Єфремова Анастасія - Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія

*Повідомлення*

- Бережи тебе Бог, Ром. – кажу я й телефоную по надісланому номеру.

- Слухаю.

- Привіт, Вадиме! Це Олексій, чоловік Маші.

- Привіт, Льох. Щось трапилося?

- Поговорімо серйозно. Я знаю і про Вас, і про дитину. Сьогодні увечері вільний?

- Так, зустріньмось у парку Гоголя.

- Сьогодні о сьомій вечора, нормально?

- Безперечно.

Вийшовши з роботи, я відправився на зустріч. Їду і розумію, що навіть не відчуваю злості чи розчарування. Нічого, окрім інтересу.

- Привіт, Льох.

-  Здоров. Домовимось одразу, я не збираюся з'ясовувати стосунки, а лише хочу почути правду.

-  Домовилися. Присядемо? - Запитує мене Вадим, вказуючи на лаву під березою.

- Звісно.

- Я почну з початку, а ти по ходу якщо захочеш задавай питання. Здається, це був грудень. В якийсь момент я зрозумів, що Маша почала заповнювати собою весь простір. Я приходив додому, там твоя дружина з моєї вечерю готує. Поступово вона почала приходити до мене на роботу. Спочатку під приводом подарунка для моєї дружини. Далі було прохання про пораду за твої з нею стосунки, вона казала, що ти поганий чоловік та батько. Одного разу ми випили в барі, поряд з моїм офісом і помчало. Маша почала приносити мені обіди та весь час тиснула на жалість. Як і будь-якій людині, мені була приємна її увага, але я намагався тримати дистанцію, та мабуть, запізно. Вона була вже скрізь і що найголовніше, мені почало її не вистачати. Якогось дня вона зникла. Я мало не збожеволів – каже Вадим і закурює сигарету – це зараз я розумію, що з її боку це був вивірений хід, а тоді… Я ніби збожеволів і сам почав її переслідувати. Знаєш, ніби перед очима пелена і нікого, крім неї, не існує більше. Десь у березні, чи на початку квітня у мене трапилися великі проблеми на роботі. І знаєш, що?

-  Вона знову опинилася поряд.

-  Так, і я просто взяв те, що було на поверхні. Не кривитиму душею, вона, звичайно, чудова жінка і не мені про це тобі розповідати, але її справжній характер все зруйнував. Ми мали домовленість. Вона мала пити таблетки. Я ніколи не казав, що піду від дружини. Так ми зустрічалися близько пів року. Але Маша вирішила, що найрозумніша і перестала приймати препарат. Вона думала, що я піду від Альбіни відразу, як дізнаюся про майбутню дитину. Але вона прорахувалась і відчувши мою незацікавленість у цьому всьому, вирішила зробити вже із тебе зробити щасливого батька. Від мене на даний момент їй потрібні лише гроші.

- Багато?

-  Вона хотіла п'ятсот тисяч, але я більше двохсот їй не дам.

- Альбіна знає?

- Ні звичайно, вона насолоджується першими тижнями материнства.

- Притулок?

- Сурогат

- Теж гарний варіант

- Льох, я був не прав, що взагалі на неї повівся

- Не парься. Тепер слухай мене. Їдь додому й живи спокійно. Не сперечайся з нею та не змінюй домовленості. Незабаром я дам відмашку і вези дружину кудись якомога далі, бажано туди, де немає зв'язку.

- Льоха, це не перебір? Вона просто жінка.

-  Я не сміюся, просто послухай мою дружню пораду. Коли все буде готово, ти домовишся з нею про зустріч, а я забронюю приватний столик. І розкрути її на розмову.

-  Добре. Дякую, мені було необхідно проговорити цю проблему.

-  І тобі, Вадиме.

-  Але за що?

-  Тепер я спокійно можу піти від дружини до своєї коханої жінки.

Вадим нічого не відповів, тільки на губах з’явилась швидкоплинна посмішка.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно