Сергій Бут - «Аляска»

Здавалось увесь боксерський гнів Коми перемістився з кулака на обличчя. Довгоочікуване бажання помститися змішалося з відчуттям задавненої злості й палахкотіло червоним полум’ям на обличчі спортсмена. Азартний блиск у його очах видав Міхаелю спраглого за поєдинками боксера, і той негайно вирішив цим скористатися.

— Комо, друже… — зайшов здалеку Міхаель. — Наші брати потерпають від свавілля санітарів. Просто зараз ці потвори знущаються з наших друзяк, нехтуючи геть усі правила спортивної етики. Їм потрібен твій кулак, а нам — твоя перемога!

Кома, який нарешті вийшов зі свого звичного стану «відмороженості», уперше з часів шпиталізації відчув себе потрібним. Він із вдячністю глипнув на Міхаеля і кивнув на знак згоди.

Лампочка, що звисала з плафона у вигляді тарілки, кидала трапецію світла на масивне крісло внизу. Час від часу вона моргала мороком, потураючи верескливому небу, що збиралось розродитися грозою. Замикання в мережі спричиняло короткочасну темряву, поглинаючи крісло й того, хто в ньому сидів. В один із таких лячних моментів з кутка кімнати пролунав голос Чахлого:

— Ну ось, знову коротить. І хто ж тепер має лазити до щитової замість Шрека?

Голограма Чахлого, на яку скидався санітар у мерехтінні вольфрамової нитки, рушила до крісла.

— Ти не проспіваєш нам, Бемолю? — спитав Чахлий, схилившись над обличчям прив’язаного до крісла пацієнта.

Затишшя на небесах стабілізувало напругу, давши таку-сяку видимість інтер’єру, який здебільшого нагадував середньовічну катівню. Про останнє говорив масивний стілець та вмуровані в його підніжжя металеві пастки на диких звірів, які зубцями дивилися в припнуті ноги Бемоля; а також чорні ланцюги, що наче змії клубочилися між пастками. Навпроти сидів Бемоль. Його завзятість зникла, щойно він побачив знаряддя.

— Ну чого мовчиш, артисте? — сичав Чахлий. — Хто з вас стукач?

Попри гнітючу обстановку, голос санітара не залякав Бемоля.

— Я не знаю…

Категоричність пацієнта не надто розчарувала ката, здається, він очікував такої реакції.

— Нічого, зараз усе згадаєш. Приведуть твого напарника й розпочнемо.

Чахлий заложив руки за спину й колами заходив довкруж вільного стільця, обережно ступаючи між пасток. Не минуло й трьох кіл, як прочинилися двері й на порозі з’явився Прапор із Антоном. Від радості Чахлий заплескав у долоні й надзвичайно уїдливим тоном звернувся до Водолаза:

— Антохо, а ми на тебе чекаємо.

Чахлий поліз до кишені власного халата і, діставши газету, пояснив її роль:

— Кросворди будемо розгадувати — усі разом. Авжеж, Бемолю?

Долаючи страх, Бемоль звів очі на санітара. Тим часом Прапор посадив Антона навпроти Бемоля. Лікті Антона обвили міцні мотузки, які Прапор прив’язав до крісла, аби пацієнт не зміг завдати удару. Потім він схопив із підлоги ланцюги й пропустив їх крізь петлі обох пасток. Від натягу пастки розчепірилися назустріч Бемолевим ногам. Доки пацієнти спостерігали за маніпуляціями Прапора, його напарник підсунув Бемоля настільки близько до металевих пасток, що його ноги опинилися в пащеках капканів, напнутих ланцюгами. Один необережний рух — і металеві зубці зійдуться, розчавивши плоть пацієнта.

— Бери, — наказав Антонові Прапор.

Антон знітився. Незважаючи на втому і страх, він прекрасно усвідомлював відповідальність, яку намагався втелющити йому в руки санітар.

— Бери, інакше я відпущу, — Прапор позбавив Антона вибору.

Зціпивши зуби, Антон перебрав запропоновані йому металеві мотузки. Здоров’я Бемоля перебувало відтепер у його руках. Чахлий умостився поруч на металевий сейф і, дивлячись у газету, дав старт тортурам:

— Отже, перше запитання по вертикалі: для кого псих Бемоль збирав інформацію про стан справ у лікарні?

Пацієнт і допитувач зустрілися поглядами. Чахлий навіть повірив, що Бемоль от-от дасть щиру відповідь, нажаханий інквізиторськими умовами камери. Задля впевненості санітар поквапив пацієнта:

— Я слухаю.

Натомість Бемоль схилив голову. Чахлий не поспішав. Усе його єство упивалося ситуацією. Лікарня, що була для нього чи не рідною домівкою, давала йому владу над такими, як Бемоль і Антон, а коли зважити на протистояння, котре закінчилося для пацієнтів поразкою, він почувався вдвічі щасливішим.

— Гаразд, надамо слово напарникові, — провадив Чахлий. — Отже, перше запитання по горизонталі: що псих Антон шукав у головному корпусі лікарні?

Перемикання стрілок розмови на власну персону збентежило Антона. Провал їхньої операції не означав, що санітари обізнані стосовно її подробиць, тому пацієнт вирішив схитрувати:

— Хотів утекти.

— І що завадило? — не послаблював хватки Чахлий.

Завадили можливі докази щодо фальшування Павловичем діагнозів хворих і методи їх лікування, що, можливо, засвідчені на флеш-карті, яку Антон завбачливо передав Міхаелеві. Проте вголос, звісно, ніхто не збирався виказувати цієї інформації. Можливо, це ще стане в пригоді.

— Передумав, — збрехав Антон.

— А може, тебе тут щось тримає?

Голос санітара видався пацієнтові дуже підозрілим, та й очі надто примружилися. Антон наважився підвести погляд і подивитися просто в холодні зіниці Чахлого. Вони палахкотіли таємничістю.

— Не хочеш поділитися з нами власними секретами? — гаркнув кощавий санітар.

Навантажений ланцюгами, Антон дістав іще один клопіт. Мозок заворушився, шукаючи належної відповіді, але нічого путнього на гадку не спадало.

— Ні, просто передумав.