Джонатан Страуд - Око ґолема, Джонатан Страуд

очевидна фальшивка, вигадана, щоб виправдати хазяїна! — він спересердя жбурнув келих убік, підхопився й спідлоба оглянув товариство. — Ґолем це чи не ґолем — яка різниця? Зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ утратило контроль над ситуацією! Можливо, моя установа краще впорається з цією справою. Я добиватимуся прийому в прем’єр-міністра, щоб довести це до його відома! На все добре!

Він вирушив до дверей, риплячи шкіряними чобітьми. Ніхто не промовив ні слова.

Двері грюкнули. Панна Вайтвел не поворухнулась. У нещадному білому світлі ламп її обличчя ще більше скидалося на лице мерця. Чарівниця замислено почухала своє гостре підборіддя—довгі нігті тихенько зашкряботіли об шкіру.

— Тут усе треба обдумати як слід, — нарешті промовила вона. — Якщо демон каже правду, то ми маємо цінні свідчення. Проте Дюваль зі своїми сумнівами теж певною мірою каже правду, хоч і каже її тільки заради того, щоб принизити наші досягнення. Створення ґолема — справа вельми непроста, яка межує з неможливим... Що вам про це відомо, Теллоу?

Міністр невдоволено скривився:

— Дякувати Богові, мадам, дуже мало! Це досить-таки примітивний різновид магії, і в нашому освіченому суспільстві до неї ніколи не вдавалися. Мені й на думку не спадало цікавитись таким...

— А вам, Мендрейку?

Натаніель кахикнув — він завжди радів нагоді похизуватися своїми знаннями.

— Для цього, мадам, чарівникові потрібні два потужні артефакти, — впевнено почав він, — кожен з яких виконує своє власне завдання. По-перше, це пергамент із текстом закляття, яке пробуджує ґолема. Після того, як із річкової глини ліплять ґолемове тіло, пергамент із цим закляттям кладуть йому до рота, щоб оживити його.

Наставниця кивнула:

— Саме так. Це закляття вважається втраченим. Чеські майстри так і не записали своєї таємниці.

— Другий артефакт, — провадив Натаніель, — це особлива грудка глини, створена за допомогою спеціальних заклять. Її розміщують у лобі чудовиська, щоб керувати його силою. Вона діє як око стеження для чарівника, — саме так, як описував Бартімеус. Це дозволяє контролювати ґолема за допомогою звичайної кришталевої кулі.

— Так. Отже, якщо ваш демон каже правду, нам треба знайти того, хто зумів роздобути і око ґолема, й пергамент із закляттям. Хто це може бути?

— Ніхто! — Теллоу так гучно ляснув пальцями, ніби вистрілив з рушниці. — Це все бридня! Таких предметів більше не існує! Мендрейкового демона слід покарати Полум’ям Знищення. А щодо самого Мендрейка, мадам, то вся ця катастрофа — на його совісті!

— Ви, здається, надто впевнені в своїх знаннях, — зауважила пантера, позіхнувши й вишкіривши здоровенні ікла. — Авжеж, коли закляття дістають із рота ґолема, пергамент розсипається. Згідно з умовами цього закляття, тіло після того повертається до господаря і знову перетворюється на глину. А око залишається цілим — ним можна користуватися багато разів. Отож таке око цілком могло б опинитися й тут, у сучасному Лондоні... А чого це ви такий жовтий?

Теллоу з люті аж роззявив рота.

— Мендрейку! Стежте за своєю тварюкою! Інакше я змушу вас відповідати за наслідки!

Натаніель хутенько приховав посмішку:

— Так, пане Теллоу... Мовчи, рабе!

— О-о, проба-ачте, будь ла-аска!

Джесіка Вайтвел підняла руку:

— Попри свою зухвалість, цей демон каже правду. Очі ґолема існують і нині. Я сама бачила таке око, два роки тому.

Джуліус Теллоу підняв брови:

— Та невже, мадам? Де ж саме?

— В колекції особи, пам’ятати про яку в нас усіх є причини. В колекції Саймона Лавлейса.

Натаніель здригнувся, йому по шкірі пробіг мороз. Це ім’я досі бентежило хлопця. Однак Теллоу лише стенув плечима:

— Лавлейс давно помер...

— Так, я знаю.

Панна Вайтвел стурбовано спохмурніла. Вмостившись у кріслі глибше, вона повернулася в бік іншого пентакля, схожого на той, де сиділа пантера. В кімнаті було кілька пентаклів, кожен з яких трішки відрізнявся від решти. Чарівниця ляснула пальцями, і в пентаклі відразу з’явився джин — тепер уже в повній ведмежій подобі.

— Шубіте, — наказала панна Вайтвел, — вирушай до скарбниці артефактів під будівлею Служби безпеки. Знайди там колекцію Лавлейса і продивись її повністю. В колекції, між іншим, повинне бути глиняне різьблене око. Негайно принеси його мені.

Ведмідь присів навпочіпки, підскочив і пропав.

Джуліус Теллоу єхидно посміхнувся Натаніелеві:

— Ось який слуга потрібен вам, Мендрейку! Не викручується, не балакає зайвого. Виконує накази без жодних запитань. А цю язикату гадюку я б на вашому місці відразу прогнав.

Пантера крутнула хвостом:

— У всякого свій клопіт, друже! Так, я занадто язикатий. А ти — кульбабка в піджаку.

— Зрадник Лавлейс мав дуже цікаву колекцію, — міркувала панна Вайтвел, не звертаючи уваги на обурені зойки Теллоу. — Око ґолема — лише одна з прикметних речей, які ми звідти вилучили. Цікаво буде оглянути її зараз...

Хруснули кошлаті суглоби — і в центрі пентакля знову мовчки з’явився ведмідь. У його лапах не було нічого, крім сумирно зібганого кашкета.

— Еге ж, саме такий слуга тобі й потрібен, — зауважила пантера. — Мовчазний, слухняний і геть-чисто недолугий. Він забув, напевно, навіть своє завдання.

Панна Вайтвел сердито труснула головою:

— Шубіте, ти бачив Лавлейсову колекцію?

— Бачив, мадам.

—А чи було там глиняне око?

— Ні, мадам.

— А серед предметів в інвентарному списку?

— Так, мадам. Номер тридцять чотири: «Глиняне око, дев’ять сантиметрів завдовжки, прикрашене кабалістичними знаками. Призначення: око стеження за ґолемом. Походження: Прага».

— Можеш іти, — панна Вайтвел обернулася до інших чарівників. — Отже, око справді було там. А тепер зникло.

Натаніелеві щоки спалахнули:

— Це не простий збіг, мадам! Хтось викрав око й скористався ним.

— Хіба в Лавлейсовій колекції був пергамент із заклят-тям? — рішуче заперечив Теллоу. — Звичайно ж, ні! Звідки йому там узятися?

— Оце нам і треба з’ясувати, — відповіла Джесіка Вайтвел, потерши свої тонкі білі руки. — Ситуація змінилася, панове. Після нічної катастрофи Дюваль вимагатиме від прем’єр-міністра розширити його повноваження — за рахунок моїх. Я мушу негайно вирушати до Ричмонда, щоб бути готовою виступити проти нього. Авам, Теллоу, я тим часом доручаю продовжувати патрулювання. Поза сумнівом, ґолем — якщо це справді ґолем — з’явиться знову. Тепер я довіряю це тільки вам.

Пан Теллоу самовдоволено кивнув. Натаніель кахикнув:

— Тобто ви... ви не хочете, щоб я далі брав у цьому участь, мадам?

— Ні, Джоне. Ви й так стоїте на краю провалля. Я поклала на вас велику відповідальність