Очерет - Історії Дикої Півночі, Очерет

На півдні неспокійно

Імперія більшовиків схожа на королівство з безсмертної казки Андерсена. Король може розгулювати голим, оскільки тих, хто не бачить його уявних шатів, оголошують поза законами моралі. Так король простує по більшовицькій імперії, а праворуч і ліворуч від нього йдуть партійні сановники, загороджуючи його від тих, хто наважиться крикнути: «Та він же зовсім голий!»

 

Артур Розенберг

 

Венаріум, столиця Латиції. Королівський палац.

 

 - Сюди, Ваша Величносте!

 

Королівські гвардійці спішно барикадували двері до малої зали засідань. Тут планувалося тримати оборону до підходу вірних короні військ. Попередній план - вивести короля з атакованого заколотниками палацу через чорний хід - зазнав невдачі: всі виходи були перекриті.

 

З нижніх поверхів долинали звуки бою, крики поранених та гуркіт бойових заклинань.

 

Ельвард IV втомлено опустився в крісло та закрив обличчя долонями. Як до цього дійшло? В який момент він та його радники втратили контроль над ситуацією?

 

Ні, він давно знав, що ватажки Радикально-Соціалістичної партії майже у відкриту грають проти нього. Але одна справа - безлад в Сенаті, блокування трибун, замовні статті в наскрізь продажних жовтих виданнях та вуличні провокації. І зовсім інша справа - відкрита громадянська війна.

 

Так, внутрішня розвідка доповідала про можливу наявність незаконних збройних формувань, підконтрольних ліворадикалам. Але це були розрізнені й непідтверджені відомості, і керівництво ВР дотримувалось думки, що ці сили будуть використані для масових безладів та провокацій напередодні прийдешніх парламентських виборів.

 

Так, начальник таємної поліції пропонував йому жорстко взяти ситуацію під контроль, провести всебічне розслідування, заарештувати лідерів РСПЛ, а саму партію оголосити поза законом.

 

Але Ельвард ніколи й нізащо б не пішов на це. Конституційно-монархічний лад був запроваджений ще його прапрапрадідом, і з тих часів рівновага між королівським двором та парламентом, наряду з використанням магії на службі країни та взагалі у всіх сферах життя, була одним з наріжних каменів латиціанської державності.

 

Бунтівники чудово все спланували. Спалахнуло одночасно в столиці, кількох великих містах і критичних прикордонних регіонах. До заколотників, окрім сформованих ними з усілякої безпринципної наволочі загонів, приєдналась частина військових, силовиків та навіть магів. Ельвард досі не міг зрозуміти, чим ліваки могли підкупити представників однієї з найшанованіших в країні каст? Ну добре, всяка голота традиційно їх підтримує - але чародії?

 

Державна машина з усіма її, здавалося б, протягом сторіч відлагодженими складовими, виявилась неготовою до такого потрясіння. Навіть Вежа Знань - оплот магії, одна з найвпливовіших у королівстві сил та гарант стабільності - виявилась безсилою. Кілька завербованих повстанцями чародіїв провели під носом у колег бойовий ритуал, що частково зруйнував будівлю Вежі і заблокував всіх, хто знаходився на верхніх поверхах. Більшість тих, хто перебував поза Вежею - вдома чи у справах - просто й невигадливо перебили різноманітними способами, проти яких більшість чарівників і не подумала б захищатися - наприклад, вибух порохової бомби, досить непопулярної в країні, де все трималось на магії. Лише небагатьом вдалося врятуватися.

 

Взагалі в столиці все дуже швидко пішло шкереберть. Гарнізон раптово виявився блокованим у власних казармах. Поліція була частково перебита заколотниками, частково перейшла на їхній бік - заступник начальника особисто зарубав свого шефа мечем та оголосив про підтримку “боротьби проти тиранії”. А потім до Венаріума з кількох боків увійшли вірні повстанцям дивізії.

 

Урядовий квартал було оточено, в самих будівлях точилися бої, але хтось з вірних короні людей встиг активувати захисні артефакти, тому виграти цю битву з наскоку бунтівникам не вдалося. А от в палаці короля навіть захист ніхто не активував. Хтось із придворних, з числа тих, що мали доступ до щитових артефактів, непомітно і майстерно їх зіпсував.Палацова варта виявилась до такого розвитку подій неготовою, і вороги дуже швидко прорвались всередину.

 

 - Як я допустив таке? Це кінець для Латиції, - похмуро промовив король, дивлячись у підлогу.

 - Не впадайте у відчай, Ваша Величносте, - Нерін, придворний маг, тяжко дихав, спираючись на ціпок. У сутичці в тронній залі він отримав важке поранення і тепер тримався з останніх сил. - Я встиг відправити повідомлення до того, як нас накрили “куполом тиші”. Генерал Ередіс прийде нам на допо…

 

Закінчити фразу він не встиг. Страшний вибух зніс двері - разом з магічним захистом та двома гвардійцями, що стояли біля них на чатах. Решта відійшли, прикриваючи короля та гуртуючись у захисну формацію.

 

До приміщення рішучим кроком увійшов чоловік, одягнений в коричневу з золотим шиттям мантію, замшеві чобітки та мідний з інкрустованими каменями обруч, що тримав довге світле волосся. До цього вбрання пов’язана на рукаві червона стрічка пасувала трохи менше, ніж дойній корові сідло. Та хіба борці за “свободу, рівність і братерство” колись переймалися зовнішнім виглядом?

 

За ним слідували троє людей в плащах з капюшонами та ціпками бойових магів в руках.

 

 - О, сенаторе Ванадіс! - криво всміхнувся Ельвард. - Яка несподіванка - бачити вас тут.

 - Народний комісар Ванадіс, з вашого дозволу! - ядуче відповів прибулець. - Продажний і наскрізь гнилий Сенат завтра ж буде розпущено. Настала нова доба!

 - Дивно, - король примружив праве око, вивчаючи співрозмовника уважним поглядом. - Ви ніби ніколи не бували в Ельдалонії. Де ж ще ви могли підхопити цю соціалістичну чуму?

 - Не тобі говорити про чуму, жалюгідний самодержцю! Втім… можеш говорити що хочеш, тобі так і так кінець.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍