Тіна Волф - Помилково заручені, Тіна Волф

Розділ 17

Стомлений, але з легкою посмішкою на вустах, Михайло переступив поріг своєї квартири. Нічна зміна в клубі вимотала, але в душі була якась приємна втома. Родіка вже не було – товариш забрав свого галасливого пса ще вчора. Дивно, але в порожній тиші Михайло відчув легкий укол суму. Звик він до цього чотирилапого бешкетника, до його нескінченної енергії та кумедних витівок. Тепер у квартирі знову панувала звична тиша, яка чомусь здавалася надто вже порожньою.

Швидко скинувши з себе пропахлий димом та нічним життям одяг, Михайло пішов у душ. Струмені гарячої води змили фізичну втому, але думки в голові кружляли далі. Особливо одна думка – про Аліну. Їхня вчорашня розмова по телефону, її запрошення на вечерю… Від цих спогадів на обличчі мимоволі з’явилася посмішка. Йому було невимовно приємно. Сама її увага гріла, як перше весняне сонце.

Залізши під ковдру, Михайло довго не міг заснути. Перед очима стояв її образ – усміхнена, з блиском в очах. Він згадував кожне її слово, інтонацію голосу. Аліна… Вона була для нього чимось більшим, ніж просто сусідка. Її гострий розум, її незалежність, її чарівна жіночність – все в ній притягувало його, мов магніт. Спочатку це була просто симпатія, легке захоплення. Але з кожною їхньою зустріччю, з кожною розмовою, це почуття ставало глибшим, сильнішим.

Вона здавалася йому недосяжною, холодною, іноді навіть трохи відстороненою. Але за цією зовнішньою крижаною маскою він відчував щось інше – ніжність, вразливість, можливо, навіть самотність. І йому хотілося розтопити цей лід, дістатися до її справжньої сутності, зігріти її своїм теплом.

«Ні, все ж таки недарма я затіяв цю виставу з обручкою та заручинами. Ризиковано, звичайно, але воно того вартувало. Бабуся – справжня актриса, молодець, як гарно підіграла! Хоча, мушу зізнатися, іноді мені здавалося, що вона аж занадто захопилася, перегравала трохи. Але головне – результат. Все вийшло саме так, як я й планував. Нарешті, я зміг по-справжньому привернути увагу Аліни,  – роздумував Михайло все ж намагаючись заснути, але думки підкочували з новою силою. – Можливо, дурістю було намагатися зацікавити її своїм безглуздим співом рано вранці чи посеред ночі. Був чималий ризик, що це її навпаки відштовхне. І ці мої кеди, які, здається, щоранку ставали для неї справжнім подразником… Хто знає, що вона насправді думала. Але я не здавався. Я чітко вирішив, що розтоплю її крижане серце, чого б це мені не коштувало. І, схоже, ця маленька брехня з обручкою стала тим ключиком, який відчинив двері до її уваги. Тепер головне – не втратити цей шанс».

Роздумуючи, Михайло відчув, як його серце починає битися частіше. Це вже була не просто симпатія. Це щось більше, щось важливіше. Він відчував, як в його душі зароджується ніжне, трепетне почуття, яке він поки що боявся назвати вголос. Але одне він знав точно: Аліна зайняла особливе місце в його серці, і він сподівався, що їхні стосунки матимуть продовження. З цими думками, з образом Аліни, втомлений Михайло нарешті поринув у глибокий сон.

Прокинувся, коли сонце вже стояло високо в зеніті, заливаючи кімнату яскравим світлом. За вікном панувала справжня спека, повітря здавалося густим і нерухомим. Він ліниво потягнувся, відчуваючи приємну розслабленість у тілі після нічної роботи. Швидкий душ допоміг остаточно прокинутися та змити залишки сну. Ароматна кава додала бадьорості, і Михайло нарешті відчув прилив енергії.

Сьогодні був особливий день – його акустичний концерт у клубі. Він так довго готувався до цього виступу, вкладав у кожну ноту частинку своєї душі. Хвилювання поступово наростало, але воно було приємним, очікувальним. Збираючись, він ретельно перевіряв гітару, налаштовував струни, подумки пробігаючи програму.

Особливо важливим для нього була присутність Аліни. Він запросив її особисто і тепер з нетерпінням чекав на неї. Її підтримка значила для нього дуже багато. Її погляд з залу, її усмішка могли б надати йому крила, допомогти викластися на всі сто відсотків.

Виходячи з дому, Михайло знову подумав про Аліну. Кожна його пісня, кожний акорд, який він сьогодні зіграє, буде присвячений їй. У його мелодіях звучала ніжність, захоплення, і та несказана надія, яка жила в його серці. Він співав про кохання – про те почуття, яке розквітло в його душі завдяки їй. Він сподівався, що через музику вона зможе відчути хоча б частину того, що він відчуває до неї. Сьогоднішній вечір мав стати не просто концертом, а своєрідним зізнанням, вираженим мовою музики та почуттів.

Таксі швидко домчало Михайла до клубу. Вивантаживши гітару в чохлі та коробку з кабелями й педалями, він відчув, як хвилювання починає наростати з кожною хвилиною. До початку концерту залишалося ще кілька годин, але атмосфера за лаштунками вже була наелектризована.

Його друзі, вірні помічники в усіх музичних авантюрах, вже були на місці. Андрій, басист з невичерпним запасом анекдотів, налаштовував інструмент, наспівуючи щось собі під ніс. Сашко, звукорежисер із серйозним виразом обличчя, копався в пульті, перевіряючи кожний канал.

– Ну що, зірко, мандраж є? – підколов Андрій, підморгнувши Михайлові.

Михайло нервово усміхнувся.

– Та є трохи. Все ж таки акустика – це не гурт, тут кожна фальшива нота як на долоні.

– Та ти що! З твоїм голосом і харизмою, вони тебе на руках носитимуть, навіть якщо ти випадково зіграєш «Мурку» замість ліричної балади! – засміявся Андрій.

Сашко відірвався від пульта:

– Головне, щоб гітара не розстроїлася від твоїх переживань. А то доведеться мені тут шаманські танці з бубном влаштовувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍