи до стилістичної гри і поетики парадоксу. Футурологічний роман Хронос» (2011, «А-ба-ба-га-ла-ма-га») увійшов у фінал премій «Книга року ВВС» та «ЛітАкцент року». Окремі