Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

  Маріанна.

  Жінка, яка найбільше захоплювала його, заради якої він переступив межу порядності. Та, яку він вважав своєю найбільшою пристрастю і яку, як йому здавалося, кохав. Жінка, яку він ніколи не забуде…

  Маріанна була забороненим коханням. Бо вона була третьою законною дружиною його батька.

  Так, він закохався у власну мачуху. І все життя відчував провину за це перед батьком.

  Маріанна була ровесницею Аміра, але вийшла заміж за набагато старшого чоловіка. Амір не раз питав її, чому вона це зробила, але вона завжди уникала відповіді. Та згодом він і сам зрозумів.

  Маріанна походила з бідної родини, а їй хотілося жити в достатку. Батько Аміра був забезпеченим чоловіком, тому був здатним зробити життя своєї молодої дружини безтурботним. І він це робив. Вона була щаслива, і хто, як не Амір, міг це не помітити.

  Спочатку Маріанна ставилася до нього по-доброму, навіть по-материнському. Але Аміру це не подобалося. Йому було неприємно, що вона з ним сюсюкається. На той час він уже закінчив університет і працював на заводі разом із батьком. Хотів здаватися самодостатнім, привабливим, розумним. Хотів, щоб Маріанна закохалася в нього так само як він у неї. Навіть мріяв, що вона розлучиться з його батьком і вийде за нього заміж.

  Зараз Амір шкодував про це. Дуже.

  Якби можна було повернути час назад, він не був би таким нерозважливим, не став би залицятися до своєї мачухи, не зрадив би батька. Але помилок уже було зроблено чимало.

  На жаль, він так і не встиг попросити у батька пробачення за те, що спав із його дружиною. Амір чесно хотів зізнатися, що це він спокусив Маріанну, бо був упевнений, що кохає її. Але сказати правду він так і не встиг. Батько загинув через нещасний випадок на заводі.

  Смерть батька сильно вплинула на Аміра, настільки, що він вирішив виїхати з України до своїх родичів в Арабські Емірати. Бути поруч із Маріанною він більше не хотів. Хоча після смерті батька їм уже ніщо не заважало бути разом, але його ніби відрізало. Усі почуття до неї зникли, а натомість з’явилася якась відраза.

  Він знав, що Маріанна теж страждала і шкодувала, що була його коханкою. Шкодувала, що зрадила чоловіка з його власним сином. Але Амір нічого не зробив, щоб її втішити. Він не міг і не хотів. Для нього вона стала помилкою, яку він вирішив залишити в минулому.

  Після похорону батька спадок поділили порівну. Завод перейшов у спільне володіння Аміра та Маріанни.

- Я маю намір виїхати, — сказав тоді Амір Маріанні. — Тому якщо хочеш, можеш очолити керівництво заводу, а я залишуся лише співвласником, твоїм партнером. Більшу частину прибутку можеш залишати собі, я не вимагатиму ділити все порівну. Але в мене є одна умова.

- Я готова вислухати тебе до кінця, бо твоя пропозиція мені подобається. І якщо твоя умова прийнятна, то я погоджуся. Але мені хотілося б, щоб ми були все ж таки разом і керували заводом удвох. Я хоч і шкодую про наш зв’язок, але кохаю тебе, — Маріанна тоді дивилася йому просто у вічі.

- Ти для мене теж небайдужа, але разом нам не бути. Ми вже зрадили батька, але пам’ять про нього зраджувати не будемо. Залишимо наші стосунки в минулому. А моя умова така, — Амір тоді був серйозний, як ніколи. — Усі повинні вважати мене безвідповідальним, тим, хто не захотів займатися заводом, усе скинув на тебе, а сам зник у невідомому напрямку. Насамперед так повинні думати моя мати та вітчим. Ти ж не забула, що в їхніх очах я…

- Несміливий, зашуганий, нещасний… але не дурний. Вони знають, що ти розумний, і безвідповідальним тебе точно не назвуть, — зауважила Маріанна. — Тому можу запропонувати інший варіант. Хай твої рідні думають, що ми з тобою разом керуємо заводом — і жодних питань. Як завжди, раз на рік ти з’їздиш на ферму на день народження матері, а потім повернешся до того життя, яке обереш в Арабських Еміратах. А вони хай і далі вважають, що ти проживаєш в Україні.

- А знаєш, я з тобою згоден. Як не крути, ти розумна жінка.

  Він уважно подивився на неї, ніби намагався запам’ятати кожну рису її обличчя. Маріанна завжди мала в собі щось особливе — холодний розум, витримку, гострий язичок. Але водночас вона була такою… незбагненно чарівною.

- Ти не просто розумна та гарна, а ще й небезпечна, як отрута, що лишає по собі солодкий присмак,- додав він усміхаючись.

- Ти, як завжди, вмієш робити компліменти…