Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

Аліса зробила великі очі. Ймовірніше за все, мої зараз взагалі були як тарілки. Вони домовлялись? Есмонд давав якісь гарантії безпеки?! Чому я про це дізнаюсь лише зараз та в такому форматі?

Батько різко скочив на ноги та повернувся до Флейма обличчям. Татові щоки аж пашіли від обурення, і голос тремтів від напруги.

– Для моєї доньки, – проговорив він, – буде значно краще повернутись додому, а не продовжувати навчання з демоном!

– Здається, – голос Есмонда став тихішим і водночас лихішим, – я чую расистські нотки у ваших словах. Може, мені привиділось? Чи ви справді вважаєте демонів недостойною расою та тому намагаєтесь забрати свою доньку з аспірантури?

– До чого тут расизм?!

– До того, – Флейм примружився. – Це тягне на скандал на рівні всієї академії, професоре Беллер! Що у вас за перестороги перед демонами?

– Я не маю жодних…

– Не маєте? Справді?! Мелісо, я не маю бажання більше розмовляти з вашим батьком. Ходімо. Сподіваюсь, він не встиг вас вмовити покинути навчання через власні дурні забаганки!

Вигляд у Есмонда був таким ображеним, що я справді повірила, що його так непокоять права демонів. Звісно, така тема завжди гостра, хоч що ти з нею роби. Всі раси зараз живуть у мирі, але певні стереотипи зберігаються, і є представники, яких це зачіпає надзвичайно гостро. Тато ходив по тонкій кризі, переконуючи мене покинути навчання з Флеймом лише тому, що він демон.

Але… Я не чекала такого обурення з боку декана!

Все, що я встигла – перезирнутись з Алісою і почути від неї коротку обіцянку: вона спробує дізнатись більше. На цьому нашу розмову було скінчено; Есмонд допоміг мені вдягтися, і ми буквально кулею вискочили з закладу леді Вікі.

Темп ходи Флейма виявився настільки швидким, що я ледь за ним поспівала. А коли ми з основної вулиці звернули вбік та рушили короткою дорогою поміж будинками, я побачила, як ледь помітно сіпаються його плечі.

Він… плаче? Серйозно?! Повірити в це не можу!

– Есмонде! – я потягнулась до нього і торкнулась його плеча. – Есмонде, стій! Мій батько не хотів нічого такого щодо демонів казати, він лише…

Флейм завмер, озирнувся, і я побачила, що він… Ледь стримує сміх! Широка усмішка розквітла на обличчі демона, і він, переконавшись в тому, що за нами ніхто не йде, закинув голову назад і просто розреготався.

– Це ж треба! – вигукнув Есмонд. – Скільки років минуло з останньої війни та зрівняння всіх рас в правах, і що я бачу? Досі достатньо лише досить гучно обуритись щодо того, як тебе, бідолаху-демона, не цінують, і ти знову можеш вимагати що завгодно!

Я спохмурніла.

– То це що, було просто розіграно перед моїм батьком? – спитала я у нього. – Серйозно? Ти… Як ти міг!

– Та дуже просто, – розвів руками Флейм. – Мав же я максимально спокійно забрати тебе звідти та обійтись без страшного скандалу? Мені не хотілось, аби твій батько, увійшовши в раж, почав усім довкола розповідати, що ти сніжна відьма.

– Так, але…

– А цей метод завжди працює безвідмовно, – продовжив Есмонд. – Тож… Сподіваюсь, ти на мене не ображаєшся за цей маленький цирк?

Власне, можна було розіграти страшенний смуток, але я справді раділа, що ми не продовжили той діалог. Відповідати рішучим «ні» на батькові вмовляння не так вже й просто, я б відчувала себе жахливо винною. Адже мама і тато справді мене люблять!

Просто у своїй любові не завжди враховують, що «як краще» і «як я хочу» можуть радикально відрізнятися.

– Ні, не ображаюсь, – зітхнула я. – Мені теж не хотілось такого скандалу. Я не думала, що батько підійде… Чекай. А ти що, стежив за мною, Есмонде? Перевіряв, чи справді я пішла з сестрою?! – мене накрила нова хвиля обурення.

– Так, – легко погодився Есмонд. – Точніше, стежило невелике заклинання поруч з тобою. Дуже просте. Визначає твою локацію та з ким ти поруч.

– Але…

– І не підслуховує нічиї розмови, – додав Флейм. – Але ж повинен я знати, що моя учениця в безпеці, чи не так?

– Це нечесно, – прошипіла я. – А якби я хотіла зустрітись з кимось іншим? З кавалером, наприклад?!

– То я йому дуже співчуваю, – знизав плечима Есмонд. – Це ж треба, мало того, що дівчина випадково може перетворити на крижану брилу, то ще й скоріше за все доведеться мати справу з розлюченим демоном…

Скільки б я не намагалась утримати вираз безмежного обурення на обличчі, ці слова не залишили мене байдужою. Я закинула голову назад і дзвінко розсміялась, а на душі раптом стало легко-легко.

Що ж… Можливо, такої чесноті в батьківському контролі мені і не вистачало! Але Есмонда все одно треба перевірити. І добре, що цим займеться Аліса!

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно