Олєґ Панфілов - Антирадянські історії

На думку автора, нікому не відомого Антона Антошкіна (у «МК» усього три статті за його підписом за серпень 2004 року), дуже схожі — і біографії, і вчинки.

Що таке інформаційна війна, російська преса добре знає практично з перших днів своєї «незалежності». Точніше, можливо, перші два-три роки в часи перебудови радянські журналісти дуже прагнули стати сучасними — створювали нові газети і журнали, багато писали про злочини КПРС і КДБ. Ті ж, у відповідь, не здавалися, й незабаром у газетах і на перебудовному телебаченні почали з’являтися «компромати».

Що таке справжня інформаційна війна, російська преса відчула з початком першої чеченської війни. Спецслужби і генерали почали несамовито брехати й вигадувати «інформацію», що мала створити сприятливу для них ситуацію. Щоб і в Кремлі повірили, і суспільство не особливо відверталося від «захисників» Батьківщини, воєнні дії якої порушували свою ж Конституцію.

Тоді за два неповні роки першої війни в Ічкерії ми зібрали величезну кількість матеріалу, який свідчив про те, що офіційні джерела брехали щодня і багато разів на день. Інколи спростування надходили того самого дня, частіше — наступного, але майже завжди брехня оберталася конфузом.

Друга війна піднесла чи не найбільше сюрпризів. Кількість брехні, що вивалювалася на стрічки інформаційних агентств і в репортажах телеканалів (уже всі — державні), здається, відповідала кількості кілограмів полковника Ільї Шабалкіна, який сумлінно гладшав, а невдовзі став генералом. Генерал від пропаганди живе у Ханкалі, але готовий коментувати все, навіть події, що, здавалося, зовсім не входять у сферу інтересів федерального угруповання в Ічкерії.

Хто вигадував історії, пов’язані з Грузією, невідомо, але вони стали «шедеврами» в російсько-грузинській інформаційній війні.

28 серпня 2002 року урядова «Российская газета» опублікувала сенсаційний матеріал про те, що в недавньому інциденті на півночі Грузії, коли бомбардуванню було піддано гірську ущелину і загинула одна, а поранено кілька осіб, винні самі грузини. Газета із посиланням на неназване джерело в Міністерстві оборони Грузії повідомила: гори бомбив грузинський літак, пілотований «лейтенантом Ґеоргієм Рустелі».

У статті «Российской газеты» не було названо жодного реального джерела, що підтверджувало б факт бомбардування грузинами власної території. Не було наведено жодного коментаря російських фахівців, які могли б підтвердити чи спростувати дані анонімного грузинського джерела.

Єдиним «доказом» автора «Российской газеты» була та обставина, що грузинський літак нібито був перефарбований: на хвіст і крила було нанесено символіку російських військових літаків. Проте у статті нічого не говориться про те, навіщо потрібно було перефарбовувати літак, якщо бомбардування, за даними місії ОБСЄ, відбувалося близько п’ятої години ранку, коли і на землі ще важко побачити деталі, тим паче в повітрі на великій швидкості.

У цієї публікації «Российской газеты» є інше дивацтво — автор. Під іменем «Боріс Алєксандров» у газеті за 1999–2000 роки було опубліковано лише 9 статей.

Перша — 9 червня 1999 р. — відповідь захисникам Боріса Бєрєзовского, написана у стилі радянської контрпропаганди.

Друга — 13 жовтня 1999 р. — про корупцію в Міністерстві оборони.

Третя — 12 січня 2000 р. — про те, як телекомпанії брешуть, неправильно показуючи дії російських військ в Ічкерії.

11 лютого 2000 р. «Боріс Алєксандров» був помічений як автор допису «Хто розігрує «карту Бабіцкого»?»

12 квітня 2000 р. опубліковано наступний шедевр контрпропаганди — допис «ПАРЄ нам друг, але істина дорожча».

16 червня 2000 р. — відповідь під заголовком «Ґусінскій на дзвінки не відповідає».

Статті схожого змісту були опубліковані 28 червня, 29 вересня, 9 грудня.

Найімовірніше, «Боріс Алєксандров» або псевдонім, під яким ховається журналіст «Российской газеты», або співробітник спецслужб, один із тих, хто зі службових обов’язків пише контр-пропагандистські статті. Принаймні апеляція «Боріса Алєксандрова» до термінів військової техніки свідчить про певне знання специфіки теми. Як Антон Антошкін із «МК»…

Найцікавішим виявився пошук інформації про цей випадок в інших джерелах. З’ясувалося, що «Российская газета» була не першою. Днем раніше на сайті www.utro.ru була опублікована стаття редактора відділу політики Алєксандра Аґамова і військового оглядача Олєґа Пєтровского під назвою «Бомбометання під чужим прапором». Саме на сайті були наведені «деталі» інциденту: названі імена «лейтенанта Ґеорґія Рустелі», інженера або механіка Важі Тодії, номер літака і відомості про те, як він був перефарбований. Щоправда, «Российская газета» не згадала сайт www.utro.ru, видавши свою статтю як ексклюзивний матеріал, а це викликає підозру, що «ексклюзив» був отриманий з одного й того самого джерела.

Подальший пошук деталей «грузинської історії» виявив, що 29 серпня ще дві газети — «Независимая газета» і «Новые известия» — опублікували повідомлення про «лейтенанта Рустелі», супроводжуючи їх іронічними коментарями і спростуваннями грузинської сторони. Інші газети — «Комсомольская правда», «Труд» і дві державні — «Красная звезда» і «Парламентская газета» — опублікували статті у ствердному, безапеляційному тоні, неначе їхні кореспонденти самі бачили грузинський літак, змогли з кількасотметрової висоти побачити, що літак перефарбований, а також на льоту запитати пілота про те, як його звуть. В інтерв’ю радіостанції «Эхо Москвы» заступник головного редактора газети «Новые известия» Сєрґєй Аґафонов нарешті сказав, що в Грузії такого прізвища як «Рустелі» взагалі не існує. Це підтвердив в інтерв’ю агентству РІА «Новости» радник посольства Грузії в Москві Теймураз Ґамцемлідзе. Крапку в цій історії поставили співробітники місії ОБСЄ в Грузії, які офіційно підтвердили факт бомбардування літаками, що прилетіли з півночі, тобто з боку Росії.

Через два дні світова преса зіткнулася з черговим «шедевром» — появою на полі бою російсько-грузинської інформаційної війни ще одного героя — вівчаря Теладзе.

30 липня російські ЗМІ повідомили про те, що грузинсько-російський кордон перейшов громадянин Грузії Автанділ Теладзе, який повідомив спецслужби про перехід чеченських бойовиків із Панкіської ущелини. Вочевидь, інформаційним приводом для появи вівчаря став казус із повідомленням про «льотчика Рустелі», і спецслужбам необхідний був вагомий доказ того, що чеченці справді переходять російсько-грузинський кордон із Панкісі.

У ранковому випуску новин телекомпанії ОРТ ведучий програми запропонував телеглядачам такий текст: «Чеченські бойовики не полишають спроб проникнути на територію Росії з Панкіської ущелини Грузії. В Ітум-Калінському районі Ічкерїї бої з бандою Ґелаєва точаться від суботи. «Интерфакс» повідомляє, що сьогодні вночі операція з ліквідації бойовиків тривала». Потім у репортажі Романа Дєрпіняна були наведені слова Сєргєя Ястржембского, який заявив,