Айзек Азімов - Фундація

class="p1">— Ось, візьміть ще це. — Меллоу дав їй намисто з сірої гальки. — Надіньте його на шию.

Дівчина так і зробила, і кожен камінець, потрапивши в люмінесцентне поле, перетворився на окремий вогник, що пульсував, виблискуючи кармазином і золотом.

— Що ви про це думаєте? — спитав її Меллоу. Дівчина нічого не відповіла, але в її очах читалося виразне захоплення. Комдор махнув рукою, і вона неохоче натиснула важілець. Уся краса зникла. Вона залишила їх, забравши з собою спогади.

— Це вам, комдоре, — сказав Меллоу, — для комдори. Уважайте це маленьким подарунком від Фундації.

— Гм-м-м. — Комдор покрутив у руках пояс і намисто, ніби зважуючи їх. — Як воно працює?

Меллоу знизав плечима:

— Це вже питання до наших технічних фахівців. Але цей пристрій працюватиме для вас без допомоги (зауважте!) якихось священиків.

— Добре, але ж це, зрештою, лише жіноча біжутерія. Що ви з нею зробите? Як на цьому можна заробити?

— У вас бувають бали, прийоми, бенкети або щось подібне?

— О, так.

— Ви розумієте, скільки жінки заплатять за такі коштовності? Щонайменше десять тисяч кредитів.

Схоже, комдор не на жарт розхвилювався.

— Ах!

— А оскільки блок живлення в цьому конкретному пристрої працює не довше шести місяців, виникатиме необхідність часто його міняти. Отже, ми можемо продати вам їх, скільки захочете, за еквівалент кованого заліза вартістю тисяча кредитів. Для вас це буде дев’ятсот відсотків чистого прибутку.

Комдор, здається, повністю поринув у грандіозні підрахунки, посмикуючи себе за бороду.

— О Галактико, вони ж горлянки одна одній за це перегризуть. Я буду тримати в себе маленький запас цих штукенцій і продаватиму їх з торгів. Звичайно, їм не слід знати, що я особисто…

— Ми можемо представити цей товар як вироби фіктивних компаній, якщо ви хочете. Потім, якщо згадувати навмання, візьміть нашу лінійку домашньої побутової техніки. Ми маємо розбірні печі, що здатні засмажити найжорсткіше м’ясо до потрібної ніжності за дві хвилини. У нас є ножі, які не потрібно гострити. Ми маємо аналог пральні з повним циклом, яку можна помістити до маленької шафи і яка працюватиме абсолютно автоматично. Так само автоматичні посудомийні машини, підлогомийники, полірувальники меблів, пиловловлювачі, освітлювальні прилади — ой, та все, що забажаєте. Подумайте про те, як зросте ваша популярність, якщо ви зробите їх доступними для широкої публіки. Подумайте про те, що кількість цих… речей зростатиме за умов державної монополії на їхній продаж із прибутком у дев’ятсот відсотків. Для покупців ці товари коштуватимуть у багато разів дорожче, і їм не потрібно знати, скільки ви за них заплатили. І, зауважте, жоден із цих товарів не потребує нагляду священиків. Усі будуть щасливі.

— Крім вас, здається. Що ви з цього отримаєте?

— Тільки те, що отримує кожен торгівець за законами Фундації. Я й мої люди забиратимемо половину прибутків від проданого. Просто ви купуватимете те, що я хочу вам продати, і в нас обох чудово йтимуть справи. Чудово.

Комдор був у захваті.

— І чим вам за це заплатити? Залізом?

— Залізом, вугіллям та бокситами. Також підійдуть тютюн, перець, магній, тверда деревина. Нічого такого, чого б вам бракувало.

— Звучить непогано.

— Гадаю, що так. О, і ще одна річ, комдоре, яка щойно спала мені на думку. Я міг би переобладнати ваші заводи.

— Е… Як це?

— Ну, візьмімо ваше сталеливарне виробництво. У мене є зручні маленькі пристрої, що здатні робити зі сталлю витівки, які дозволять скоротити витрати на виробництво до одного відсотка від попередніх. Ви могли б знизити ціни вдвічі й при тому ділилися б із виробниками приголомшливими прибутками. Скажу вам так: я можу показати вам те, що маю на увазі, якщо дозволите. У цьому місті є сталеливарний завод? Це займе небагато часу.

— Це можна влаштувати, торгівцю Меллоу. Але завтра, завтра. Ви б не хотіли повечеряти зі мною сьогодні?

— Мої люди… — почав Меллоу.

— Нехай усі приходять, — доброзичливо сказав комдор. — Це символізуватиме дружбу між нашими народами. І дасть нам можливість для подальшого дружнього обговорення. Але, — його обличчя витягнулося і стало суворим, — ніякої релігії. Не сприймайте все це як відправну точку для місіонерів.

— Комдоре, — сухо сказав Меллоу, — даю вам слово, що релігія лише зменшить мої прибутки.

— Тоді на сьогодні досить. Вас супроводять до корабля.

6

Комдора була набагато молодшою за свого чоловіка. Її обличчя було блідим і спокійним, а чорне волосся зачесане назад та міцно зав’язане в пучок.

У її голосі звучав сарказм.

— Ви вже завершили свої справи, мій люб’язний і шляхетний чоловіче? Усе-все закінчили? Сподіваюся, тепер я вже можу зайти до саду.

— Не треба істерик, Лісіє, люба моя, — м’яко відповів комдор. — Цей молодий чоловік буде присутній у нас на вечері, і ви можете говорити з ним, про що захочете, і навіть слухати все, що я скажу. Потрібно десь розмістити його людей. Дякуючи зіркам, їх небагато.

— Швидше за все, це будуть ненажери, які вмолотять чверть бугая й вижлуктять бочку вина. А ви потім ще дві ночі стогнатимете через те, що вас об’їли.

— Ну що ж, мабуть, не стогнатиму. Що б ви там собі не думали, а вечеря має бути якнайщедрішою.

— О, розумію. — Вона дивилася на нього з презирством. — Ви дуже дружньо поводитеся з цими варварами. Мабуть, саме тому мені не дозволили бути присутньою під час вашої розмови. Може, ваша дрібна, висохла душа замишляє якусь змову проти мого батька.

— Зовсім ні.

— Так, я, швидше за все, вам повірю, чи не так? Якщо й існувала колись нещасна жінка, яку принесли в жертву заради політики, утягнувши в сумнівний шлюб, то це я. Я могла б знайти собі кращого чоловіка серед провулків і брудних звалищ мого рідного світу.

— Ну от що я вам скажу, моя леді. Може, вам було б краще повернутися на батьківщину? От тільки я хотів би залишити собі на пам’ять ту частинку вас, з якою я найкраще знайомий, — ваш язик. І, — він обачливо відвернув голову вбік, — якщо вже поліпшувати твою красу, то ще твої вушка й кінчик носа.

— У вас би на це духу забракло, мій маленький мопсику. Мій татко стер би вашу іграшкову державу на метеорний пил. Насправді він це в будь-якому випадку зробив би, якби я розповіла йому, що ви уклали угоду з цими варварами.

— Гм-м… Ну, не треба погрожувати. Ви можете розпитати цього чоловіка сьогодні ввечері. А тим часом, мадам, тримайте свій балакучий язичок при собі.

— Це наказ?

— Ось, візьміть це й не рухайтеся.

Він обв’язав пояс навколо її талії, надів намисто на шию. А