Оля Зубарєва - Наші дракони вбивають нас

на розлучення. Останніми її словами було те, що вона жила зі мною лише через гроші. Мені здається: це справедлива плата за те, що я користувався нею, як рятівним колом, аби не втонути у порожнечі.

Вона відсудила у мене все до останньої сорочки, а я не сильно протестував.

Опинившись на вулиці без засобів для існування, злидарючи та голодуюючи, я вперше почуввався вільним і, ти не повіриш, щасливим. Зараз я насолоджуюсь життям та кохаю свою любку, окрім цього кохання ми не маємо нічого…

Олеся вперше за цей час відчула відразливий запаз, що оточував Микиту.

— Рада була знайомству, — попрощалася Олеся фразою, яку зазвичай говорять, жадаючи нарешті спекатися надокучливого товариства. Олеся відчула якийсь тягар у грудях, ніби Микита передав ій частину свого болю, який його атрофофані нерви припинили відчувати.

ГЛАВА 7

Олеся подзвонила у двері Андрія. Ніхто не відчинив.

— Заходьте, — почулося з середини. Олеся причинала двері і, пройшовши коридор, зайшла до кімнати з ліжком і кактусами, де працював Андрій.

— Вишні цвітуть… — задумливо сказала Олеся.

— Я не бачив, — сухо констатував хлопець

— Коли ти в останнє бував на свіжому повітрі?

— Щовечора я виходжу на балкон.

Олеся почула якусь млявсть. Повітря кімнати були застояним та викликало одурманення від всього декількох неглибоких вдихів.

Олеся настіж відчинила вікно.

— Як тут душно, — сказала вона стяшнувши светрика і залишилася лише в бюстгальтері.

Олеся почала цілувати Андрія в шию.

— Ти любиш мене?

— Ні.

— Ти впевнений?

— На всі сто.

— А зможеш закохатися в мене хоч би на мить? — Олеся цілувала кожен міліметр обличчя Андрія, оминаючи губи.

— Навіщо? Це ж буде не щиро.

— Мені так хочеться.

Атоми двох, намить возз’эднавшись в єдине ціле, утворивши єдиний організм, розлетілись усією кімнатою, заповнивши усі щилини, ховаючись під ліжком. Простір навколо них пульсував і здригався. Спалаху, що виникає при ввімкненні лампи вистачило б, аби все злетіло у небо. Андрій з Олесею не торкалися кінчиками пальців ніг хмар, вони спустилися у підземелля Пекла. Вони перетворились на шарову блискавку, суцільну електрику форми людських тіл. Лікті, зап'ястки, коліна, душі злилися. Здавалося тепер ніщо не здатне розз'эднати їх. Але вони почали віддалятися одне від одного, ніби щось невидиме тянуло їх в протилежні боки як тільки лампочка на стелі замигала, затріскотіла і розірвалась, розсипавши по всій кімнаті тисячі мертвих частин. У цей час Олеся, подібно лампі, розпалася на мільярди частин, які вже неможливо було склеїти докупи.

Вона заплющила очі, відчуваючи руку Андрія біля серця, коли відкрила — виявила, що у кімнаті вона одна. Олеся повільно, ніби підбираючи правильні кроки, пішла на кухні. На підлозі лежав Андірй. Увесь в рваних ранах, ніби його тіло драла зграя левів, з обпеченною шкірою, ніби його обшпарили окроком. Кроваве місиво було абсолютне не схоже на те прекрасне тіло, котре вона щойно цілувала.

ГЛАВА 8

Скорбота, що оповила Анему, повисла у повітрі. Золоті Дракони відчайдушно намагалися віднайти ту зірку, ту галактику, в яку потрапила душа Уляни, але марно.

— Невже ми більше не зустрінемо її? — з відчаєм запитав у Наймудрішого Франка.

— Якщо вона захоче — сама прийде до нас. Марно шукати її простором, вона напевно зараз там, де віднайшла спокій.

— Чому вона не прийшла в Анему, вона так любила цей край? — Франко плакав від нерозуміння.

— Гадаю, в неї були на те свої причини.

Анема сьогодні зустрі свою давню подругу — жалобу. В останнє вони зустрічалися в роки війни з Червоними. Зараз же, померла та, хто оживив цю Землю, хто дав їй шанс на оновлення. Анема відчувала, що цього вечора сталося жахливе, їх світ починав змінюватися. Раз на сторіччя обов’язково стаються зсуви просторів. На землі вони знаходять відображення у політичних та економічних кризах. Дракони відчували, як їхній простір починав деформуватися, змінювати свою сутність. Жоден Дракон цього вечора не покинув свою печеру: усі намагалися нестямно знайти Душу Уляни, дзнатися куди вона помандрувала. Але вона зникла безслідно, не залишивши навіть відбитків аури.

— Люди часто говорять про Бога, Наймудріший, чи можливо таке, що вона потрапила до нього?

— Цілком можливо, проте поки що нам про його царство не відомо нічого.

— Ми маємо її віднайти! Вона оживила своєю Душею цю Землю, вона пожертвувала багато чим, задля її збереження. Вона має право віднайти вічний спокій в країні Драконів.