Марго Вольська - Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська

– Ага. Але, можливо, в процесі поривання вийдеш за нього заміж.

– Алісо!

– Ну він же тобі подобається? – сестра подалась вперед и зазирнула мені в обличчя. – От якби я закохалась, то я б одразу тобі про це розповіла.

Я зітхнула. Аліса вміла вмовляти! Ми з нею справді були дуже близькими, і раніше мені й в голову не прийшло б щось від неї приховувати. Та зараз… Довіра до сестри нікуди не зникла, навіть меншою не стала, справа в іншому. Просто я настільки заплуталась у власних почуттях, що не була впевнена в тому, що саме зі мною відбувається. Тож, власне, і не знала, чи можна щось розказати так, аби не збрехати при цьому самій собі.

– Не знаю, – зрештою обрала максимально чесний варіант я. – Так, з одного боку, мене до нього тягне, наче магнітом. З іншого… Він демон, і я його побоююсь. Не хочу випадково втрапити у якісь серйозні неприємності і потім стати причиною погибелі цілого світу, знаєш! І взагалі, у мене ж зовсім нема досвіду. Якби ти була на моєму місці, зорієнтувалась би значно краще!

– О, Мелісо, – сестра накрила мою долоню своєю. – Ти надто мене ідеалізуєш, люба. Я насправді далеко не експертка в питаннях любовних, багато чого не розумію, не знаю, багато про що не здогадуюсь. Просто я трошки більше довіряю своїм почуттям, ось воно і виходить. Наші батьки зробили величезну помилку, намагаючись так врятувати тебе від будь-якої небезпеки. Від всього не приховаєш, а ти втратила впевненість в майбутньому.

Я кивнула.

– Це правда, – зітхнула я. – Але все одно ж треба щось робити далі. Я не можу повернутись під татове крило і…

Я не договорила. Хтось раптом сіпнув шторку, і я побачила батька власною персоною.

Ми з ним не спілкувались з того самого моменту, як я втекла з дому. Власне, я вважала, що не бачитись з татом – краще, що я зараз можу для себе зробити. Надто великою була образа за все те, що приховували від мене роками, надто сильно я картала себе за втрачений час і магію, якою могла б вже володіти на високому рівні.

І ось, тато стояв просто переді мною, дивився уважно, немов пронизуючи поглядом, і мені захотілось провалитись крізь землю.

– Як ти тут опинився? – тремтячим від хвилювання, що раптом накотило на мене, голосом спитала я, а тоді перевела погляд на Алісу.

– Ти ж знаєш, я б ніколи! – вигукнула сестра. – Невже ти справді так про мене думаєш?

– Ні. Вибач, – я знову перевела погляд на батька. – Ти що, стежив за Алісою? Тільки не кажи, що випадково проходив повз і вирішив зазирнути за шторку!

– Мені повідомив колега, – похмуро озвався тато. – Але я радий, що я встиг. Мелісо, це пора припиняти. Ти повинна негайно повернутись додому.

– Ні, – похитала головою я. – Нічого я не повинна. Я доросла людина, крім того, диплом академії Торенвес дарує мені високий рівень самостійності.

Хоч десь пригодилась ця формальність!

У нашій країні, звісно, чоловіки мали прав більше, ніж жінки. Ще років п’ятдесят тому все було зовсім погано, зараз, звісно, виправлялось потроху. З’явився і шанс майже повністю зрівнятись в правах. Для цього треба було отримати відповідну освіту, що розуміла під собою повну самостійність. І найкращий варіант в такому випадку – магія.

Тож ми з Алісою, отримавши диплом, майже повністю виходили з-під батькової опіки. Та я вважала, що це безглуздо. Адже я не мала справжнього дару, чим я себе захищу чи прогодую? Папером з диплому?

Тепер все складалось інакше.

– Мелісо, – батько підсунув стілець до нашого столику і вмостився третім. – Нам з тобою треба поговорити. Бажано наодинці.

Тут, в кафе, я відчувала себе в більшій безпеці, аніж могла б, наприклад, вдома, тож я заперечно хитнула головою.

– Від сестри у мене секретів нема, ми можемо і так поспілкуватись.

– Ми з мамою місця собі не знаходимо, – батько був готовий прийняти мої правила гри. – Не знаємо вже, що й думати, а ти відмовляєшся повертатись додому!

– Я теж роками не знаходила собі місця, – відрізала я. – І що? Ви не поспішали розповісти мені правду.

– Отже, – тато спохмурнів, – це ти лише через помсту, Мелісо?

– Ні, – прогриміло раптом у мого батька над головою. – Вона робить це не через помсту, а лише тому, що хоче стати самостійною, а не постійно бути рабою своїх батьків. І я її в цьому повністю підтримую.

Я підвела погляд на чоловіка і важко зітхнула.

Поруч з татом стояв Есмонд.

Вигляд у демона був не найщасливішим на світі. Не те щоб я порушила якусь дану йому обіцянку – справді, сказала ж, що збираюсь зустрітись з сестрою, а кондитерська леді Вікі – далеко не найгірше місце в околицях академії Торенвес! Однак наявність поруч мого батька і його стандартні спроби вмовити мене повернутись додому і відректись від магії не додавали жодних плюсів в даній ситуації.

– Мені здавалося, – продовжив Есмонд, дивлячись на Джеймса Беллера, себто на мого тата, згори донизу, – що ми з вами обговорили усі питання. І я дав достатні гарантії безпеки, аби спроби повернути Мелісу додому їй же на шкоду припинилися.