Володимир Кільченський - Присмак волі

передні вози рушили вперед і весь табір грізно та поважно продовжив свій шлях.

У поході час спливав швидко, і на сьомий день пішли чутки, що попереду Корсунь і сьогодні по обіді вони стрінуться з військом Богдана Хмельницького. Хлопці раділи цій звістці, бо їм таки добряче набридло іти за кінськими хвостами в нудному обозі, хотілося чистого поля, річки, де не чути скрипу возів та похідного галасу людей.

Передній загін пішов назустріч з військом гетьмана, щоб злагодити місце возз’єднання, а новоприбулим наказали розташовуватись побіля притоки річки Рось, на південному сході, та споруджувати шанці. Усі курені поспішали зайняти якомога вигідніше положення, і в окрузі носилися бувалі козаки, вибираючи місце для своїх. Нарешті прискакати посланці Пантелеймона Бута. Самарський курінь швидко згуртувався, відійшов сажнів на п’ятсот убік і став розташовуватися на ніч.

Андрій роздивився місце і відзначив, що воно вдале для проживання та оборони. Притока річки Вільшанки, хоч і невеличка, зробила разом з Вільшанкою затон, такий зручний у разі несподіваного нападу ворога. Тут можна виставляти тільки секрети, а кінні роз’їзди не дадуть із заходу та з півдня пропустити ворога непоміченим. Доки не стемніло, гурти поспішали зварити собі на ніч гаряченької соломахи або тетері.

Поки всі готувалися до ночівлі, обмивали коней, копали тимчасові шанці, хлопці-кухарі вже накрили на траві сирно (столи), кожному куреню окремо. Тут уже стояли рідко бачені в поході дерев’яні миски, в які насипали соломаху. Смачно пахло, бо, мабуть, кухарі на завершення переходу ще й докинули сала, і звідусіль лунали втішні вигуки зголоднілих козаків.

Андрій та Іван, довго не роздумуючи, також присіли до гурту, дістали свої дерев’яні ложки. У деяких куренях, можливо, й дали дозвіл на оковиту, але в Самарському повечеряли без неї та й усілися відпочивати, а курці, знудьгувавшись за умиротвореним курінням свого самосаду, пожадливо попихкували люльками. То там то тут було чути звуки кобзи та свистунів, і гурти тих, кому хотілося повеселитися, стали збиратися окремо від бажаючих тихо відпочивати.

— Пішли, Андрію, до музик, послухаємо, як козаки .грають, — запропонував Іван, і Андрій на знак згоди кивнув головою, швидко підхопився з трави.

Приєднались до ближнього гурту, де вже зібралися козаки з різних куренів і зацікавлено дивились, як четверо парубків весело витанцьовували під звуки музик, а їх, обступивши колом, підбадьорювали зіваки. Серед гурту побачили декількох знайомих козаків з Великокозирщини. Привітавшись із ними, приязно обнялися, бо під час походу рідко бачилися — не до того було. Тут стояв і Павло Гаркуша, який так виручив усіх під час переходу на Січ. Андрій підійшов, і вони обнялись, як брати. Потім весело привіталися з ними Мина, Конон, Гнат, Микита, які за цей час встигли якось змінитися: загострилися від недостатнього харчу носи, потемніла шкіра на вилицях, от тільки очі в усіх блищали весело та радісно.

— Які ви молодці, що сюди дійшли... Знаємо про ваші пригоди на Тясминських урочищах. Добре впоралися, по-нашому! — вітали їх.

Тут Санько Голота не витримав і весело знову розповів, як він своєчасно підміг Андрієві, а той обійняв свого рятівника і промовив:

— Тепер за мною буде... Як непереливки стане, кричи — прискочу негайно! От тільки Іван шкодує, що ти зарано прибув і він не встиг тих двох бусурманів переполовинити...

Тут хлопці стали поплескувати Івана по спині, промовляючи:

— Нічого, брате, ще бусурманів чимало буде у тебе. А тут ляхи, сучі діти, не дадуть сумувати!..

Потім зайшла розмова про похід та про те, що буцімто існує договір Хмельницького з татарами.

— Будемо воювати проти тих, на кого поведе батько Хмель! Усе одно всі вони на наших шиях сидять... Богданові видніше, кого бити! — промовисто зауважив Павло і додав: — А зараз нехай хтось із наших вийде на танець. Ану, Микито, вріж, не підведи нас!

Грай-грай! От закину Зараз ноги аж на спину, Щоб світ здивувався: Де такий козаченько взявся? Наварили ляхи меду, Та й не шумували: Гей, взяли собі Вкраїну, Та й не шанували. Ой ви, ляхи пикатії, Ляшки-недовірки, Годі вже вам панувати: Богдан зібрав козаченьків — Будете нас знати!

Уміли веселитися козаки і в своїх наспівах вже висміювали майбутнього ворога — ляха, що зазіхнув на козацькі та українські вольності, за що має заплатити кров’ю.

Потроху всі стали розходитися по місцях, і хлопці вирішили навідатись до своїх коней, що були прив’язані біля возів. Коні ніби чекали їх. Відмотавши повід, Андрій відпустив Орлика, а Іван — Гнідого до гурту коней біля річки.

Добре, що хлопці вчора рано вмостилися спати. Ще зорі світили по-нічному, півні не співали пробудження, а сотенні та десятники вже всіх підіймали на ноги. Швидко вишикувалися сотні, і козакам дали наказ разом з полком Мартина Пушкаря зайняти лісок побіля Сахнівки, що над річкою Россю.

Військо Пушкаря вже