Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

- Побудеш там і починаєш забувати, хто ти. Життя втрачає сенс. Я тілько мріяв померти уві сні... Коли мене випустили, я ніби знову си народив, ніби в потічку скупався, мені ще ніколи не було так файно. А ті дементори, до речі, не хтіли мене відпускати.

- Але ж ти був не винний! - здивувалася Герміона.

Геґрід пирхнув.

- Думаєш, їх то цікавит? Доки вони там мают кілька соток людей, щоб висмоктувати з них усю радість, їм наплювати, хто винний, а хто ні.

Геґрід мовчки втупився в кухоль, а тоді тихенько додав:

- Хтів відпустити Бакбика... най би собі десь полетів... Але як пояснити гіпогрифови, що йому треба знайти схованку? І я... я... боюся порушити закон... - Він глянув на друзів очима, повними сліз. - Не хочу знов потрафити в Азкабан.

*

Хоч відвідини Геґріда були й не дуже радісні, але вони вплинули на Гаррі саме так, як на це сподівалися Рон і Герміона. Він, звичайно, не забув про Блека, але тепер гаряче готувався допомогти Геґрідові виграти суд. На другий день вони втрьох пішли в бібліотеку, і принесли в порожню вітальню цілу гору книжок, які могли знадобитися для захисту Бакбика. Перед палаючим каміном вони гортали сторінки запорошених фоліантів, де описувалися найвідоміші суди над хижими звірями. Час від часу, натрапивши на якусь цікавинку вони перемовлялися.

- Ось тут є дещо... судовий розгляд 1722 року... але гіпогрифа визнали винним... фу-у, гляньте, що з ним зробили...

- А може, це знадобиться: 1296 року на когось напав мантикор, і його навіть не затримали... ой... ні... не затримали тому, що всі боялися до нього підійти.

А замок тим часом прикрашали до Різдва, незважаючи на те, що милуватися розкішними прикрасами було майже нікому. У коридорах висіли гірлянди гостролиста й омели, лицарські обладунки сяяли загадковим світлом, а у Великій залі виблискували золотистими зірками дванадцять різдвяних ялинок. Коридори просякли спокусливими ароматами святкових наїдків, навіть Скеберс вистромив носа з Ронової кишені і ласо принюхувався.

Різдвяного ранку Рон кинув у Гаррі подушкою і розбудив його.

- Агов! Дарунки!

Гаррі нап'яв окуляри і примружився, щоб краще розгледіти в напівтемряві купку дарунків біля свого ліжка. Рон зі своїх уже здирав обгортки.

- Ще один светр від мами... і знову темно-бордовий... глянь, ти теж, мабуть, отримав светра.

Рон не помилився. Місіс Візлі прислала Гаррі яскраво-червоного плетеного светра з ґрифіндорським левом на грудях, а ще солодких пиріжків, різдвяного торта й коробочку грильяжу. Відсунувши це все, Гаррі побачив на підлозі довгий тонкий пакунок.

- Що це? - поцікавився Рон, тримаючи в руках нові темно-бордові шкарпетки.

- Не знаю...

Гаррі розірвав обгортку і зойкнув - на простирадло випала розкішна, блискуча мітла. Рон упустив шкарпетки і зіскочив з ліжка.

- Не може бути!!! - аж захрип він з подиву.

Це була «Вогнеблискавка», та сама омріяна «Вогнеблискавка», милуватися якою Гаррі ходив щодня, коли мешкав на алеї Діаґон. Він узяв мітлу в руки. Відчув, як вібрує держак, і відпустив його. Мітла повисла в повітрі якраз на такій висоті, щоб зручно було сідати. На кінці держака золотів реєстраційний номер, а березові прутики були гладесенькі і обтічні.

- Хто її тобі прислав?

- Глянь, може, там є картка, - попросив Гаррі.

Рон роздер обгортку.

- Нема. Господи, і хто це вгатив у тебе стільки грошей?

- Ну-у... - сказав ошелешений Гаррі, - б'юся об заклад, що не Дурслі.

- А може, Дамблдор? - припустив Рон, що очманіло крутився довкола «Вогнеблискавки». - Колись він отак без підпису прислав тобі плащ-невидимку...

- Але то був батьків плащ, - засумнівався Гаррі. - Дамблдор просто мені його передав. Він не став би витрачати на мене сотні ґалеонів. Він не може дарувати учням такі шикарні речі...

- Тому він і приховав, що це від нього! - доводив своє Рон. - Щоб, бува, якийсь придурок типу Мелфоя не звинуватив директора, що він має своїх улюбленців. О-о, Гаррі... - розреготався раптом Рон, - уявляєш, коли Мелфой побачить тебе на цьому! Та він вкаляється від заздрості! Це ж мітла міжнародного рівня!

- Я просто не вірю, - шепотів Гаррі, проводячи рукою по «Вогнеблискавці». - Хто...?

Рон так реготав, уявляючи Мелфоя, що аж упав на Гарріне ліжко.

- А я знаю хто! - озвався Рон, стримуючи сміх. - Це міг зробити Люпин!

- Що? - зареготав у відповідь Гаррі. - Люпин? Якби він мав стільки грошей, то купив би собі для початку нову мантію.

- Це так, але він тебе любить, - не поступався Рон. - Його тут не було, коли розбився твій «Німбус», але він, мабуть, про це почув і купив тобі на Діаґоні «Вогнеблискавку»...

- Як це його тут не було? - здивувався Гаррі. - У день матчу він хворів.

- Так, але в шкільній лікарні його не було, - пояснив Рон. - Я тоді там чистив нічні горщики. Пам'ятаєш Снейпове покарання?

Гаррі насупився.

- Не уявляю... Люпинові така мітла не по кишені.

- Чого це ви тут регочете?

На порозі стояла одягнена в халат Герміона з роздратованим Криволапиком на руках. На котячій шиї висів разочок блискіток.

- Не пускай його сюди! - Рон поспіхом хапнув з ліжка Скеберса і запхав його в кишеню своєї піжами. Та Герміона його не слухала. Вона кинула Криволапика на порожнє Шеймусове ліжко і з роззявленим ротом втупилася у «Вогнеблискавку».

- Ой, Гаррі! Хто ж тобі це прислав?

- Якби ж я знав, - відповів Гаррі. - Там не було ні вітальної картки, ні чогось іншого.

На його превеликий подив, Герміона спохмурніла й закусила губу.

- Що з тобою? - здивувався Рон.

- Не знаю, - повільно мовила Герміона, - але все це трошки дивно. Це ж, здається, досить добра мітла, правда?

- Та це ж найкласніша модель! - обурено пояснив Рон.

- Отже, вона дуже дорога...

- Дорожча за всі слизеринські мітли разом узяті!

- Ну... і хто ж міг прислати Гаррі таку дорогу річ і навіть не назватися? - запитала Герміона.

- Кого це цікавить? - нетерпляче сказав Рон. - Слухай, Гаррі, даси спробувати? Можна?

- Я не вважаю, що на цій мітлі можна літати! - різко сказала Герміона.

Гаррі й Рон глянули на неї.

- А що ж Гаррі з нею робити - підлогу підмітати? Але відповісти йому Герміона не