Айзек Азімов - Фундація

Він швидко прочитав текст і розсміявся:

— Кажете, висмоктано з пальця?

Він кинув аркуш Тверу і додав:

— За півгодини після того, як ми віддали їм місіонера, ми нарешті отримали дуже ввічливе запрошення від найяснішого комдора — після семи днів очікування. Думаю, ми пройшли випробування.

5

Комдор Аспер був людиною з народу, як він сам себе називав. Залишки сивого волосся падали йому на плечі, сорочка вже давно потребувала прання, а сам він гундосив.

— Тут немає жодної показухи, торгівцю Меллоу, — сказав він. — Ніяких фальшивих вистав. Ви бачите в мені лише першого громадянина держави. Саме це й означає слово «комдор», і це мій єдиний титул.

Здавалося, що він усім цим дуже задоволений.

— Насправді я вважаю цей факт одним із найсильніших зв’язків, що поєднують Корелл із вашою державою. Я розумію, що ви є людьми, які так само насолоджуються благами республіки, як і ми.

— Абсолютно правильно, комдоре, — серйозно погодився Меллоу, подумки заперечуючи подібне порівняння, — це аргумент, який я завжди вважав суттєвим для продовження миру та дружби між нашими урядами.

— Миру! Ах! — Ріденька сіра борідка комдора сіпнулася, утворивши на його обличчі гримасу. — Не думаю, що на Периферії є ще хтось, хто бере ідеали миру так близько до серця, як я. Я можу чесно сказати, що відтоді як я посів місце свого батька на чолі держави, мир жодного разу не був порушений. Можливо, мені не слід цього казати, — ввічливо кашлянув він, — але мені говорили, що мої співгромадяни знають мене як Аспера Улюбленця.

Погляд Меллоу блукав доглянутим садом. Можливо, високі чоловіки з чудернацькими, але серйозними рушницями й ховалися в кутках лише як запобіжний захід проти нього самого. Це можна було зрозуміти. Але височенні стіни, посилені сталевими балками, явно були зміцнені нещодавно — дуже дивно як для правителя на прізвисько Аспер Улюбленець.

Він сказав:

— Мені пощастило мати з вами діло, комдоре. Деспоти й монархи навколишніх світів не мають такої переваги, як освічена адміністрація, їм часто не вистачає якостей, які б забезпечували правителю любов народу.

— Наприклад? — У голосі комдора з’явилися обережні нотки.

— Наприклад, турботи про свій народ. З іншого боку, ви це зрозуміли б.

Комдор не зводив очей з доріжки, посипаної гравієм, коли вони неспішно прогулювалися. Його руки були за спиною й погладжували одна одну.

Меллоу спокійно продовжував:

— Досі торгівля між нашими державами страждала від обмежень, що їх ваш уряд накладав на наших торгівців. Звичайно, для вас уже давно є очевидним, що необмежена торгівля…

— Вільна торгівля! — пробурмотів комдор.

— Так, вільна торгівля. Ви маєте бачити, що це було б корисно для нас обох. У вас є речі, які потрібні нам, у нас є те, що потрібно вам. Потрібен лише обмін, що призведе до зростання добробуту. Такому освіченому правителю, як ви, другу народу — я б сказав, частині народу — не потрібно детально пояснювати цю тему. І я не ображатиму ваш інтелект, пропонуючи якісь пояснення.

— Правильно, я це розумію. Але чи розумієте це ви? — У його голосі з’явилися сумні нотки. — Ваші люди завжди поводилися настільки нерозумно. Я за будь-яку торгівлю, яку зможе підтримати наша економіка, але не на ваших умовах. — Він підвищив голос. — Я всього лише слуга громадської думки. Мої люди не приймуть торгівлі, яка несе з собою обов’язкову для всіх релігію.

Меллоу зупинився.

— Обов’язкова релігія?

— На практиці так завжди й виходить. Звичайно, ви пам’ятаєте випадок на Аскоуні двадцять років тому. Спочатку вони придбали деякі ваші товари, а потім ваші люди попросили про повну свободу для місіонерів, щоб можна було належним чином керувати цими товарами; і були створені ці Храми Здоров’я. Потім були створені духовні училища; усі релігійні служителі отримали автономні права, і що сталося в результаті? Тепер Аскоун є невід’ємною частиною системи Фундації і Великий Магістр навіть натільну білизну не може назвати власною. О ні, ні! Гідність незалежного народу ніколи такого не потерпить.

— Я вам нічого такого не пропоную, — перервав його Меллоу.

— Ні?

— Ні. Я Головний Торгівець. Моя релігія — це гроші. Уся ця містика й місіонерські фокуси мене дратують, і я радий, що ви відмовляєтеся їх дозволяти. Цим ви мені ще більш симпатичні.

Комдор пронизливо засміявся.

— Добре сказано! Фундації слід було з самого початку присилати сюди людину вашого ґатунку.

Він по-дружньому поклав руку на широке плече торгівця.

— Але ж, добродію, ви розповіли мені тільки половину правди. Ви розповіли мені, яка здобич вам не потрібна. А тепер розкажіть, чого ж ви хочете.

— Єдине, чого я хочу, комдоре, це завалити вас незліченним багатством.

— Та невже? — загугнявив він. — Але що мені дасть багатство? Справжнє багатство — це любов мого народу. У мене вона є.

— Ви можете мати і те, і інше, адже можна однією рукою збирати багатство, а іншою — любов.

— Це, мій юний друже, було б цікавим явищем, якби це було можливо. І як би ви за це взялися?

— О, є різні способи. Найскладніше — вибрати серед них. Спробуймо розібратися. Ну, наприклад, предмети розкоші. Такий товар у мене є, зараз…

Меллоу акуратно витягнув із внутрішньої кишені плаский ланцюжок з полірованого металу.

— Оце, наприклад.

— Що це?

— Це потрібно продемонструвати. Ви можете знайти жінку? Будь-яка молода леді підійде. І дзеркало в повний зріст.

— Гм-м-м. Ну тоді зайдімо всередину.

Комдор називав своє житло будинком. Але в народі його, без сумніву, назвали б палацом. Для Меллоу воно мало незвичний вигляд і нагадувало фортецю. Будинок стояв на узвишші, звідки відкривався вид на столицю. Його стіни були товстими та посиленими. Усі підходи до нього охоронялися, а сама архітектура будівлі була призначена для оборони. «Саме таке житло, — з сарказмом подумав Меллоу, — повинен мати Аспер Улюбленець».

Перед ними стояла молода дівчина. Вона низько схилилася перед комдором, який сказав:

— Це одна зі служниць комдори. Вона підійде?

Комдор уважно спостерігав, як Меллоу застібнув ланцюжок на талії дівчини, і зробив крок назад.

Комдор прогугнявив:

— Ну, і це все?

— Ви б не могли опустити завісу, комдоре? Юна леді, біля застібки є невеличкий важілець. Пересуньте його вгору, будь ласка. Не бійтеся, це вам не зашкодить.

Дівчина зробила це, і коли глянула на свої руки, у неї перехопило подих:

— Ох!

Від її талії вгору піднімався потік світла, що переливалося різними кольорами й утворювало в неї над головою віночок з рідкого вогню. Здавалося, ніби хтось зірвав з неба північне сяйво й зробив з нього накидку.

Дівчина підійшла до дзеркала й заворожено дивилася на себе.