Айзек Азімов - Фундація

Комдора затамувала подих і витягнула руки. Вона обережно торкнулася намиста й знову ахнула.

Комдор задоволено потер руки й сказав:

— Можете вдягнути це сьогодні ввечері, і я дістану вам ще. А тепер помовчте.

Комдора замовкла.

7

Джейм Твер метушився та човгав ногами. Він сказав:

— Чого це ви скривилися, як середа на п’ятницю?

Гобер Меллоу виринув зі своїх роздумів.

— Скривився? Хіба?

— Щось, мабуть, учора сталося. Я маю на увазі, крім цього бенкету. — І з раптовою переконаністю додав: — Меллоу, у нас проблеми?

— Проблеми? О ні. Зовсім навпаки. Насправді в мене таке відчуття, ніби я збирався вибити двері всією вагою і побачив, що вони відчинені. Надто вже легко нас пускають на цей сталеливарний завод.

— Підозрюєте, що там якась пастка?

— О, заради Селдона, не будьте таким мелодраматичним. — Меллоу стримав своє роздратування й невимушено додав: — Просто те, що нам легко дозволили туди зайти, означає, що там немає на що дивитися.

— Ядерна енергія, так? — розмірковував Твер. — Я вам от що скажу. Немає жодних доказів того, що тут, на Кореллі, хоч десь використовують ядерну енергію. Їм було б дуже важко замаскувати всі характерні сліди використання такої фундаментальної технології.

— Ні, Твере, якщо її тільки почали застосовувати й користуються лише у військових цілях. Тоді її можна побачити лише на верфях і сталеливарних заводах.

— Тож, якщо ми її не виявимо, то…

— Тож її в них немає або вони її не показують. Підкиньте монетку, щоб угадати, або напружтеся й подумайте.

Твер похитав головою.

— Я хотів би бути з вами там учора.

— І я хотів би, щоб ви там були, — холодно сказав Меллоу. — Мені б не завадила моральна підтримка. На жаль, умови диктував комдор, а не я. А зараз, схоже, до нас приїхав королівський автомобіль, щоб відвезти нас на сталеливарний завод. У вас є ці прилади?

— Так, усі.

8

Сталеливарний завод був великий; у ньому відчувався занепад, який не могли приховати жодні поверхові ремонти. Зараз він був порожній і навдивовижу тихий для прийому таких гостей, як комдор та його почет.

Меллоу недбалим ривком підняв сталевий лист, що лежав на двох опорах. Він узяв інструмент, що простягнув йому Твер, і схопився за шкіряну ручку всередині свинцевої оболонки.

— Цей інструмент небезпечний, — сказав він, — але не більше, ніж циркулярна пила. Вам просто потрібно тримати пальці подалі.

Говорячи, він провів соплом інструмента вздовж сталевого листа, що відразу ж безшумно розвалився на дві частини.

Усі одночасно відстрибнули назад, і Меллоу засміявся. Він підняв одну з половинок і підпер її коліном.

— Ви можете налаштувати довжину різання з точністю до сотої дюйма, і дводюймовий лист можна буде розрізати так само легко, як і цей. Якщо ви точно витримали товщину листа, то сталь можна покласти на дерев’яний стіл і розрізати метал, не залишивши жодної подряпини.

З кожною його фразою атомний ніж рухався, відрізаючи від листа нові шматочки сталі, що летіли крізь усю кімнату.

— Отак, — сказав він, — можна знімати стружку зі сталі. — Він пройшовся соплом назад. — Або, наприклад, у вас оця площина. Ви хочете зменшити товщину листа, згладити нерівності, видалити корозію? Дивіться!

Від іншої половини листа відлетіла тонка прозора плівка завширшки спочатку шість, потім вісім, потім дванадцять дюймів.

— Або вам треба просвердлити отвір? Принцип той самий.

Тепер вони юрмилися навколо нього. Це був якийсь фокус, якась таємна магія, вистава, перетворена на активне нав’язування товару. Комдор Аспер крутив у руках шматочки сталі. Високопоставлені урядовці ставали навшпиньки, заглядаючи один одному через плече й шепотілися між собою, тоді як Меллоу пробивав гарні круглі отвори в сталі дюймової товщини, торкаючись її своїм ядерним дрилем.

— І ще одна демонстрація. Принесіть хтось два коротких обрізки труби.

Почесний керівник чогось там слухняно підскочив, схвильований і поглинутий думками, і забруднив свої руки, мов якийсь чорнороб.

Меллоу поставив обрізки вертикально, обстругав кінчики одним помахом атомного ножа й приставив їх один до одного обробленими місцями.

Це була одна труба! Шматки з’єдналися в одне ціле, де не було навіть нерівностей між атомами.

Потім Меллоу глянув на свою публіку, почав говорити й спіткнувся на першому слові. У нього похололо в грудях, а потім і в животі.

У цій метушні охоронці комдора прорвалися вперед, і Меллоу вперше зблизька побачив незнайому йому ручну зброю.

Вона була атомною! Кінетична зброя[6] з вибуховою речовиною не могла мати такий ствол. Але не це було важливо. Це взагалі не мало значення.

На прикладах цієї зброї була викарбувана позолочена, хоч і вже зношена, емблема зорельота й сонця.

Та сама емблема зорельота і сонця, що була проштампована на кожному з великих томів оригінальної Енциклопедії, що її почала й ще не закінчила випускати Фундація. Та сама емблема зорельота й сонця, що тисячоліттями прикрашала прапор Галактичної Імперії!

Меллоу розповідав і водночас думав.

— Перевірте цю трубу! Це один шматок. Він недосконалий, бо таке з’єднання, звичайно, не повинно робитися вручну.

Далі показувати фокуси не було сенсу. Він уже все роздивився. Меллоу завершив свою справу. Він дізнався те, що хотів. У його голові була лише одна картинка. Золотий глобус зі стилізованими променями й зображення сигари скошеної форми, що уособлювало космічний корабель.

Зореліт і сонце Імперії!

Імперія! Це слово свердлило мозок! Минуло вже півтора століття, а Імперія ще існувала, десь у глибині Галактики. І вона знову з’являлася тут, на Периферії.

Меллоу усміхнувся.

9

«Далека зірка» вже два дні була у відкритому космосі, коли Гобер Меллоу, сидячи у своїй каюті разом зі старшим лейтенантом Дротом, вручив тому конверт, рулончик із мікрофільмом і сріблястий сфероїд.

— За годину після мого відльоту ви, лейтенанте, берете на себе обов’язки капітана «Далекої зірки», доки я не повернуся або… назавжди.

Дрот спробував устати, але Меллоу зупинив його владним жестом.

— Заспокойтеся й послухайте. У цьому конверті — точні координати планети, до якої вам слід рухатися. Там ви чекатимете на мене протягом двох місяців. Якщо до цього часу вас виявить Фундація, цей мікрофільм є моїм звітом про подорож.

— Але якщо, — його голос був похмурим, — я не повернуся протягом цих двох місяців і ніхто з Фундації вас не знайде, летіть на Термінус і вручіть цю капсулу з посланням як звіт. Зрозуміли?

— Так, сер.

— І щоб ані ви, ані хтось із команди не додавали деталей до того, що є в моєму звіті.

— А якщо нас питатимуть?

— Тоді ви нічого не