Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

всупереч бажанню Рузвельта, отримали свою зону окупації в Німеччині та сектор у Берліні. Роль Сталіна в цьому була вирішальною.

Де Голль не ідеалізував Сталіна. «Я виніс враження, — пише він у мемуарах, — що переді мною незвичайно хитрий і нещадний керівник країни, знекровленої стражданням і тиранією, але водночас людина, готова на все заради інтересів своєї батьківщини... Комуніст, одягнений у маршальський мундир, диктатор, який закрився, мов щитом, своєю підступністю, завойовник у добродушній масці, він увесь час намагався ввести в оману». Втім, для Хрущова де Голль, за словами осіб з його оточення, знайшов через п’ятнадцять років лише два слова: «Хитрий чоловічок». А про Брежнєва взагалі волів мовчати...

Коли президента Франції Шарля де Голля урочисто приймали 1966 року в Москві, він висловив бажання покласти вінок на могилу Сталіна поруч із мавзолеєм. Радянська сторона всіляко давала йому зрозуміти, що це недоречно, але він домігся свого. І двадцять хвилин мовчки стояв біля могильної плити колишнього союзника Гітлера, а потім свого союзника.

Про що він думав у ці хвилини і що подумки зважував? Приховані камери КДБ і нечисленні очевидці зафіксували тільки результат: перед тим як піти, генерал де Голль узяв під козирок...

Навряд чи він знав, що радянський вождь і після війни не полишив мрії дійти на танках до Атлантики. Відкриймо книгу Валентина Бережкова «Як я став перекладачем Сталіна» (главу «Сердечна згода»):

«Невдовзі після визволення Франції керівник французької компартії Моріс Торез, зустрівшись зі Сталіним, спитав його:

— Де Голль вимагає, щоб учасники Опору здали владі зброю. Що нам робити?

— Ховайте зброю! — відповів „вождь народів“. — Може статися, що ви іще нам допоможете...».

Битва за Англію

Чому провалилася операція «Морський лев»

Після того як у травні-червні 1940 року вермахт розгромив французьку армію, весь світ був переконаний, що того ж літа впаде останній противник Німеччини — Англія. Їй гостро бракувало військ та зброї.

Як же вона встояла? І чому німці відмовились від операції «Зеєльове» («Морський лев») — не висадились на Британських островах?..

Загадка Дюнкерка

Танкові армії Клейста і Гота за тиждень пройшли наскрізь усю Францію від Седана до проток Ла-Манш і Па-де-Кале. Британський експедиційний корпус відступав до порту Дюнкерк на півночі — тільки звідти ще можна було відплисти до Англії. Німецькі танки рвалися йому напереріз, аж раптом 24 травня від Гітлера телеграфом надійшов наказ зупинитися. А щоб не було ніяких сумнівів, фюрер надіслав його у війська ще й з особистими офіцерами зв’язку.

Обурені генерали не знали, що й думати. 26 травня начальник генштабу сухопутних військ Франц Гальдер записав у щоденнику: «Танкові та моторизовані дивізії за найвищим наказом стоять зараз наче вкопані, хоча, вони у змозі напасти на противника з тилу». «Дюнкерк був уже в межах видимості! — журився в книзі спогадів Гейнц Гудеріан. — Ми спостерігали, як британці евакуюють свої війська на суднах, великих та малих»...

Гітлер обґрунтував свій «стоп-наказ» характером місцевості: мовляв, вона там складна, з численними каналами, отож танки треба поберегти. Герман Герінг (він завжди погоджувався з фюрером) запевнив: його льотчики відмінно впораються й без танкістів! Але переправу прикривали англійські винищувачі. У запеклих боях над протокою Королівські ВПС втратили триста літаків (німці — удвоє менше), зате понад двісті тисяч британських солдатів досягли рідного берега. Якби їх було знищено чи взято в полон під Дюнкерком, війна склалася б по-іншому, справедливо стверджував Гудеріан. У тому ж був упевнений і фельдмаршал Манштейн: він заявив у мемуарах, що Англія, втративши експедиційний корпус, не змогла б воювати і стала б беззахисною.

Як же пояснити загадковий «стоп-наказ»? Версія перша: фюрер був в ейфорії від успіхів вермахту у Франції, і в нього народилася думка повторити бліцкриг на сході. Танки в цьому випадку справді треба було поберегти, але назвати генералам справжню причину Гітлер не міг — надто рано!

Однак до нападу на Росію слід було укласти мир з Англією. Відомо, чим закінчилася для кайзерівської Німеччини війна на два фронти. І Гітлер не став чавити англійців танками, перетнувши їм дорогу до Дюнкерка. Очевидно, він розраховував, що Лондон оцінить його «джентльменський вчинок» і почне перемовини про мир... На користь цієї версії свідчить дивовижний факт, наведений Черчіллем у книзі «Друга світова війна»: перехоплена британцями телеграма зі «стоп-наказом» фюрера була незашифрована!

Мені здається, що правдиві обидві версії, адже вони не суперечать одна одній. Задобрити Лондон і зберегти танки для бліцкригу в Росії! Загалом розумна ідея. Німці кажуть у таких випадках: Zwei Fliegen mit einer Klappe schlagen — «убити двох мух з одного маху».

«Ангел» з іклами

Якби британським прем’єром, як і раніше, був боязкий Чемберлен, Лондон напевне розпочав би мирні переговори. Але 10 травня 1940 року нацистам страшенно не поталанило: уряд Великобританії очолив Уїнстон Черчілль. Він був живим утіленням британського бойового духу і мав харизму, без якої об’єднати народ у важкі часи абсолютно неможливо. На третій день новий прем’єр звернувся до країни з парламентської трибуни: «Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. Нас чекають суворі випробування. Ви мене спитаєте, який наш курс? Я відповім: вести війну на морі, суші і в повітрі з усією міццю і силою, дарованою нам Господом; вести війну проти потворної тиранії, рівної якій ще не було в похмурому списку людських злочинів... Я беруся за це завдання з енергією та надією. Я впевнений, що нашу справу не спіткає невдача».

Це було сказано до Дюнкерка, де англійцям довелося покинути 120 тисяч автомашин та возів, 2300 артилерійських гармат, 8 тисяч кулеметів, 90 тисяч гвинтівок, 7 тисяч тонн боєприпасів... Їхні дивізії залишилися майже неозброєними перед лицем грізного ворога, але британський уряд, на превеликий подив Гітлера, не змінив свою позицію. «Фюрера понад усе турбує питання, чому Англія досі не шукає миру», — записав 11 червня генерал Гальдер.

19 липня Гітлер дав Лондону ще один шанс. Виступаючи в рейхстазі, він сказав, що Англія фактично переможена і Черчіллю незабаром доведеться шукати притулок у Канаді.

— Але совість, — вів далі Гітлер, — наказує мені ще раз звернутися до розуму і здорового глузду Британії. Я вважаю для себе можливим виступити з цим закликом, бо я не переможений ворог, який просить милості, а переможець. Я не бачу підстав продовжувати цю війну. Мені тяжко думати про жертви, яких вона вимагатиме...

Хижак начепив ангельські крила.