Кен Фоллетт - Вушко голки

У Фабера з'явилася думка, що це може бути дуже вигадливою пасткою у виконанні МІ-5, але він швидко відкинув цю ідею: навіть якщо вони якимось дивовижним чином дізналися де він, то навіщо влаштовувати такий спектакль? Просто б вислали дві броньовані машини, кілька десятків поліцейських і взяли б його. Агент заліз у машину.

Водій рушив, і авто скоро досягло значної швидкості. Фабер зручно влаштувався на сидінні.

— Річард Портер, — відрекомендувався водій.

— Джеймс Бейкер, — Фабер швидко згадав, які документа лишилися в нього в кишені.

— Радий знайомству. Я, мабуть, проїхав повз вас дорогою, бо нікого не помітив.

Імовірно, чоловік таким чином хотів вибачитися, що не спинився, — через брак пального ніхто не проїжджав повз тих, хто «голосує» на дорозі.

— Та нічого. Мабуть, я якраз відійшов у кущі за покликом природи. Я чув, як якась автівка проїхала повз.

— Ви звідкись здалеку? — Портер запропонував цигарку.

— Дякую, але я не палю. Я з Лондона.

— І що ж, голосували всю дорогу?

— Ні-ні, я на машині, але в Единбурзі вона зламалася. Потрібні якісь деталі, а їх треба замовляти. Довелося залишити її в ремонті.

— От же не пощастило! Я їду в Абердин. Якщо вам по дорозі, то зможу висадити вас де завгодно.

Фабер на мить задумався. Це неабияка удача. Він швидко уявив собі мапу Шотландії та відповів:

— Це просто чудово! Мені треба в Банф, тому, якщо ви довезете мене до Абердина, я буду вдячний. Тільки я збирався їхати по прямій, бо в мене немає перепустки... Абердин же ж у забороненій зоні?

— Ні-ні, тільки затока. У будь-якому разі, поки ви зі мною, можете про це не хвилюватися — я третейський суддя та член комітету з охорони правопорядку.

Фабер усміхнувся. Ну й щастить!

— Дякую, — він вирішив змінити тему. — І що, суддівство — це ваша основна робота?

Портер підніс сірника до сигари і видихнув хмарку диму.

— Та вже не зовсім. Я, можна сказати, на пенсії. Раніше працював адвокатом, а потім у мене діагностували хворобу серця.

— О, — Фабер спробував поспівчувати.

— Сподіваюся, ви не проти, що я палю? — Портер помахав товстою сигарою.

— Ні-ні, зовсім ні.

— А навіщо ви їдете у Банф?

— Я інженер. На одній фабриці виникла проблема... але, на жаль, я не можу про це говорити, бо це таємна інформація.

— О, ні-ні, — той замахав рукою, — не кажіть більше ні слова. Я все розумію.

На якусь мить запала тиша. Повз пролетіли декілька сіл. Мабуть, Портер добре знає дорогу — так швидко їде в майже цілковитій темряві. Машина швидко лишала позаду милі, але йшла так плавно, що Фаберу захотілося спати. Агент ледве не позіхнув.

— Пробачте, друже, так неввічливо з мого боку. Ви ж, мабуть, страшенно стомилися. Не соромтеся, подрімайте, поки ми їдемо.

— Дуже вам дякую, так і зроблю, — Фабер заплющив очі.

Машина швидко його приколисала, наче поїзд. І знову шпигунові наснився старий кошмар, тільки цього разу трохи інакший. Замість того щоб обідати у вагоні-ресторані й обговорювати політику з сусідом по купе, він чомусь їхав у тендері з вугіллям, сидячи на валізі та спираючись спиною на залізну стінку з радіопередавачем у руках. Коли поїзд приїхав на Ватерлоо, усі — навіть пасажири, які сходили з поїзда, — мали крихітну копію його фотографії. Тієї самої, зі змагань. І всі вони оглядали одне одного та порівнювали з фотокарткою, а контролер на пункті перевірки квитків схопив Фабера за плече і сказав:

— Це ж ви чоловік з фото, чи не так?

Фаберові відняло мову. Він просто витріщався на фотографію і згадував, як біг тоді та як вручали кубок. Господи, ото були перегони! Він тоді занадто рано зробив ривок (на чверть милі від запланованого), тому останні п'ятсот метрів хлопець був на межі смерті. Щоправда, тепер, коли контролер тримав у руках фотографію Фабера, агент точно помре... Але той раптом промовив:

— Прокидайтесь! Прокидайтесь! — і Фабер знову опинився у «Воксхолл-10» Річарда Портера. І це саме Портер його збудив.

Права рука Фабера сіпнулася до лівого рукава, де лежав стилет, але за мить він згадав, що Портер вважав Джеймса Бейкера звичайним мандрівником. Рука повільно повернулася на місце.

— Ви наче солдат прокидаєтеся! Ми в Абердині, — його вимова відразу нагадала про його високий соціальний статус судді та члена комітету.

Фабер нарешті міг роздивитися чоловіка в світанкових сутінках: червоне обличчя, навощені вуса, дороге пальто сірувато-жовтого кольору. У своєму місті він був, мабуть, дуже владною особою. Якщо він зникне, його відразу почнуть шукати — краще його не вбивати.

— Доброго ранку, — відповів Фабер.

За вікном розкинулося Гранітне місто. Авто повільно їхало головною вулицею, оточеною крамницями. Траплялися робочі, які всі йшли в один бік. Рибалки, мабуть. Місто дихало холодом і вітром.

— Може, хочете десь поголитися та поснідати, перш ніж поїдете далі? Я з радістю запрошую вас до себе.

— Дуже мило з вашого боку...

— Мене це зовсім не обтяжить. Якби не ви, я б і досі стирчав на шосе А-80 десь під Стерлінгом і чекав, поки відчиняться майстерні.

Портер не надто наполягав, і Фабер зрозумів, що той лише зрадів відмові.

— Можу висадити вас на Джордж-стрит — це початок А-96, шосе на Банф, — за мить він зупинив машину. — Приїхали.

Фабер відчинив дверцята.

— Дуже вам дякую за допомогу.

— Немає за що! Хай щастить! — суддя простяг руку для потиску.

Фабер потис руку, зачинив за собою дверцята — і автівка рушила далі. Портер нічим йому не загрожував — він зараз приїде додому й увесь день спатиме. Поки він дізнається, що підвозив людину, яку розшукує поліція, буде вже надто пізно.

«Воксхолл» зник за рогом, і Фабер перейшов дорогу та попрямував вулицею Маркет-стрит, яка, судячи з назви, мала б привести його до цілі. Дійсно, зовсім скоро Голка опинився в доках і, керуючись нюхом, швидко знайшов рибний ринок. Тут сильно пахло, і навколо вирував щільний натовп. Цілком безпечно. Усі були вбрані в такий само робочий одяг, як і шпигун. В оточенні веселих жартів і свіжої риби Фабер намагався звикнути до місцевого акценту — багато гортанних звуків і обрубані закінчення. Агенту трапилась якась ятка, де він купив міцного гарячого чаю в щербатому кухлі на пів пінти