Велена Солнцева - Не можна вбити, Велена Солнцева

Частина 24

Настя

Про те що припустилася помилки покинувши кімнату, зрозуміла досить швидко, варто було тільки визирнути в невелике вікно в кінці довгого коридору.

За вікном повільно густішали сутінки, і якщо в нашому світі літо було в розпалі, то тут панувала пізня осінь. Строкате листя встеляло весь двір товстим покривалом. Біля іржавої металевої огорожі виднілася висока пожовкла трава. Стало тужливо і безрадісно на душі, двір створював відчуття занедбаності та кинутості.

-Щось цікаве побачили?

Здригнувшись від несподіванки, ледь не випустила свого важкого фоліанта, який завбачливо прихопила з кімнати. Переді мною стояв батько Захара, вже не молодий, але в гарній формі чоловік, з трохи посивівшим волоссям.

-Вибачте. -розгублено пробурмотіла, я не очікувала когось тут зустріти. - Мені просто стало цікаво.

Усмішка прослизнула по твердих, уперто стиснутих губах. Ставало одразу ж зрозуміло, що у чоловіка складний, непримиримий характер.

-Не складете мені компанію?

Чоловік питливо вигнув брову, я ж махнувши віями перепитала:

-У чому саме?
Він хмикнув.

-У прогулянці, люба. Лише у прогулянці.

Полегшено видихнула, мало що спаде на думку незнайомцю, особливо враховуючи, що це батько ненормального сімейства.

-Я не думаю, що це хороша ідея. - мені різко захотілося повернутися назад у кімнату, і просидіти там не виходячи до завтрашнього ранку.

-Не треба мене боятися мила панночка. Ходімо.

Він не залишив мені вибору, взявши мою руку і поклавши собі на лікоть.

-Отже, мила дитино, ви потрапили до такого гостинного будинку сімейства князів Харонів. - він випробувально подивився на мене, ніби це ім'я мало мені про щось сказати, не помітивши очікуваної реакції продовжив, попутно все далі відводячи мене від рятівної кімнати. - Це відомий і гордий рід, принаймні до того, як титул перейшов до мого батька. Як виявилося, великі амбіції не підкріплені ні чим досить небезпечні, як і змови проти ради найсильніших.

-Навіщо ви все це мені розповідаєте?
-Аби ви знали в яку сім'ю увійдете, Захар занадто молодий і можливо вважає що вам це буде нецікаво. Я ж вважаю, що ви повинні бути підготовлені до того, що наш рід зараз знаходиться не в найвигіднішому становищі.

-Я не збираюся входити до вашої родини. У нас із Захаром своєрідний договір, після якого ми розбіжимося.

Чоловік скупо посміхнувся поплескавши мене по руці.

-Звичайно, дитино, звичайно. Але все ж таки вам краще знати що коли прийдуть інквізитори, ви повинні бути відьмою зі статусом заміжньої дами, інакше вам загрожуватимуть наприємності. А якщо ви з моїм сином у досить близьких відносинах, до того ж ваш рівень дару певно високий, що з лишком компенсує відсутність будь-якого титулу, вважаю що ви можете одружитися і у влади всі питання відпадуть.

У мене голова пішла кругом.

-Які інквізитори? Це ті, що відьом на вогні спалювали?

-Спалювали? - він насупив брови, наче роздумуючи над чимось. - Бувало звичайно і таке, але в основному ув'язнення. Ви прийшли з іншого світу, у нас це не заохочується, тому що іномірці часто вносять смуту. Їх не так багато, всього пару людей за сотні років, але все ж свій внесок у нашу історію вони зробили. Тепер же, щоб уникнути подібного вас обчислюють і замикають, або ж за вас бере відповідальність поважний рід. Ми звичайно в опалі, але все ж таки шановані і сильні, тому зможемо вас захистити.

Голова йшла кругом від отриманої інформації, перспективи вже не здавалися такими райдужними. Захар навмисно чи випадково приховав від мене занадто багато інформації, хоча я впевнена якби навіть і сказав, я б все одно пішла, то який сенс у самокопанні.

Такий балакучий батько Захара привів мене на перший поверх, у велику вітальню, як він сам її назвав.

-Якщо вам не до душі Захар, можете придивитися і до інших моїх синів, запевняю вони ні в чому не поступаються.

Він люб'язно підвів мене до глибокого крісла і запропонував сісти. Позаду пролунав уже знайомий співочий голос.

-О так, наші хлопчики найкращі в темних землях, і мушу сказати що Захар біла ворона серед них.

-Люба, я не хотів тебе турбувати.

Чоловік підійшов до жінки, і обійнявши поцілував у щоку.

-Ох, любий, останнім часом спокій не для мене.

-Ем ..- збентежено протягнула, не знаючи як звертатися до цих осіб.

-Діти мене звуть Ліана, можна без будь-яких приставок. Мого чоловіка слід називати містер Харон і ніяк інакше, він занадто чопорний.

Підходячи до крісла навпроти мене, вона подзвонила дзвоником, який стояв на маленькому столику. На дзвін моментально з'явився затягнутий у все чорне чоловік.

-Кристоф, подай нам чай. - перевівши на мене свої чорні очі, поточнила. - Я сподіваюся ви будете чай?

Машинально кивнула, тому що не хотіла образити господарів цього будинку, але потім згадала як Захар казав, що ні за що не стане пити і їсти в будинку відьми, адже його мати відьма. І чи це стосується так званих колег?

Чай принесли за кілька хвилин, аромат малини і ще чогось солодкого заповнив кімнату. Обережно взявши чашку та вдавши що випила обпалюючий напій, запитала щоб якось розрядити обстановку.

-Чому ваша сім'я в опалі? - і мало не ляснула себе по лобі. Знайшла що запитати, може для них це болюча тема, і вони не обговорюватимуть її.

Ось тільки Ліана голосно засміялася, так можуть сміятися лише трохи божевільні люди.

-Через дрібницю, дитинко. Батько мого дорогого Ніколаса був чоловіком невеликого розуму, але надто великих амбіцій. Йому якимось чином вдалося вкрасти Сферу Влади із Зали Слави, тут у Чариті. Після того як його розкрили і прийшли до нас у будинок у пошуках старого пройдисвіта, він вирішив втекти в інший світ прихопивши з собою Сферу, ось тільки портал не пропустив такий сильний артефакт. Він піддавшись супротиву розколовся на кілька частин, і випустивши силу розніс половину нашого будинку. Добре, що в той момент у нас на подвір'ї були сильні маги, вони змогли стримати основну хвилю, інакше було б зруйновано й столицю. Після цього нас мало не позбавили всього майна та титулу, але все ж таки зглянулися позбавивши лише прибутку аристократів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍