Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

рішення виявилося так само революційним, як рішення Google зробити свою платформу Google Maps відкритою. Система GPS була вже не просто додатком, а платформою, яка спричинила хвилю інновацій у приватному і державному секторах, а також створила ринок, що нині сягає понад 26 мільярдів доларів159.

Ініціатива Gov 2.0 стала чимось більшим за спробу вивести державні органи в соціальні мережі. У Вашингтоні заговорили про те, чого може досягнути США, коли влада функціонуватиме як платформа, де кожний будує свої «споруди».

 Центральний парк у Нью-Йорку та App Store

Із важливими проектами участь держави творить дива. Дослід­ницький проект Ларрі Пейджа і Сергія Бріна в Стенфорді, що привів до створення Google, фінансувала Цифрова бібліотека Національного наукового фонду США. Якби фонд був інвестором, а не просто виділив грант на суспільно важливу діяльність, мав би прибуток, більший за свій бюджет. Ринкова вартість Google нині перевищує загальну суму, що фонд отримав від платників податків із часів свого заснування 1952 року160.

Зрештою, інтернет починався з проекту, який фінансувала держава. Свого часу вона виділила кошти і на мережу автомагістралей Interstate Highway System; і на перший комп’ютер та інтегральну схему пам’яті, що подарували нам Кремнієву долину; і на дослідження, що уможливили появу Siri та безпілотних автівок. Велику частину капіталу для сміливих проектів Ілона Маска (електромобілі, сонячні панелі на дахах і космічний туризм) теж забезпечила держава161.

Однак держоргани-платформи — це дещо більше за фінансування науково-дослідних ініціатив. Як би велося нашим містам без транспорту, водогону, електроенергії, вивозу сміття та інших послуг, що містяни приймають як належне? Так само як операційна система створює сервіси для додатків, держава виконує функції, які сприяють приватному сектору. Ця система добре простежується на місцевому рівні, де держава безпосередньо взаємодіє з громадянами.

Якось восени 2016-го я був у Нью-Йорку і подався на ранкову пробіжку в Центральний парк. Сонечко, краса неймовірна! Цікаво було спостерігати, як ньюйоркці проводять час у парку. Стільки бігунів і велосипедистів на доріжках! Деякі сиділи собі мовчки на лавочках і насолоджувалися світанком. Деякі вигулювали собак...

Того понеділкового ранку парк виглядав чистим, а пробігши повз доглядачів паркової території, я зрозумів чому. Не ньюйоркці доглядають за парком — для цього є спеціальна служба. Для мешканців оазу природної краси в центрі мегаполіса приводить до ладу держава. Щороку в парку відпочивають 42 мільйони відвідувачів162.

Під час пробіжки я мимоволі порівняв парк з усім, що державна влада робить для громадян. Наші автошляхи, залізниці, водопровідні і водостічні системи, загальнодоступна електроенергія, опалення й телекомунікації, школи, пожежна безпека, захист від повеней, боротьба зі злочинністю й оборона від зовнішніх ворогів, верховенство права тощо. Знаю, більшість послуг коштують більше, ніж треба, та й задовольняють менше потреб, аніж могли б. Деякі разюче суперечать американським цінностям: не обходиться без таких прикрощів, як жорстоке ставлення поліції до представників іншої раси, безглузді війни, верховенство права лише для багатих і могутніх тощо. Та все ж не можу не тішитися тим, що державні органи таки слугують платформами, на яких побудована економіка й су­спільство, і не проводити паралелі з iOS та App Store — платформами смартфонової економіки.

Колись мене бентежило, що Linux-спільнота нехтує інтернетом. Так само я дивувався, чому шанувальники платформ Кремнієвої долини критикують владу за ті самі дії, що вважаються нормою для Google, Facebook, Amazon чи Apple. Питання не в тому, чи доцільні ці дії для влади, а в тому, як допомогти владі ефективніше виконувати обов’язки платформи.

Ми вже говорили про те, що «насичений ринок» — головна вимога до будь-якої платформи. Та створити його нелегко. На «насиченому ринку» мають бути виробники (у випадку Apple, розробники додатків) та споживачі. У галузі смартфонів Apple та Google побудували «насичені ринки», а от Microsoft, незважаючи на колишні успіхи, не спромоглася. Замало покупців придбали телефони Microsoft, що з’явилися на ринку надто пізно; у розробників не було стимулу створювати нові додатки для Windows Mobile, а це своєю чергою переконало покупців, що краще купувати телефони іншого бренда.

Чи доцільні тут паралелі з державою? У її випадку, «насичений ринок» — це економіка, що процвітає. Нам хочеться вірити, що «ринок» формується сам собою, але існування бідних густонаселених країн, багатих на природні ресурси, та розвинених країн, які не мають ані ресурсів, ані великого населення, свідчить: треба вміти будувати економіку, що процвітає.

Якщо технологічна платформа мусить шукати користувачів, то держава-платформа їх уже має вдосталь — це її населення. Коли бракує людей чи ресурсів, країні доводиться шукати їх за кордоном, та здебільшого достатньо місцевих мешканців для розкрутки ефективного ринку із належною кількістю споживачів та виробників продуктів і послуг.

Заможні країни можуть дати бідним важливий урок: якщо в населення бракує грошей на пропоновані місцевими чи закордонними виробниками товари і послуги, державі не розбагатіти. Такий ринок — незбалансований. Від цього й потерпає сучасна економіка: у країнах із повільним зростанням матеріальні блага зосереджені в руках нечисленної еліти і бракує покупців для товарів і послуг, що могли би бути на ринку. Коли нездорова економіка існує надто довго, ринок зазнає краху. Виробники товарів і послуг переходять на інші ринки. Держави переживають злети і падіння, так само як технологічні платформи.

Для того щоб розкрутити й не втратити ефективний ринок, потрібна надійна участь держави. У книжці «Погані самаритяни» (Bad Samaritans) корейський економіст Ха-Джун Чхан розповідає, як завдяки централізованій економіці і цільовим інвестиціям у певні підприємства Південна Корея побудувала високоуспішну економіку. «Корея — один із найбідніших регіонів у світі. На той час, коли я народився (це було 7-го жовтня 1963 року), нас усі жаліли, — пише автор. — А нині я громадянин однієї з найзаможніших у світі держави... За 40 із гаком років мого життя у Південній Кореї стався такий матеріальний прорив, що я ніби британський пенсіонер, який народився за Ґеорґа III»163. Неймовірна трансформація в країні пояснюється насамперед тим, що держава втручалася в економіку, підтримувала молоді підприємства й спорудила таку собі драбину, якою країна прямувала вгору