Люсі Мод Монтгомері - Джейн з Ліхтарного Пагорба

— Це не Сніжок, — сказала бабуся. — Це кішка.

Судячи з бабусиного тону, кішка — це щось ганебне.

Завдяки іншому оголошенню в довідковому бюро вони розшукали власника кішки і більше персидські коти на Веселій, 60 не з’являлися. Джейн відмітила грудень, майже проминув січень. Новини з Ліхтарного Пагорба далі були прецікавими. Всі їздили на ковзанах… на ставку або на маленькому круглому і оброслому деревами ставочку за Кутом…; Дранка Сновбім під час різдвяного концерту була королевою і носила зубчасту корону з бляшанки; дружина нового пастора вміє грати на органі; маля Джиммі Джона з’їло геть-усі квіти з різдвяника місіс Джиммі Джон, одну за одною; місіс Малий Доналд на різдвяну вечерю мала індика, — Джейн пам’ятала того величного білого індика з червоними коралями і удостоїла його жалісного прощання; дядько Гробовик зарізав свиню матусі Мін і матуся Мін послала татові печеню; матуся Мін почала вигодовувати нову свинку, — гарнісіньке рожеве поросятко точнісінько як церковний староста Томмі; собака містера Спрага з Кута покусав і видер око собаці містера Лоні і містер Лоні збирається подати на нього до суду; місіс Ангус Скатербей, чоловік якої помер у жовтні, розчарована результатом…, кажуть, що вона жалілася: «Бути вдовою не так весело, як я собі думала»; Шервуд Мортон пішов до хору і адміністрація мусила позабивати додаткові цвяхи, щоб укріпити дах…, Джейн підозрювала, що цей жартик вигадав Метровий Крок; з пагорбу Великого Доналда чудово з’їжджати на санках; її тато завів нового пса, білого товстуна на кличку Булька; її герань чудово цвіте… «а я не можу її бачити», — гірко думала Джейн; Вільям МакАлістер побився з Томасом Кравдером, бо Томас сказав, що йому не подобалися б Вільямові вуса, якби він запустив вуса; вони мали срібну відлигу… Джейн одразу ж її собі уявила… крижані коштовності…, кленові дерева такі гарні, аж неземні…, у саду стебла трави пробивають снігову кірку, наче кришталеві списи; Метровий Крок закольматажив… що це, з ласки Божої, означає? — вона мусить про це довідатися наступного літа; зі свинарника містера Сновбіма здуло дах… «якби він добре прибив гребеневий брус, як я йому казала, то цього б не сталося», — моралізаторським тоном відмітила Джейн; Боб Вудс впав на пса і пошкодив спину… собі чи псові?… Карвей Сновбім мають видалити мигдалини і вона через це зазналася; Джейбіз Гіббс наставив пастку на скунса, а впіймав свого кота; дядько Гробовик влаштував для приятелів устричну вечерю; дехто каже, що місіс Алек Карсон з Кута матиме нову дитину, а дехто каже, що ні.

Що Весела, 60 могла протиставити кольору і смаку таких новин? Джейн відмітила січень.

Лютий видався штормовим. Коли по Веселій із завиванням мчали вітри, Джейн проводила вечори, заглибившись у каталоги насіння і вибираючи, що тато мав посадити навесні. Любила читати описи рослин і уявляла собі рівні їх ряди на Ліхтарному Пагорбі. Переписала всі найкращі рецепти Мері, щоб приготувати їх влітку для тата…, для тата, що у цю мить, напевно, сидить у затишку біля каміна, двійко щасливих собак згорнулися калачиком біля його ніг, а надворі шалена біла ніч замітає все хуртовиною. Джейн відмітила лютий.

32

Відмітивши березень, Джейн прошепотіла:

— Ще два з половиною місяці.

Життя на Веселій, 60 та у Сент-Агата йшло звичною колією. Настав Великдень і тітка Гертруда, яка впродовж усього Великого Посту утримувалася від споживання цукру, знову собі його дозволила. Бабуся купила для мами чудовий весняний одяг, але здавалося, що мама доволі до нього байдужа. А Джейн щоночі чула поклик Острова.

Одного негожого дощового ранку в кінці квітня прийшов лист. Джейн, яка вже кілька тижнів чекала того листа і починала дещо непокоїтися, віднесла його мамі з виразом обличчя, як

У того, хто отримав добру вість

З вітчизни після довгої розлуки

Взявши того листа, мама зблідла, а бабуся почервоніла.

— Знову лист від Ендрю Стюарта? — спитала бабуся, вимовляючи це ім’я так, наче губи від нього вкривалися пухирями.

— Так, — тихо відповіла мама, — Він… він пише, що Джейн Вікторія мусить повернутися до нього на літо…, якщо хоче. Вона може вибрати сама.

— Тоді, — сказала бабуся, — вона не поїде.

— Звичайно ж, ти не поїдеш, люба?

— Не їхати! Але ж я мушу! Я обіцяла, що повернуся, — скрикнула Джейн.

— Твій… твій батько не вимагає від тебе дотримання обіцянки. Він виразно пише, що ти можеш вибрати, як забажаєш.

— Я ХОЧУ повернутися, — сказала Джейн. — Я повертаюсь.

— Кохана, — благально сказала мама, — не їдь. Минулого літа ти дуже від мене віддалилася. Якщо поїдеш знову, я ще більше тебе втрачу.

Джейн втупилася у килим на підлозі, а її губи щільно стулилися в тонку лінію, що зробило її дивно схожою на бабусю.

Бабуся взяла в мами лист, продивилася його і глянула на Джейн.

— Вікторіє, — сказала вона, доволі лагідно, як для бабусі, — я вважаю, що ти не достатньо обдумала цю справу. Вже не кажу про себе… я ніколи не очікувала подяки… але ж ти повинна рахуватися з бажаннями матері. Вікторіє, — бабусин голос порізкішав, — будь така люб’язна і дивись на мене, коли я з тобою розмовляю.

Джейн глянула на бабусю…, дивилася їй просто в очі, вперто, не здригаючись. Здавалося, бабуся з усіх сил намагається стриматися, що було для неї незвичайним. Як і раніше, говорила лагідним тоном.

— Я не казала про це раніше, Вікторіє, але якийсь час тому вирішила, що цього літа візьму тебе з мамою до Англії. Ми проведемо там липень і серпень. Я певна, що тобі сподобається. Я вважаю, що вибираючи між літом в Англії та хатчиною в селі на Острові П.Е., навіть ти не вагатимешся.

Джейн і не вагалася.

— Дякую, бабусю. Дуже мило з твого боку запропонувати мені таку прекрасну подорож. Я впевнена, що вам з мамою сподобається. Але я волію Острів.

Навіть місіс Роберт Кеннеді зрозуміла, що вона переможена. Але не могла прийняти поразку з гідністю.

— Ти успадкувала впертість від свого батька, — сказала вона, а її обличчя спотворив гнів. Якусь мить вона виглядала немов дуже сварлива стара відьма. — Ти з кожним днем стаєш все більше схожою на нього…, маєш його підборіддя.

Джейн була задоволена зі своєї впертості, хоч би від кого успадкованої. Тішилася, що виглядала як тато…, тішилася, що мала підборіддя як у нього. Але не хотіла, щоб мама плакала.

— Не марнуй сліз, Робін, — сказала бабуся, зі зневагою відвертаючись від Джейн. — Це в ній пробивається Стюартівський характер…, ти ж не можеш чекати нічого іншого. Якщо вона воліє