Тіна Волф - Помилково заручені, Тіна Волф

– О, не треба шаманських танців, будь ласка, – з жахом скривився Михайло. – А то Аліна подумає, що в мене тут секта якась.

– Аліна? О, так, та сама загадкова незнайомка, якій ти всі свої серенади присвячуєш? – зацікавлено підняв брови Андрій. – Сподіваюся, вона оцінить твої старання. Головне, не забудь між піснями говорити щось романтичне, а не знову про свої кеди.

– Кеди – це святе! – удавано обурився Михайло. – Між іншим, саме вони колись привернули її увагу.

– Ну-ну, головне, щоб сьогодні твоя музика її остаточно підкорила, – серйозніше сказав Сашко, поплескуючи Михайла по плечу. – Звук буде на вищому рівні, ти тільки грай від душі.

Час до початку концерту минав у метушні та жартах. Михайло перевіряв мікрофон, розминав пальці, знову й знову прокручуючи в голові програму. Друзі підтримували його, підбадьорювали, розбавляючи нервову напругу веселими історіями та безглуздими прогнозами щодо кількості фанаток після концерту.

– Головне, не забудь після кожної пісні робити драматичну паузу і дивитися в зал з таким виглядом, ніби ти щойно врятував світ, – порадив Андрій.

– Або ніби тобі щойно розбили серце, – додав Сашко. – Залежно від пісні.

Незважаючи на зовнішній спокій, всередині Михайла вирувало хвилювання. Він уявляв, як Аліна заходить до залу, як сідає за столик. Йому хотілося, щоб кожна нота, кожне слово знайшло відгук у її серці. Він сподівався, що сьогоднішній вечір стане для них обох особливим. І підтримка друзів, їхні жарти та віра в нього додавали йому впевненості. Він знав, що зробить усе можливе, щоб цей концерт запам'ятався.

За кілька хвилин до восьмої вечора серце Михайла почало битися частіше, ніж зазвичай перед виходом на сцену. Але цього разу хвилювання мало інший відтінок – тривожний, болючий. Аліни все ще не було. Він раз у раз кидав погляд на вхідні двері, сподіваючись побачити її знайомий силует, але марно. Невже вона не прийде? Невже все це – його старання, його музика, його відкрита душа – залишиться непоміченим, марним?

У горлі пересохло від напруги. Він відчував, як невпевненість підкрадається, холодними пальцями стискаючи його зсередини. «Може, затрималася на роботі?» – промайнула слабка надія, але її швидко розвіяв гіркий сумнів. Якщо вона хотіла бути тут, вона б була.

Потрібно було починати. Сашко кивнув йому з-за пульта, Андрій підбадьорливо поплескав по плечу.

– Все буде добре, друже. Вийди і зроби те, що вмієш найкраще.

Але в голові Михайла крутилася лише одна думка: якщо її немає, то, мабуть, він справді їй байдужий. Вся його наївна віра в те, що він зміг зачепити її серце, здавалася тепер ілюзією.

Тим часом клуб наповнювався людьми. Багато знайомих облич, друзів, але особливо багато було дівчат. Всі вони були гарні, усміхнені, деякі навіть кидали на нього зацікавлені погляди. Одна була стрункішою за іншу, з яскравими очима та чарівними посмішками. Але жодна з них не була Аліною. Її відсутність відчувалася гостро, як порожнеча на найважливішому місці.

А місце для Аліни чекало. Найкращий столик, неподалік від сцени, звідки добре видно його обличчя і чутно кожну ноту. Його друзі подбали про це, знаючи, як важливо для Михайла, щоб вона була поруч. На столі самотньо стояла маленька вазочка з білою трояндою – його тихий жест надії. Тепер ця троянда здавалася йому символом його розчарування.

Він глибоко вдихнув, намагаючись опанувати внутрішню бурю. Треба вийти на сцену, треба грати. Але кожна нота, кожне слово тепер здавалися позбавленими сенсу без її присутності. Його серце стискалося від гіркоти. Невже цей вечір, на який він покладав стільки надій, обернеться черговим підтвердженням його самотності?

Кожен зіграний акорд віддавався в його серці болючим відлунням. Михайло вкладав у музику всю свою тривогу, кожну краплину неспокою за Аліну. Його пальці ледь відчутно тремтіли на струнах, а мелодія то злітала вгору, сповнена ще не втраченої надії, то опускалася вниз, у безодню розчарування. Між піснями, майже непомітно для глядачів, він знову і знову кидав погляд у темний зал, намагаючись відшукати серед незнайомих облич те одне, таке рідне і прекрасне. Його очі шукали її, як спраглий шукає воду в пустелі, сподіваючись впіймати хоча б мить її присутності, побачити блиск її очей, які здавалися йому цілим всесвітом. Він грав для неї, кожну ноту, кожне слово він адресував їй, навіть знаючи, що її зараз немає поруч. У його музиці звучала не лише майстерність, але й оголена душа закоханого чоловіка, який боїться, що його почуття залишаться без відповіді.