Соломія Даймонд - Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд

— А хіба так не вважає більшість? — її голос був доволі невпевненим.

— Діамантику, мені плювати на думки інших. В цій сукні ти виглядаєш просто приголомшливо. Вона красиво підкреслює твої стрункі ніжки й спину. Вони можуть дивитись на тебе скільки влізе, але жоден хлопець не зможе наблизить до тебе, доки я поруч. Лише не впевнені в собі ідіоти щось забороняють своїм дівчатам. Тим паче, що плаття і справді дуже красиве й в ньому немає нічого такого.

— Тобі справді подобається? — Очі Мії заблищали від радощів. Вона покрутилась навколо своєї осі.

— Звісно. Я б милувався тобою до кінця свого життя, але зараз нам потрібно їхати. — Я притягнув Мію до себе й обійняв за плече. — Інакше ми запізнимось на день народження твої подруги.

— Так. Ти правий. — Ми зачинили двері й пішли. Цього разу за кермом була Мія.

Після привітання іменинниці ми вирішили потанцювати. Я помітив в кінці залу Берта й Асю, які мило про щось балакали. Я підморгнула другу й він посміхнувся мені. Ася теж виглядала доволі щасливою й щось захопливо розповідала йому. Надіюсь, що в них все вийде. З них би справді вийшла класна пара. Святкування було в повному розпалі. Всі веселилися й танцювали. Ми вже трохи стомилися з Мією, тому вирішили вийти на терасу. Я підійшов до вільного крісла й взяв з нього плед. Тоді накинув його на плечі своєї дівчини, які вже встигли покритися сиротами.

— Я домовився з Мейсоном, що завтра ми разом прийдемо до нього. Ти готова? — Я став позаду й закутав її у свої обійми. Мія важко видихнула й поклала голову мені на груди. Ми обоє дивилися на зірки.

— Так. Знаєш, я так довго тонула в цьому всьому. Зараз мені хочеться просто винирнути й навчитися знову дихати на повні груди. Без страху, без болючих спогадів. Я справді хочу забути й відпусти все це. — Я поправив пасма її неслухняного волосся й поцілував у скроню.

— У тебе все вийде. Я завжди буду поруч. Мейсон професіонал і він допоможе тобі.

— Знаю. Проте, мені все одно лячно. — Вона обернулась до мене лицем і глянула просто в очі. Здавалось, що вона зазирає мені прямо в душу. Цей жалісливий і переляканий погляд заставляв мене тремтіти.

— Забудь про страх і довірся мені. Минуле має залишитись в минулому. Відпусти його.

— Ти стільки всього зробив для мене, Алексе. — На очах Мії почали з'являтися сльози. — Я така вдячна тобі. Ти став порятунком з того моря проблем, в якому я тонула.

— Діамантику, не плач. Прошу... — Її сльози розбивали мені серце, знову нагадуючи про мерзенний вчинок Теодора.

— Це сльози радості. Я щаслива, що зустріла тебе, що доля подарувала мені такого хлопця. Я присяглась, що більше ніколи не скажу цих клятих три слова, але ти зруйнував всі кордони, які я будувала між нами. Я ризикну ще раз, бо завдяки тобі я знову відчуваю себе живою. Ти вселив в мене надію і подарував мені щиру усмішку. Навіть якщо мені знову прийдеться горіти в пеклі, то я скажу: "Я кохаю тебе, Алексе Грей!" Я теж до нестями закохана в тебе. Моє серце б'ється в ритмі з твоїм. — Мія взяла мою руку і приклала до своїх грудей. — Воно знову тріпотить завдяки тобі. 

Від автора: Що задумала Ксенія? 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно