Мирослава Русава - Записки скаженої малороски , Мирослава Русава

Виснажений, Михайло опустив плечі, відчуваючи як кожен його мускул нагадує про втому. Його пальці ще були вкриті залишками вугілля і фарби, а очі і щоки палали від багатогодинної напруженої роботи на морозі. Він сподівався, що колись таки зможе створити щось неймовірне – ту саму картину, яка відкрила б не лише глибини людської душі, але й його власні приховані почуття, страхи і надії. Але він залишався заручником буденних обставин, що постійно ставали на заваді його амбіціям.

Юнак підвівся і підійшов до вікна. Ніч у Єлизаветграді була холодною і безлюдною, сніг, що танцював у повітрі, нагадував йому про його власні нездійснені мрії, що вислизали, як ці кристалики, кудись у безкінечність. У глибині душі він відчував щось незрозуміле – якесь невидиме напруження, ніби цей лист, це замовлення були не випадковими. Але що він міг зробити? Фарби густіли на морозі, їх майже не залишилося. Все, що він міг, – це відкласти свій шедевр на невизначений час…

Та сумував художник не довго. Наступного ранку, коли Михайло прокинувся, як завжди перший, він знайшов біля дверей будинку, в якому жив невеликий ящик, адресований йому ж. Всередині були найвищої якості фарби, палітра й пензлі – все, що йому було потрібно для створення картини мрії. Це було наче диво, але Михайло не знав, кому завдячувати такому подарунку. Він вирішив не гаяти часу і почати роботу.

Однак, Люциус, що не помітно спостерігав за ним, відчув, як щойно митець почав готуватися до роботи, його охопило дивне відчуття тривоги. Все, що він бачив і відчував за останні дні, ставало на свої місця, і сумніви, які він мав щодо Люциуса, почали перетворюватися на страх. Демон бачив як дурні думки втомленої голови перетворювалися на емоції, як мучили художника…

Демон розумів, що тонка душа Михайла відчуває, що він не просто людина. Розумів, що замовчування робить лише гірше.  Та він не раз бачив, як сходять з розуму люди від зустрічі з ним, як мучаються від параної. Він не хотів того ж Михайлу. Його талант, його життя, його душа… вони були надто цінні. Аби попередити найгірше демон вирішив таки розповісти товаришу, ким є насправді, однак все ніяк не міг на це наважитися. Що, як знання зробить гірше?

Все вирішилося само, коли одного разу Михайло, відчувши щось не ладне почав наполягати на відповідях на власні питання. А питань до Люциуса було не мало. Хто він, що демону треба, чому знову прийшов. Люциус, розуміючи, що більше не може приховувати правду, зізнався, що він не людина, а демон. Він намагався пояснити, що хоче допомогти Михайлу, що захоплений його талантом і бажає бачити, як він створює шедеври. Але ці слова не заспокоїли художника – навпаки, страх і відчай охопили його повністю.

Михайло не слухав, він кинув все і втік з дому, не бажаючи мати жодних справ із демоном. Він мчав засніженими вулицями, не оглядаючись, намагаючись позбутися Люциуса, який намагався пояснити свої наміри.

Після цієї зустрічі Михайло почав швидко втрачати сили. Його здоров’я погіршувалося з кожним днем, і ніяка робота не приносила йому задоволення. Він не міг знайти причину свого стану, але відчував, що його тіло і душа виснажуються від невідомого тиску.

Митець намагався уйти в мистецтво, та емоції, здається захоплювали його все більше. Дивні, не зрозумілі, дещо навіть скажені образи і сюжети з’являлися на полотнах… нервовий Михайло знищував їх, не знаючи що з ними робити, як розуміти. Вугільні ескізи здавалися йому лячними, безбожними… демонічними.

Це занепокоєння не залишилося непоміченим навіть для сусіда Михайла – молодого музиканта Левка, з яким художник ділив житло. Сусід зауважив, що Михайло все рідше виходить з кімнати, виглядав усе більш виснаженим і розгубленим. Музикант почав хвилюватися за свого друга, але з часом помітив, що й сам почувається дедалі гірше.

З невідомих причин стан обох швидко погіршувався. Музикант теж почав втрачати апетит і сон, його виступи ставали все рідшими, гра – менш емоційною, а втома – все більшою. Він відчував, як життя витікає з нього, але не розумів, що відбувається.

Михайло ж продовжував спроби працювати над замовленою картиною, але в його руках вже не було тієї впевненості, яка була раніше. Фарби, подаровані невідомим благодійником, які спочатку викликали радість, тепер здавалися йому холодними і безжиттєвими.

З кожним днем стаючи слабшим, Михайло розумів, що йому потрібно вирішити це загадкове питання, але страх і нерозуміння повністю охопили його розум. Люциус продовжував стежити за ним здалеку, відчуваючи глибокий жаль і тривогу за долю художника. Демон не розумів, чому Михайло, який колись був таким сильним і талановитим, раптом почав втрачати себе. І він не знав, як допомогти, не нав’язуючи свого присутності, яка тепер лише лякала і відштовхувала Михайла.

Темрява поглинала життя художника, і в його очах все частіше з’являлося порожнеча, яку не могли заповнити ні мистецтво, ні мрії про великий шедевр. І хоча він продовжував боротися з собою, навколишній світ поволі розсипався на дрібні шматочки, залишаючи його в повній самотності і страху перед невідомим.

Михайло, виснажений, майже на межі втрати віри в себе, продовжував працювати. Його останні сили були сконцентровані на картинах, які стали єдиною його пристрастю та метою. Кожного разу, коли він брав до рук пензель і наносив перші мазки на полотно, відчував, як починає народжуватися щось незвичайне. Картини, що вже висіли на стінах його кімнати, не були просто творами мистецтва — вони оживали. Від них йшла дивна енергія, відчутна навіть людям. Не те, що Люциусу, який мовчки стежив за художником з тіні.

Михайло усвідомив, що його твори — це не просто мистецтво. Вони стали частиною реальності, здатні змінювати людей і впливати на світ навколо. Кожне полотно, яке він створював, володіло силою, що виходила за межі його розуміння. Світ навколо нього почав змінюватися під їхнім впливом, а разом із цим змінювався і він сам. Михайло відчував, як з кожною новою роботою він втрачає контроль. Контроль над своїми творами і над власним життям. Це лякало його, але водночас і захоплювало, адже він відкрив у собі сили, про які раніше навіть не здогадувався. Але якою ціною це відбувалося, і що за цим стояло, він все ще не міг усвідомити.