Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Спасибі. Усім вам.

–В одному ти мала рацію поза сумнівами, Ельго. Ми – одна сім'я.–кивнула Деметрія.– І ти вкотре довела всім нам, що за неї варто боротись.

Востаннє глянувши на Деметрію та Абрахама, Ельга перевела погляд на Аделайн і Оматея. Мама трималась як і треба скандинавській принцесі, а татко не стримував сліз і посмішки цілковитої гордості і захоплення. Ельга думала про те, як мало часу за своє довге життя вона провела з батьками і як прикро втрачати їх, коли ще скільки не було сказано і зроблено.

Коли вона розплющила очі, помітила, що над нею схилилися всі друзі та близькі. Усі, за винятком тих, кого вона бачила в царстві духів.

–Боги! Ти повернулася.– Калерія міцно обійняла її.

Кожен обіймав її, і Ельга була щаслива жити й бачити їх, але думками вона поринала до тих, кого вони втратили. І це позбавляло її навіть натяку на радість бути живою при стількох мертвих близьких.

Уся Верхнесфера була розбита. Ковен вижив наполовину, найдавніша відьма Гаала, її сестри і Містрал, разом із п'ятьма відьмами Ковену, залишилися в живих. Ельга блукала повз розбитих на купки магів, відьом і сирен. Джилана й Ебіґейл міцно обіймалися. Кінан обійняв Іррею, яка плакала над тілами Мірреї та Арле. Ельга відчула, як сльози здавлюють її горло. Вона шукала очима близьких, зустрівши Фару, який мовчки сидів над тілом Джії, вона заплакала і підійшла до нього. Король Левів глянув на неї й Ельга міцно обійняла його. Хелена плакала, дивлячись на Джію, відчуваючи біль від втрати друга, який привів її в магічний світ.

–Мені так шкода... – прошепотіла Ельга.

–Вона була героєм.– розбитим голосом сказав Фару.

–Ми ніколи не забудемо цю жертву.– відповіла Ельга.

Фару кивнув і опустив голову.

Найджел плакав над Есме, Ліам, з повними сліз очима, обійняв його за плече, гладячи руку померлої дружини. Ельга підійшла до них, поцілувавши Есме в лоб. Вона обійняла друзів, опустивши підборіддя на маківку Найджела.

Пітера ніде не було, і вона розуміла, що вибухне, коли побачить бездиханне тіло Пайпер. Ельга проходила повз руїни будинків, попіл і рештки, поки не знайшла брата. Він сидів трохи далі, обнявши себе за коліна. Олімпія сиділа біля тіла матері, смикаючи її плечі.

–Чому вона не прокидається? Чому? Чому, мамо! – вона ридала, хапаючись за сорочку Пайпер, і здригалася від плачу знову й знову. Ельга сіла на коліна перед Пайпер і притиснула Олімпію до себе.

–Чому? – ридала Олімпія в плече Ельги.

–Я не знаю.– шепотіла Ельга.

Вона взяла Пітера за руку і той підняв на неї очі.

–Чому саме вона? – тільки й запитав він.– З усіх тут, чому Пайпер?

Ельга обійняла його, Пітер опустив голову і розплакався, притискаючи сестру до себе. Співчуваючи втратам Братства Чорної Сакури та ордену Тигра, Ельга обійняла Деміна та Мінджу, а потім пройшла далі, помітивши Помфрі–Ґаааса, вона міцно обійняла його, повідомивши, що його мама впала справжнім героєм і зустрілася з нею в царстві духів. Хлопець коротко кивнув, він не плакав, радше виглядав пригніченим. Його мама була всім для нього, після стількох втрат, переворотів, ув'язнень її більше не було з ним. Помфрі–Гаас різко відчув, як це, залишитися одному в цьому світі. Адже, врешті–решт, усі ми – діти, доки наші батьки живі й поруч із нами. Коли їх забирають у краще місце, скільки б років нам не було, ми одразу стаємо дорослими, відповідальними самі за себе. Прийняти це важко, і вже тим паче усвідомити. Ельга відчувала те саме, Калерія гладила маму по обличчю, сльози стікали по її обличчю. Нік сидів поруч, поклавши руку на плече дівчини. Підійшовши до тіл батьків, Ельга відчула, як усі емоції, що вона намагалася придушити, вийшли назовні. Вона кричала і плакала, усвідомлюючи одну річ: тепер вони з братами і сестрою і справді самі. Більше немає тих, хто піклувався про них, тих, для кого вони були не наставниками, а дітьми. Оматей і Аделайн померли героями. Так вона їх і запам'ятає. Справжніми героями Ґотліна. Ельга поцілувала батьків у лоби й обійняла сестру. Вона зробила крок до Старли. Її долоні похолоділи, а плач застиг у грудях. Побачивши тіло Айріала, вона впала, коли коліна підкосилися. Айріал був найдорожчим другом для неї, тим, хто був із нею завжди, тепер його більше не було поруч. Найважчим було усвідомлення, що він більше не повернеться. Старла не плакала, вона мовчки дивилася на чоловіка, не зронивши ні слова. Потім, вона встала і пішла. Ельга не стала наздоганяти її, просто погладила плече Айріала і поцілувала в чоло.

–Знайди шлях назад. Благаю тебе.– шепотіла вона.– Повернися до нас.

Містрал оглядала уламки, тут змішалося все: котли, цегла, дахи, книги... скільки часу займе відновлення будинків, бібліотек? Скільки зіллів загублено... все тепер пропало. У відьом більше немає дому. Залишилися тільки руїни. Гаала з сестрами чаклували, збираючи книжки, вона вантажила їх у вцілілу шафу, поки не заповнила її доверху.

–Ми відновимо ваш дім.– сказала Ельга, підійшовши до неї.

–У нас ніколи не було дому.– огризнулася Тильда.–Тимчасовий притулок і то вже пропав.

–Створимо новий. –відповіла Верховна Королева.– Разом, кожен маг, сирена, німфа, відьма.

Гаала втупилася на Ельгу, Тильда нахмурила брови, а Гвендолін неочікувано посміхнулась.