Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Чому саме я отримала силу?

–Таким було пророцтво... – знизала плечима Деметрія. –Коли я воскресила Абрахама після битви за Ґотлін, ми поховали некромагів і сховали їх на Верхнесфері. Йдучи назад до палацу, я знайшла немолодого чоловіка, який боявся своєї дочки. Це була маленька дівчинка з дуже розвиненим даром ясновидіння. Її першим пророцтвом було те, що мортлени будуть відроджені відьмою, яка була вихована, як маг, але так і не зуміла прийняти свою сутність. Зупинити друге повстання занепалих зуміє тільки нащадок Абрахама, який у найважчу годину отримає мій дар у спадок.

–Як ти зрозуміла, що це я?

–Пророцтво свідчило, що спершу нічим не примітна принцеса знайде свій дар крізь біль, втрати і смерті. Вона буде нещадним катом, що відплачує по заслугах за своїх близьких, перейнявши найкращі якості Абрахама. Єдиний і найсильніший елементаль у родині, який зібрав воєдино всі сили своїх предків. Ми пронесли пророцтво, доносячи його важливість до кожного, хто жив після нас. Кожен член сім'ї передавав частку свого дару тобі через кров і століття. Вони забрали в себе безсмертя, покинувши цикли, щоб ти стала тим, ким ти є зараз. Тільки магу такої могутності під силу нести тягар мортленів і не загинути. Пророцтво характеризувало нащадка Абрахама і мортленів, як нестримну стихію, що зносить все на своєму шляху, залишає по собі лише кров на білому снігу. Але тільки в ім'я Ґотліна, здатну втихомирити гнів і спрямувати його на порятунок. Тільки істинний спадкоємець Абрахама здатний згуртувати всі держави Ґотліна воєдино.

–Тобто я від початку була вашою месією? І повинна була втратити всіх, хто був мені дорогий, щоб стати тим, про кого йшлося в пророцтві?

–Ми не народжуємося з певним набором рис характеру. Багато подій, рішень і вчинків роблять нас такими. Якби не створилося прокляття навколо чвар сімейства Верховного Клану, стала б ти захисницею палацу? Не вбий Містифікатор Ельгорта, стала б ти боротися проти нього? Якби не відправила його в ув'язнення, став би він на істинний шлях, повернувши свій борг сповна? Не втрать ти стільки, стала б ти ватажком леді темряви, змогла б ти перезапустити Ґотлін і саму магію?

Слухаючи Деметрію, Ельга відчула, як її плечі тремтять від схлипувань. Деметрія взяла її за плече, піднявши підборіддя, щоб та зустрілася з нею поглядом.

–Ти стала Верховною Королевою тільки втрачаючи. Але навіть при цьому, ти знайшла набагато більше. Непомірно велику сім'ю, королівство, дар, який допоміг тобі боротися за справедливість. 

–Через мене вони всі загинули. Я ніколи не поверну їх.

–Хто виявить бажання – повернеться.

–Ти можеш гарантувати? – піднявши на неї очі, запитала Ельга.

–Я можу вказати на двері, але не провести всередину. Це їхнє рішення.

–Хто це? – глянувши на натовп людей за Деметрією, запитала Ельга.

Деметрія зчепила руки в замок і з усмішкою простежила за поглядом дівчини.

–Всі Ґотліни, що коли–небудь жили на цій землі.

–Частка з них смертні?

Деметрія уважно глянула на Ельгу.

–Ми попросили бути присутніми, хоч кілька миттєвостей, щоб висловити нашу вдячність.

Батьки Ельги вийшли вперед. Вона розуміла, що її мама й тато загинули ще в першу годину війни, але побачити їх тут однаково не давало їй змоги відреагувати без емоційно.

–Донечко.– Оматей і Аделайн поклали руки, що сяяли, на її плечі.

–Вибачте мені. Мені так шкода...–опустила голову Ельга.

–Ми знали, що не переживемо битву.– відповіла Аделайн.–Твоєї провини в тому немає. Ми віджили своє.

–Мамо…

Аделайн усміхнулась, провівши рукою по щоці дочки.

Перевівши погляд на тата, Ельга схлипнула.

–Татку…–прошепотіла вона.

Оматей взяв її за руку, міцно стискаючи у зелено–карих очах застигли сльози.

– Я бачив тебе у своїх снах ще задовго до твоєї появи на світ.– посміхнувся Оматей.– Ти вся сяяла ізсередини і тепер я знаю чому. Весь мій рід сторіччями чекав твого народження, щоб на згарищі війни передати тобі світло всіх із роду, щоб ти осяяла шлях Ґотліну. – він поцілував Ельгу у лоба, міцно обіймаючи, дівчина заплакала, притискаючись до батькового плеча.– Сяй, моя дівчинко і ніколи не зупиняйся.

–Весь клан Ґотліна перед тобою в боргу... – сказав Абрахам, вийшовши перед натовпом.

Це був дуже вродливий немолодий чоловік, його очі були такого самого кольору, як в Оматея, сива доглянута борода сріблом сяяла на підборідді. Він був високим і добре складеним, з поставою справжнього короля. Ґотліни позаду нього виглядали по–різному, але всі вони з цілковитою рішучістю тримали кулю енергії у своїх долонях. Ельга озирнулася, з кожного боку, навіть над її головою розташовувалися сотні людей із кульками світла. Ельга не могла стримати сліз. Абрахам кивнув їй і вклав кулю світла в її руку. Кожен із того величезного натовпу душ простягнув руку, і кульки світла, наче зірки, полетіли в Ельгу, проникаючи під шкіру. Вона затремтіла всім тілом, відчуваючи, як її ніби щось тягне нагору.

–Що це?

–У нас вийшло.–посміхнулася Деметрія.–Ти прокидаєшся.